Ознакомьтесь с нашей политикой обработки персональных данных
  • ↓
  • ↑
  • ⇑
 
Записи с темой: поезія (список заголовков)
08:22 

З мокрого каменю проросте трава

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
16.02.2017 в 22:54
Пишет Klod:

Сергій Жадан

Виверни рукава осель.
Весна така неминуча й близька.
Я пам'ятаю тебе, ніби карту східних земель,
З яких мене вибили ворожі війська.

І тепер єдине, чого хочу - вернутись сюди,
Знову зайняти міста, з яких відступив,
Вирізати всіх, хто тішився з моєї поразки й біди,
Вбити по кордону межові стовпи.

Щоби знову бачити те, чого не бачить ніхто,
І те, чого не освітять жодні зірки:
Горло твоє - беззахисне, мов пташине гніздо,
Підсвічене світлом із коридора, ніби вишневі гілки,

Голос твій - схожий на теплий щільник,
В якому щоденно добирається мед,
Хочу відтворювати ім'я твоє, мов діалект, що зник,
Реставруючи за переказами кожну з його прикмет,

Зламати все іще раз, спробувати ще,
Вивернути, мов рукав, прихований ляк.
В цих кордонах усе буде лише
Так, як має бути, чи не буде ніяк.

Життя буде, ніби письмо, просте.
З мокрого каменю проросте трава.
Її ще немає, хоча вона вже росте.
Така, як і щороку. Лише нова.

URL записи

@темы: поезія

08:23 

Віра наша доти жива, доки стосується нас.

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
22.09.2016 в 22:44
Пишет Klod:

Сергій Жадан

Заходь за мною в сніг.
Тримайся міцно руки.
Я б вибрався звідси, якби я міг,
ніч рвучи на шматки,

пройшов би потойбіч зими,
вийшов би поміж димів,
заговорив би серце пітьми,
якби говорити вмів.

Але в цих снігах
горло п’є німоту,
і голос зривається, ніби птах,
що замерз на льоту.

Не переназвеш слова,
не перечекаєш час,
віра наша доти жива,
доки стосується нас.

Тримайся, тримайся руки,
ступай слід у слід,
доки холодні січневі зірки
обвалюються на Схід,

доки тепло полів
здіймається догори.
Нічого не чути. Немає слів.
Говори,
говори.

URL записи

@темы: поезія

09:30 

жадан як завжди

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
12.08.2016 в 22:59
Пишет Klod:

Сергій Жадан

Мені 42. Я не знаю нічого про існування.
Наді мною щоранку займаються небесні сфери.
В жінках є щось від кораблебудування –
в твердості їхніх ключиць проступають галери.

Коли вони ідуть – назавжди, навіки,
на межі радості і тривоги,
вітрила їхніх легень розгортаються на вітрі,
наповнюючись солоним духом дороги.

Так, ніби це припливи формують їхній подих,
так, ніби їх утримують тут швартові троси.
Я чую щоразу, зустрічаючи їх на сходах,
як у їхніх рухах дзвенять корабельні сосни.

Море довкола них ніколи не знає міри.
Мова, якою вони говорять вві сні – давніша санскриту.
Про жінок я знаю лише те, що хребці в них з-під шкіри
проступають, мов материки з-під води
на початках світу.

Сузір’я в чорному небі, як шиті рани.
Вона озивається вночі на кожен шерех.
Захлинаються побережжя, дихають океани
пам’яті тих, хто помер на цих галерах.

URL записи

@темы: поезія

07:49 

Про ніжність

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
30.07.2016 в 22:56
Пишет Klod:

Юрій Іздрик

ніжність повільна лінива нахабна
лізе під шкіру кличе у трави
то віртуозна а то незграбна
берег є лівий
берег є правий
нас береже перестиглий серпень
нас береже недозрілий травень
падає хустка
котиться перстень
і намистини біжать по краю
ніжність манірна смішна навмисна
то сміхотлива а то печальна
як соло гітарне вгорі зависне
як мед до чаю на дні розтане
ніжність – алергік
вона дитинна
рветься на волю і капризує
завжди під кайфом завше на нервах
завше в перервах
здебільшого всує
ніжність без відліку ніжність без даху
така мала – і така бездомна!
але без пустки тривоги і страху
і безнадії
і без утоми

берегом лівим і берегом правим
руслом ріки
сірим асфальтом
пристрасть тече вулканічною лавою
сіючи паніку й хаос вокзальний
всіх спопелить – дальніх і ближніх
все рознесе – рано чи пізно
виживуть тільки ніжні й ліниві
виживуть тільки ліниві і ніжні

URL записи

@темы: поезія

10:14 

Сильно.

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
21.07.2016 в 12:30
Пишет Belus-gorri:


Виктор Микитенко

А зрада смакує лимоном із сіллю.
Відсьорбую відчаю вистигле зілля,
Заплющую очі , від світла зболілі…
Хай кожному буде – по вірі.

Хай кожному буде – вином чи виною,
Війною, труною а чи сивиною
За тих, що не вміли ходити по двоє.
За тих, що не відали міри.

За тих, що дивились дракону у вічі.
За тих, що були безнадійні і вічні.
За тих, кого з радістю зрадили тричі,
Коли закривавив обрій.

Хай кожному з вас будуть ночі і ранки,
Духмяного чаю бурштинова склянка,
І той, що завжди зустрічає на ганку.

…Ми – мертві. А ви ж бо – добрі…
2011 Дарина Березіна

URL записи

@темы: поезія

11:31 

Хоча до осені ще далеко

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
07.07.2016 в 19:08
Пишет silent-gluk:

И еще раз сонет Цурэна...
Утащен отсюда: zhurnal.lib.ru/k/kiselew_a_e/06wehty.shtml

Автор - Улисс

Как лист увядший падает на душу,
Руководя движением пера...
Опять дождит за окнами с утра,
И предвещают все приметы стужу

Никак не позже будущей недели,
А небеса, цепляясь за жнивьё,
Влачат с собой уныние своё,
К какой-то, им одним известной, цели.

Да если б был себе я господин -
Я б у огня, в тиши сидел, один,
В такие дни, не торопясь в дорогу,

Но есть - Иное... скрытое из глаз,
Чей внятен зов не каждому из нас,
А значит - снова в путь! И слава Богу.


URL записи

@темы: поезія

10:34 

Улюблене

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
23.06.2016 в 23:56
Пишет silent-gluk:

Давно у нас не было цурэновских сонетов...
Сегодняшний утащен отсюда: zhurnal.lib.ru/k/kiselew_a_e/04wehty.shtml

Автор - Улисс

Как лист увядший падает на душу?
Как объяснить?.. Когда ещё порой
Сны прошлого безмолвной чередой
Являются, но ты - уже не нужен...

Иные времена - иные нравы,
Иным кумирам молится толпа...
Судьба - она упряма и слепа,
Мы у неё - игрушки для забавы.

Ещё порою тянется рука
К перу, но обрывается строка,
И ты душой страдающей недужен,

И Бог - судья, что нет понятья в том:
Душа ли осыпается листом -
Иль лист увядший падает на душу?


URL записи

@темы: поезія

22:36 

Невмируще

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
29.04.2016 в 17:04
Пишет silent-gluk:

И еще раз сонет Цурэна
Утащен отсюда: stihi.ru/2011/04/18/8493

Автор - Анатоль Страхов

Как лист увядший падает на душу
с дождём осенним, с утренним туманом -
так я ищу покоя в этой жизни,
а нахожу сырой земли молчанье.

Кто жаждет правды - должен знать о смерти:
она всегда приходит слишком рано.

Вино горчит и губы женщин.. Тоже..

Кто жаждет счастья - должен знать о боли
чуть больше пятилетнего ребёнка.

Хочу проснуться в чёрном небе ночи,
увидеть сверху игры всех влюбленных,
имея совье зренье или волчье.

Хочу понять, что потерял... Прощаясь,
я не пьянею, хоть и пью всё больше.


URL записи

@темы: поезія

17:58 

Квітнуть дерева "сірої зони"

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Сергій Жадан

+ + +

І стільки світла. Щоразу. Навіки.
Друга лінія оборони.
Сонце, мов пальці, зігріває ріки.
Весна приходить до сірої зони.

Дощ у стриженому волоссі.
Відігрітий шматок країни.
Коли із зони виходять діти й дорослі,
там все одно лишаються звірі й рослини.

Там лишається небо, як порожня майстерня,
і земля, мов камінням, наповнена мерцями,
і мерці годують від травня до серпня
молоду кукурудзу своїми серцями,

вони відпоюють кров'ю сухе коріння,
гріють землю в її осерді,
у них за життя було стільки терпіння,
що воно лишилось навіть по смерті.

Вони перші прийшли сюди й померли перші.
Кров на одязі - всього лише плями.
Навіть по смерті, навіть померши
можна доглядати за травами і полями.

Можна сприймати смерть як скорботу.
Але в смерті завжди будуть резони.
Мертві роблять свою роботу.
Квітнуть дерева сірої зони.

@темы: поезія

19:44 

Ех...

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
26.02.2016 в 13:49
Пишет Viperidae Crotalus:

Країна

Німий розкаже глухому, як жити,
Сліпий опише світло і колір,
Гріхи батьків продовжаться в дітях -
Так і замкнеться коло.

Слова, написані на паркані,
Відшліфують до істини з часом.
Що - хороше, а що - погане
Нам розкажуть з-під масок.

Ми тільки в те віримо щиро,



URL записи

@темы: поезія

10:39 

Теорія струн

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
28.11.2015 в 23:37
Пишет Klod:

Юрко Іздрик

тіні довгі й чіпкі
наче пальці арфістки
тільки арфа мовчить
бо невдовзі – зима
а в теорії струн
зашифровано звістку
що буття – тільки мить
де нічого нема
осінь – це торжество
мерехтливих ілюзій
сходять піною дні
в'язне в осаді ніч
наче лід у воді
розчиняються друзі
вороги і байдужі –
все і всяк зусібіч
тільки тіні тримаються
довго і міцно
як останній рубіж
як преамбула сну
і насвистує вітер
уявній арфістці
ледве чутний мотив
із теорії струн

URL записи

В цьому є щось ельфійське. Від Іздрика не чекав)

@темы: поезія

19:56 

Много способов проиграть, победить - один

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
25.10.2015 в 17:18
Пишет riweth:

Горисмерть
Расцветает такая ночь только раз – и то…
Может быть, темнота не та, времена не те?
На поляне моей золотистая горисмерть развернет бутон.
Я пока никто.
Но несет ветерок в дома аромат цветов,
аромат потерь.
Что же, князь мой, ты веришь в силу замков и стен?

Золотистая горисмерть, серебро луны,
это ты отразился в зеркале или нет?
В этом городе свечи гаснут, немеют люди, дома темны.
Что нам толку ныть?
Вот сплетается тихой песней судьба иных,
что поделать с ней?
Только встать и подпеть – охрипшим и в тишине.

Князь мой, брат мой, чужой и близкий, и вот еще…
Входит смерть наша в город с кинжалами под плащом.
Ты не знаешь причины, не знаешь ее, меня..
Но цветет горисмерть в лесу, и шаги звенят.
Я пою тебе, я храню тебя, выходи.
Много способов проиграть. Победить – один.

URL записи

@темы: поезія

11:23 

І час уже нас ловить поодинці...

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
17.09.2015 в 23:20
Пишет Klod:

ku-bo.livejournal.com/556276.html

Під мостом човен
на мості тролейбус
до мосту вздовж дороги йдуть тополі
і час уже нас ловить поодинці
і ловить дуже швидко хоч поволі
по краплі по секунді по хвилинці

мураха в світлім бурштиновім клеї
кудись спішить через сто тисяч років
ліхтарний німб бурштинова колиска
годинник перетравлює майбутнє
і ластівки понад водою низько
віщують дощ присутнім
й неприсутнім

URL записи

Осінь цього року заблукала. Руна Іса тане від південної спеки, але тримає скутим хід подій. Під попелом Браголлах тліють жарини. Де кінь, де меч, де степ... Як ми до цього дожили?

@темы: поезія

23:18 

І завмирає час, як крук на гілці...

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
09.09.2015 в 23:12
Пишет Klod:

ku-bo.livejournal.com/554156.html

І завмирає час як крук на гілці
гойдається під вітром ловить сніг
порожня батарея і в мобілці
ні приголосні ані голосні
непевно уповільнено
повільно
неначе чуеш дай-но свій щоденник
повторення всього що є буденне
і є ота складна твоя наука
я її вивчив і здіймаю руку
аби відповісти без підготовки
у кожнім поруч відчувати вовка
і зиму чути в кроці тих що поруч
пуста правиця смерть сидить ліворуч
і плаче на плечі немов дитина
час завмирає тягнеться година
і серце нерухоме у долоні
протягує тобі чужа людина
напевне вже чужа
невідворотно
рука холоне дарма що спекотно
це відчуття зими що йде від тебе
липневий полудень солодке стигле небо
кавун тріщить як лід під час відлиги

URL записи

@темы: поезія

12:31 

Хоча степів давно уже нема...

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
13.08.2015 в 16:55
Пишет Klod:

Іван Андрусяк

1
як мудро пахне скошена трава
як сонно сохне тиша над садами
і як на яблуневих островах
птахи непропорційно посідали

сидять собі і слухають траву
і небо все насичене травою
так солодко синіє наді мною
немовби я у ньому і живу

2
так – мудро пахне скошена трава
ще трохи соком – але більше духом
ще трохи сміхом – але більше вітром
який знетямивсь думати про вічне
гуляючи бездонними степами

і дотепер не думати не може
хоча степів давно уже нема

URL записи

@темы: поезія

12:45 

Ніч глибока. Немає дна

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
09.08.2015 в 17:41
Пишет дорогой Эсме:


Другий рік місто косить чума.
Не працюють навіть борделі й тюрма.
Скінчився хліб, скінчилась вода.
З культурного життя – лише хресна хода.
Ходимо, кличемо святих отців.
На зворотньому шляху підбираємо мерців.

Папське ім’я втрачає силу і міць.
Відьми звільняються з робочих місць.
Сенс ворушити цю каламуть?
Що тут гадати? Всі й так помруть.
Яка різниця, що скажуть зірки?
Середні віки такі Середні зірки.

читать дальше

(q) Жадан написав нове

URL записи

@темы: поезія

00:30 

Бо загиблі приходять, дивляться і мовчать...

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
26.07.2015 в 11:21
Пишет riweth:

Місто Ха
Що не рік – то невдалий, а що не доба – лиха.
В понеділок дощі повертаються в місто Ха,
З понеділка проїзд дорожчає і проліт…
Ти не думай, що це печаль – це така пиха,
Що життя не прожив, а пробився і проштовхав,
Вторгував за лід,
За сушений глід,
У небес, землі,
У тіней, і примар, і у духів сусідніх хат.
читать дальше

Бабича Славки вже нема. Не можу повірити.

@темы: поезія

06:18 

Про Дракона

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Влад був крутим мужиком - тому на нього і нагнали що вампір)

07.07.2015 в 12:30
Пишет riweth:

Что не сделало турецкое оружие, то сделало трансильванское золото
Мне тут один друг сказал, что я ужасно крута, раз умею писать на заказ. На самом деле на заказ я пишу медленно и печально, но это забавный опыт. Это - стихотворение-сказка, обещанная Тайрэну хрен знает когда в качестве маленького приза. Договор дороже денег, но я все никак не могла поймать волну. Однако поймала.
Надеюсь, в качестве вгруза на игру и вообще - покатит. На историческую правду и кривду - не претендую.

Там Дракула, правда-правда, честно-честно. Герой и умничка, а не вупыр, вомпэр и шось такэ зубасто

URL записи

@темы: поезія

23:03 

Поетичне

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
24.06.2015 в 19:58
Пишет Elletrin:

Я трону струны...

Звенели струны мои стальные: "Зачем тебе сердце, покой и дом?"
Рассветы ржавы, закаты серы, и море сковано вечным льдом.
Я небо клял столько раз без счета, что боги бросили этот край.
Я столько раз все терял и верил, что снова выйду в ночную даль,
И будет ветер, костер и луны, и сотни звезд надо мной во тьме.
Я трону струны – и мрак отступит, и солнце ляжет в ладони мне.

читать дальше

@темы: поезія

21:10 

Про структуру волі

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
01.06.2015 в 22:44
Пишет Klod:

Юрко Іздрик

повертаєш додому в сади содому
шоппінг-тур у гоморру з заїздом у мекку
загалом доля світу цього відома
тож без сенсу втікати навіть далеко
повертаєш додому сади сивіють –
бо ранкові тумани і бабине літо
і недійсна тут будь-яка дія –
дійсність сплавлена сонцем у мідні злитки
дійсність – травлені місяцем срібні кулі
обірвались натягнуті небом нитки
все що було майбутнім – стало минулим
розгорнулися древні сувої і звитки
ми з тобою застигли стовпами солі
ми з тобою як завше — сіль цього світу
у структурі кристалів – формула волі
у структурі волі – здатність любити

URL записи

@темы: поезія

Barad Eithel

главная