08:57 

Історія леді Естелін.-2

nolofinve
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
На жаль написалося зовсім трохи. Але сподіваюся згодом таки закінчити історійку.


Двох орків впакували в мотузяні сітки. Вони мали очманілий вигляд і видимо досі не зрозуміли, що трапилось. Фіндекано звелів Охтарону та Еленно забирати з собою вантаж і панну, та вибиратись з ущелини туди, де вони залишили коней. Панна і досі не розкривала рота, що в даних обставинах було лише на користь.
Третього орка, нижчого за рангом від двох перших, ельдар привели до тями, підсунувши йому до морди баклажку вогняної води, віднайденої в орочому манатті. Полонений одразу ж стрепенувся, широкі його ніздрі жадібно роздулися, а на низькому чолі намалювалося явне бажання випити. Фіндекано сів з баклажкою поруч, і поки Алмареа, зайнявши пост Еленно, обзирав довкілля, неквапливо роздмухав люлечку, що зосталася від загиблого Амірона.
“Пити! Курити!” - ці немудрі думки малювалися на орочій пиці так явно, наче написані були синдарськими рунами. Фіндекано мовив на діалекті аварі, навмисне нівечачи слова і як ніколи шкодуючи за загиблим перекладачем:
Хто ти є? Ім я? Звання?
Ширг, - охоче озвався орк, - похмелитись, квен. Затягнутись.
Ширг не отримає випивку, доки не розкаже все, що знає, - зловісним голосом сказав Фіндекано. Він був взагалі-то проти жорстокого поводження з тваринами і полоненими, але ситуація була безвиходною.
Ширг явно страждав. З його бурмотіння Фіндекано втямив, що троє загиблих орків прості собі вояки, сам Ширг всього лишень солдат (при цих словах орк хапливо посунувся так, щоб прикрити нашивку з трьох брудних смужок, колір яких вже давно було не розібрати, а от двійко його живих товаришів були офіцерами, котрі вивідували розташування постів Ард-Галену. Фіндекано знав, що Арфінги замість поясу фортець, покладаються на кінні загони та змінні пости, тож винюхувати їх розташування орки могли до Другої Музики.
Ширг, слухай мене уважно, - мовив Фіндекано, чітко виділяючи слова, - зараз ти підеш до своїх. Ти ж знаєш проходи, щоб іти не через браму.
Там блокпост, - прохрипів Ширг, - зжеруть. Всіх, хто завдання не виконав, відсилають на кухню.
Якщо не підеш, то помреш тут і тверезим, - пригрозив Фіндекано, - ти скажеш своїм: у мене є справа до командира.
Зжеруть, - опирався Ширг
Не зжеруть, бо ти будеш кричати на весь голос, що маєш важливу справу. Розкажеш командиру, у якого найбільше нашивок, що двоє ваших офіцерів у нас в полоні. І, якщо ви їх не обміняєте... слухай уважно... Не обміняєте на діву-аданет, котра зараз у вас... Чув про неї?
Агась, - кивнув орк, - вона страшна вбивця. Сам не бачив, командир оповідав.
Фіндекано хмикнув. Діва явно мала серед орків успіх. В сенсі вони її чи-то боялися, чи-то командирам хотілося, щоб панна мала вигляд жахливої злочинниці навіть в орочому таборі.
Отож. Якщо, кажу, ви не обміняєте своїх офіцерів на панну, ми чарами змусимо їх намалювати плани всіх ходів Ангбанду. І в кожен хід зашлемо диверсантів. Скажеш вашому старшому, що ми чекаємо на парламентера в фортеці біля Зубчастих Скель.
Фіндекано сподівався, що панною не займається хтось вищий за ороче начальство. Ні Саурон, ні тим паче Моргот не повірили б в таку дурню щодо планів і шпигунів. Незрозуміло було, чому панна досі жива і навіть не в копальнях — можливо якраз вищі ангбандські чини мали щодо неї якісь наміри. В такому разі визволити панну не вдасться, або Моргот вживе якихось хитрощів.
Ну на перемовини до них я не піду, - пробурмотів Фіндекано, - вчені, знаємо. Нічого, щось та вигадаємо.
Він потрусив баклагою перед Ширговим носом.
То що, згоден? Або йдеш до блокпосту з баклагою, або помираєш тут, тверезішим за синдарську панночку.
І покурити, - сказав Ширг с фаталістичним виразом на морді.
Фіндекано загасив люльку Амірона і сунув до кишені. Віддавати її орку він не хотів. Як і кисет, взятий на память у мертвого адана. Кисет, на якому було вигаптувано невмілими стібками: “Любому таткові. Повертайся живим”.
Тютюну дам, - сказав рівно, - знайдеш, як покурити. Годиться?
Агась, - радісно озвався орк.
Алмареа, - гукнув принц стиха, - тримай оце на прицілі. Я його відпускаю.
Агась, - озвався Алмареа, досконало імітуючи орочу вимову, - спробує щось викинути, помре тверезим. З тютюном у жмені.
Орк не викинув нічого. Звільнившись і отримавши свою платню, він понісся ущелиною немов підстрелений заєць, на ходу ковтаючи з баклаги і затовкуючи жменю тютюну в кишеню штанів. Фіндекано опісля орочого доторку гидливо витер руки жмутком трави і рушив в протилежний бік. До нього приєднався Алмареа, стиха пирхаючи.
Агась, - хихикнув він, - не втомлююсь милуватись цими милими створіннями. Ну просто дитяча безпосередність.
Якби це він вбив Амірона, я б його не відпустив, - мовив Фіндекано серйозно, - навіть задля панни.
Тепер лишалося тільки очікувати якоїсь реакції. Орків-офіцерів, впакованих в сітчасті торби, було діставлено до фортеці, облито водою, щоб не так жахливо смерділи, нагодовано і замкнено в одній з прибудов. Час йшов повільно. В фортеці всі були спокійні як ніколи, гарячкувала одна Бронвен. За ці кілька тижнів вона настобісіла залозі так, що ельдар ладні були ризикнути і зробити вилазку в ущелину з розколиною, аби тільки не слухати її голосіння.
Від короля Нолофінве прибув гонець. Король в звичному рівному тоні сповіщав, що пристрасті серед аданів трохи вляглися, але люди ще нервуються. Прохання до сина не дуже ризикувати, правитель не написав, але воно читалося між рядків. Фіндекано усміхнувся. Він обожнював татка, але любив і важити головою.
Ще через кілька днів біля форпосту з явилися парламентери — двоє сумних обідраних нижніх чинів. Фіндекано навіть не показався на стіні — перемовини вів Алмареа, котрий теж чудово розумів, що парочка не має жодних повноважень, а просто намагаєься щось винюхати.
Двійця орків попензлювала назад ні з чим. Але щось зрушило з місця. Такого роду перемовини були чимось новим в житті залоги, і тому ельдар і адани Зубчастих Скель билися об заклад,чим це все закінчиться і як скоро. Полонені, отямившись, були, здається, зовсім не в захваті від того, що їх мусять повернути до милої серцю Триглавої Гори. “Зжеруть, - було написано на їх мордах, що трохи скидалися на обличчя. - або згодують вовкулакам.”
Ще через тиждень Алмареа, котрий чергував на башті, розважав вартових, молодих аданів-новобранців, і пильно роздивлявся довкілля.
А чи знаєте ви, о зелені не тільки одягом, але й духом гітлумці, як оті кляті орчиська називають кавуни з Дортоніону?
Нє-а, - озвався котрийсь із хлопців, захоплено дивлячись на розвідника.
Аргх-бузи, о дитя туманних країв, - Алмареа простягнув колезі великий шмат кавуна, - тримай, це дарунок від наших сусідів.
А що, орки теж кавуни їдять? - новобранець з задоволенням відкусив соковитий шмат екзотичного для гітлумців плоду.
Може б і їли, та хто ж їм дасть, - філософічно мовив Алмареа, - о, дивіться-но, адани, оце ось напевне і є справжні перемовники.
До фортеці рухався невеличкий караван — орки верхи на варгах, навантажених якимось лахміттям. Не доїжджаючи до фортеці, караванщики виставили брудну ганчірку на тичці, котра мала симболізувати білий прапор, і почали встановлювати шатри. Алмареа доїв свою скибку кавуна і неквапливо пішов за Фіндекано.
Хоча молодий лорд і зарікався особисто виходити на перемовини з орками, але, як завжди, почав діяти згідно обставин. Щоправда, Алмареа дуже хотів піти на перемовини сам-один, але Фіндекано йому відмовив, не бажаючи ризикувати життям друга. Він тільки поступився домаганням того ж самого Алмареа, і вдягнув маскувальний плащ з каптуром, котрий повністю приховав зачіску. Алмареа вважав, що нема чого спокушати нерозумних — адже за голову “лорда з косами” Моргот оголосив нагороду ще тоді, коли Фіндекано з непритомним Майтімо винеслися з ангбандських скель на крилах Торондора.
Після довгих перегукувань, перемовники зустрілися за стінами фортеці, на однаковій відстані від орочого табору та форпостів. Фіндекано просидів навпроти орків кілька годин, Алмареа носив йому в баклажці запашний чай, а оркам ординарці вогняну воду в баклагах. Під кінець орки вже ледве белькотіли, і Фіндекано дозволив собі зробити висновки.
Вищі чини знали про панну, бо її “вів” котрийсь з маяр. Описати його перемовники не могли, бо боялися підіймати очі на зверхника. Панну не тільки не кривдили, але ставилися до неї поблажливо, що дуже дивувало орків. Панна дійсно якийсь час відмовлялася від їжі. Панна співала у камері і лаялася так, що орки її заповажали. Начальство чомусь саме хоче позбутися панни, але вимагає від них поторгуватися.
Зрештою, через кілька днів, коли Фіндекано вже нудило від нетверезих розмов і орочого смороду, високі сторони дійшли до консенсусу. Панну віддавали в обмін на двох полонених офіцерів, зустріч мала бути в улоговині, де ельдар свого часу тримали коней, в перший день повного місяця. З цим орки згорнули шатра і вшилися, зоставивши на місці табору загиджений шмат землі, купу обгризених кісток і кілька чисел газети “Ангбандська звєзда”. Газету Фіндекано віддав для вивчення розвідникам, і дуже скоро фортеця Зубчастих скель довідалась, що служать у зведеному війську лорда Фінголфіна жахливі істоти, котрі поїдають непросмаженими немовлят, відстрілюють ворон, бо ті є чорними, як одіяння Моргота і роблять вилазки в околиці Ангбанду виключно з метою згвалтування поважного віку орчих. Ще одна стаття була присвячена аналізу світового політикуму, і її автор у доступній оркам формі запевняв, що Валінор гітлумцям не допоможе. Решта листків була заповнена хвалою Морготу та похабними анекдотами, чомусь зовсім не смішними, наче складалися вони засудженими до страти орками просто під шибеницею.
Призначеного дня розвідники вже патрулювали місцевість. Вони ж і привезли звістку, що все начебто без обману і до улоговини рухається караван. Фіндекано дав наказ вирушати. Заручників знову впакували в сітки. Морди у них були сумними до неможливості.
Орчих своїх побачите, - потішав підопічних Алмареа, - орченят. Додому ж їдете, чого сумні такі?
Ми знали, що квенді жорстокі, - шморгнув носом один з бранців, - але щоб аж так...
Другий орк тільки зітхнув і змирився з долею.
В улоговині і було проведено розмін. Сітки з орками було передано представникам Ангбанду, а ті, натомість, виштовхали наперед міцну грудасту аданет в пошарпаній формі патрульних Таргеліону. Нібито все було без обману — дівчина жива, здорова, не дуже виснажена, хоча, звісна річ, сіра на виду і трохи хляла опісля ангбандських підземель.
Ви Естелін? - спитав Фіндекано. Він мусив пересвідчитись, бо Бронвен, щоб не накоїла дурниць, перед виїздом закрили у вежі.
Агась, - відповіла діва з орочим акцентом і шморгнула носом.
Гаразд, рушаємо.
Загони розійшлися у різні боки. Ельдар і адани помістили визволену панну в середину гурту, посідали на коней і рушили чвалом з місця. Розвідники розсипалися степом, перевіряючи місцевість.
З вами, панно, все гаразд? - спитав Фіндекано, коли загін в їхав у розчинену браму.
Панна, котра до того часу їхала мовчки, задумливо злізла з коня і почесала однією босою ногою другу.
Пити, - сказала вона, - курити.
Фіндекано зрозумів, що нічого ще не закінчилось.

@темы: білочки, моя творчість

URL
Комментарии
2016-08-20 в 10:21 

Day:)
Наш Добрый Друг устроит все на лад...
Орчих своїх побачите, - потішав підопічних Алмареа, - орченят. Додому ж їдете, чого сумні такі? Ми знали, що квенді жорстокі, - шморгнув носом один з бранців, - але щоб аж так... Другий орк тільки зітхнув і змирився з долею.
:five:

2016-08-20 в 11:11 

danapria
Тиха вода греблі рве
nolofinve, Ноло. ти мене уморив.) "Ангбандськая звєзда", мр-р))) Про кавуни взагалі епічненько. Пиши ще і тримайся там)

2016-08-26 в 01:02 

Veda_Klarity
Продовження історії таке ж прекрасне, як і початок ))) А скільки тонких нюансів )))

2016-08-28 в 08:28 

nolofinve
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Alasse_Day, Зжеруть же) При чому почне жінка. З дітями)

URL
2016-08-28 в 08:31 

nolofinve
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
danapria, До речі, хто перший висунув концепт орків, як істот, що нагадують вертухаїв з 30-х. Типу того - не злі, але тупі й ледачі і роблять зле в язням не від зненависті, а тому що так зручніше. Так Солженіцин про вертухаїв писав.

URL
2016-08-28 в 08:32 

nolofinve
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Veda_Klarity, Політизування Профа) Кілька років тому мене б закидали камінням)

URL
2016-08-28 в 08:39 

nolofinve
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
nolofinve-zp.diary.ru/p210234869.htm - закінчення казочки0

URL
2016-08-28 в 18:09 

danapria
Тиха вода греблі рве
nolofinve, Не знаю, але щось подібне мені траплялося. Ти й показував - щось про Майтімо в сибірських таборах.

2016-09-04 в 10:57 

nolofinve
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
danapria, А, згадав. На фікбуці є такий довгий фік про Майтімо в полоні, де орки дуже схожі на вертухаїв з Солженіцина. Тільки я назву вже забув.

URL
     

Barad Eithel

главная