Передсвяткове.

Очікуємо Дня незалежності з цікавістю - сунуться, чи ні...



І щоб воно здохло...

@темы: білочки

---

Хоча степів давно уже нема...

13.08.2015 в 16:55

Пишет  Klod:

Іван Андрусяк

1
як мудро пахне скошена трава
як сонно сохне тиша над садами
і як на яблуневих островах
птахи непропорційно посідали

сидять собі і слухають траву
і небо все насичене травою
так солодко синіє наді мною
немовби я у ньому і живу

2
так – мудро пахне скошена трава
ще трохи соком – але більше духом
ще трохи сміхом – але більше вітром
який знетямивсь думати про вічне
гуляючи бездонними степами

і дотепер не думати не може
хоча степів давно уже нема

@темы: поезія

---

фото на пам ять

А дійсно - вони відрізняються тільки виразом обличч.)

14.08.2015 в 21:07

Пишет  Tyelkormo Turkafinwe:

14.08.2015 в 21:30

Пишет  Артафиндэ Инголдо:

Отцы подоспели. )))
 Морьо, спасибо. )))
Феанаро, Нолофинвэ и Арафинвэ.

@темы: сильмовське

---

Ніч глибока. Немає дна

09.08.2015 в 17:41

Пишет  дорогой Эсме:

Другий рік місто косить чума.
Не працюють навіть борделі й тюрма.
Скінчився хліб, скінчилась вода.
З культурного життя – лише хресна хода.
Ходимо, кличемо святих отців.
На зворотньому шляху підбираємо мерців.

Папське ім’я втрачає силу і міць.
Відьми звільняються з робочих місць.
Сенс ворушити цю каламуть?
Що тут гадати? Всі й так помруть.
Яка різниця, що скажуть зірки?
Середні віки такі Середні зірки.

І тоді єпископ приходить у єврейський квартал,
і говорить: «Хто з нас не гине за метал?
Усіх нас нищить небесний терор,
усіх нас винесуть в чорний коридор.
Світла немає. Відсутня мета.
Саме час починати свята».

І тоді лунає барабанний бій,
і підіймає з землі ремісників і повій,
і затягує нас у свою круговерть.
Тих, хто помер, не лякає смерть.
Не лякає жодна з її образ.
Боятись тут варто хіба що нас.

І ми одягаємо пір’я й хвости,
і змащуємо кров’ю натільні хрести,
і палимо на вулицях свого сатану,
і оголошуємо небесам війну,
і водимо процесії довкола вогнів.
Все, що в нас є – це народний гнів.

Клади на обличчя пудру й грим.
Ніколи не пізно померти молодим.
Ніколи не пізно змінити ім’я.
Про мене свідчитиме тінь моя.
Але ніколи й нікому не кажи про це.
Смерть не пізнає нас у лице.

Життя випалює нас, як сірники,
виймає, мов скалки зі своєї руки,
вириває нас, ніби ніж із плеча,
ми лишаємось, дикі, як алича,
лишаємось, апелюємо до своїх богів.
Як на небіжчиків у нас забагато боргів.

Лишаємось разом – мертві й живі,
стоїмо по горло у високій траві,
стоїмо на березі нічної ріки,
запалюємо старі маяки.
На вогонь прилітає лише сарана.
Ніч глибока. Немає дна.


(q) Жадан написав нове

@темы: поезія

---

Гарні хлопці)

09.08.2015 в 23:44

Пишет  Артафиндэ Инголдо:

Ура!
Один из немногих вариантов, когда мне реально нравится, как нарисованы первенцы трёх Домов Нолдор.

by Choistar

@темы: сильмовське

---

Питаннячко

Не можу згадати, чий це був фік про техноФеанорінгів. Там ще вони віджимали у телері катери або рибальські шхуни на дизельному ходу.

@темы: сильмовське.

---

Жалю ж ти мій, жалю...

Зозуле,
зупинися хоч на мить
Коли кувати ти розпочинаєш
Душа моя засмучена
болить

Здається це написав Накатомі.

Мудрий японець хотів сказати, що зозуля віщує довголіття лише йому. А є ще хтось, хто вже зозулі не почує.
На Хортиці нам колись кувала зозуля довго. Збрехала отже.
Бабича ховають завтра. Світлого шляху, брате.

@темы: особисте

---

Бо загиблі приходять, дивляться і мовчать...

26.07.2015 в 11:21

Пишет  riweth:

Місто Ха
Що не рік – то невдалий, а що не доба – лиха.
В понеділок дощі повертаються в місто Ха,
З понеділка проїзд дорожчає і проліт…
Ти не думай, що це печаль – це така пиха,
Що життя не прожив, а пробився і проштовхав,
Вторгував за лід,
За сушений глід,
У небес, землі,
У тіней, і примар, і у духів сусідніх хат.
Торгував, воював і не байдикував ні дня.
У полях за рікою орду сам-один спиняв.
Бо не вміє ніхто як слід зупинить орди.
Сам собі порятунок, ворог і світлий князь.
В капшуці на руці монети тобі дзвенять.
І чекай біди,
Бо завжди один,
А всі інші – дим,
А можливо і дим – легенда та маячня.
І з тобою в диму і мареві так ідуть
Ті, хто теж за рікою один зупиняв орду.
Ти їх, кожного, як у дзеркалі, впізнаєш.
Хоч отой худорлявий красень, а цей – гладун,
А отой – висихає майже від снів і дум,
Чи малює треш,
Чи рахує кеш,
Та самотній – теж.
Тільки правда, і все, і ніякого закиду.

І куди б ти собі не біг, і куди б не йшов,
Ти завжди назавжди повертаєшся в місто Шо.
Бо на сердці вина, і сум, і рівненький шов.
І нема для них ради в жодному із світів.
Ти не думай, що це пиха – це така печаль.
Бо загиблі приходять, дивляться, і мовчать,
Сподіватись не звикли, вірити – поготів.

Бабича Славки вже нема. Не можу повірити.

@темы: поезія

---

Феанаро, ти проклят...

Погортав новини. Ярошу медаль імені Феанора і червоночорний плащ.
І щось мені не хочеться розвивати далі тему Першого Дому...

@темы: білочки

---

Якось так...

Зараз як ніколи будь-кому потрібна доза здорового оптимізму. Тільки де її взяти...

@темы: особисте

---

З приводу

Якщо рекетир начепить на себе червоночорний прапорець, він все одно зостанеться рекетиром.
А взагалі - довгі вуха ФСБ стирчать з цієї історії аж бігом.
В такий час їздити на розборки з гранатометом можуть лише бандити або придурки.

@темы: українське

---

Про Дракона

Влад був крутим мужиком - тому на нього і нагнали що вампір)

07.07.2015 в 12:30

Пишет  riweth:

Что не сделало турецкое оружие, то сделало трансильванское золото
Мне тут один друг сказал, что я ужасно крута, раз умею писать на заказ. На самом деле на заказ я пишу медленно и печально, но это забавный опыт. Это - стихотворение-сказка, обещанная Тайрэну хрен знает когда в качестве маленького приза. Договор дороже денег, но я все никак не могла поймать волну. Однако поймала.
Надеюсь, в качестве вгруза на игру и вообще - покатит. На историческую правду и кривду - не претендую.

Там Дракула, правда-правда, честно-честно. Герой и умничка, а не вупыр, вомпэр и шось такэ зубасто

В мире все неизменно — горы, пруды, трава, часовые на башнях, сабли и палаши. Мой родной, охряной и ветреный Шегешвар, серой кладкой да белой ниткой неровно шит. Там доселе, наверно, дремлет стальной дракон и купает лицо луна в дождевой воде, и ругаются, и поют у моих окон. Долог день в середине лета и дорог день.
Золотой полновесный где ты ни разменяй,
медяки не блестят в руке и не так звенят.
Где катилась драконья денежка по камням,
вспоминай-ка меня, не истории про меня.
Тяжела ли рука врага на твоем плече? Тяжело ли учиться вражьему языку? Кто берется за меч, тот находит еще мечей, кто не может — того, повинного, не секут. Шегешвар, Шегешвар, неизменна твоя река, не меняются только реки, по ним плывут. Я б вернулся, и пил, напился - и отмокал, я б лежал и вовеки слушал одну траву.
Но пока ты в траве лежишь, города сдают,
оттого не проси уюта — мертвит уют.
Нет ничейной земли, вот и я за свою, свою,
умирать все равно, а куда веселей в бою.
Где катилась драконья денежка по камням, где торгуют соленой брынзой и пьют вино - там стоит у окна, там не знает ни сна, ни дня, там танцует моя погибель, не чуя ног. Наступает на землю мрак — разводи огонь. Наступает на землю враг — собирай поход. Нету проще и нету правильней ничего, почему говорят теперь, что легенда врет?
Сколько раз отдавали крепости чужакам?
Как же жить, если даже выхода не искать?
Шегешвар, охряной закат, золотой дракон...
Непокой.

И дом Дракулы в Сигишоаре напоследок.

@темы: поезія

---

Мрійливе

Коли скінчиться Браголлах, то все таки напишу оповідання про Міріель-телері. чомусь текст почав укладатись в голові лише зараз. Це будуть дуже мілітаризвані нолдор, мажори-ваніар і вічно нетверезі підданці Ольве. І присвячу каноністам.

@темы: сильмовське, білочки

---

Непокой нолдор

Брати і сестри во толкінізмі, з технічних причин я буду перебувати у віртуалі рідше ніж завжди. Я намагатимусь не покидати надовго любих нолдор з Непокою, але Фіндекано може раптово зникнути з екрану. У мене з собою буде планшет, але проблеми можуть бути саме зі зв язком.
Всіх люблю і вірю, що день настане. Auta i lome!

@темы: особисте

---

Поетичне

24.06.2015 в 19:58

Пишет  Elletrin:

Я трону струны...

Звенели струны мои стальные: "Зачем тебе сердце, покой и дом?"
Рассветы ржавы, закаты серы, и море сковано вечным льдом.
Я небо клял столько раз без счета, что боги бросили этот край.
Я столько раз все терял и верил, что снова выйду в ночную даль,
И будет ветер, костер и луны, и сотни звезд надо мной во тьме.
Я трону струны – и мрак отступит, и солнце ляжет в ладони мне.

Звенели струны мои стальные: "Поверив в сказку, уйдешь за грань..."
И будет небо в жемчужном свете, и будут волны и океан...
Так трудно верить, что мрак отступит, так сложно в мире найти себя...
А луны гаснут на небосводе, и нет ни моря, ни корабля.
Играет ветер с зеленой пеной, гоняет воду на скальный мыс.
Я трону струны – и песнь взовьется волшебной птицей в ночную высь.

Звенели струны мои стальные: "Ступай и ветру подставь лицо".
Я клял богов, забывал молитвы, и храмы все поглотил огонь.
Остался край мой пустым и диким – лишь небо, солнце и океан.
Я дом оставил и вышел в полночь, поверив древним неясным снам.
Рассвет горел впереди багряным – там ждет меня золотистый день...
Я трону струны – и грянет песня, и свет прогонит слепую тень.

Звенели струны мои стальные: "Там будет твой лучезарный рай".
Рассвет лазурью окрасил небо, туман окутал морскую даль.
Пускай летят корабли на скалы и ветер гонит в водоворот...
К чему мне боги, зачем им верить, когда весь мир о весне поет?
Ночные страхи исчезли утром, развеял ветер мою печаль.
Я трону струны – и будет вечность, и запоет серебристо сталь:

"Зачем тебе сердце, покой и дом? Поверив в сказку, уйдешь за грань...
Ступай и ветру подставь лицо. Там будет твой лучезарный рай".


(с) Neithan.

@темы: поезія

---

Цікавинка

21.06.2015 в 19:08

Пишет  Narwen Elenrel:

Карта Белерианда
Огромная, на русском и перерисованная в том стиле, который лично мне нравится больше, чем оригинальный. И здесь есть самые северные области Белерианда.
Для словески - самое то)))

(кликабельно)

@темы: сильмовське

---

Сонцестояння наближається.

В ніч на Сонцестояння - всім добра і світла. А ще міцної Купальської любові.

@темы: язичництво

---

Анархіст і рептілоїд

17.06.2015 в 09:29

Пишет  riweth:

Анархист Матюкайленко и мировая закулиса: рептилоид
Рептилоид был синий, чешуйчатый и пах карамелькой. Ну, потому что он карамельки все время грыз. Когда рептилоид зашел в лагерь анархиста, там все спали, и даже отец Павел, который в противном случае непременно бы долго крестился, а потом сошел с ума. Анархист Матюкайленко нес стражу и бил комаров. Переплюйка тихо струилась, неся по течению не вражий труп, но спящего пьяного лесника, сложившего губы трубочкой и выдувающего со свистом что-то вроде «бери ложку, бери бак, нету ложки — беги так».
Рептилоид появился из предутреннего тумана, грустный, как сороконожка, и его большие немигающие глаза уставились на анархиста Матюкайленко — по крайней мере, анархисту с перепугу так показалось.

- Ты ошибся, - выдавил Матюкайленко. - Употребляли сегодня по течению выше. К леснику родня приехала.
- Иди ты в жопу, - грустно сказал рептилоид и добавил, - ссссс...
- Ого, как тебя, - покачал головой анархист, оправившись от первого шока — он вообще был морально устойчив, особенно после удара веслом во время знаменитого боя на пароме, когда будку паромщика отжал главгад Борис, канат достался приятелю интервента Валеры, а анархисту и его ребятам как-то пришлось отбивать проход, вернее, проплыв в Дубки, где уже топилась баня, - угораздило.
- Я — продукт коллективного бессознательного, - вздохнул рептилоид и снова добавил, - ссс.. Хотите карамельку? Она с наркотиками. Правда, я не знаю, с какими, но людям нравится.
Тут анархист заметил на плоском, еле выделяющемся над поверхностью лица носу рептилоида крохотные очки в проволочной оправе.
- Эх ты, - сказал он. - А еще тайное мировое правительство! Туды ее в качель. Как маленький. Карамельки!
- Ссс, - печально ответил рептилоид. - Но если ты ищешь однополой любви, то учти: я вооружен. У меня бластер со слабительным.
- Бедняга, - разжалобился анархист Матюкайленко. - Садись чаю попьем. А потом научу тебя пулемет собирать. Может, еще человеком станешь...

@темы: українське

---

Мрія толкінутого ідіота

Хочу кишенькове видання Сильму. Легке й компактне. На обкладинці - такий суворий нолдорський літописець. А опісля кожної глави кілька чистиз листків під заголовком: напиши більш щасливу версіію))
Щоб не було зради, а тільки перемога)

@темы: сильмовське, білочки

---

Взяли вони бандуру...

@темы: музика