Незрівняне право.

Не зацікавився б цим питанням, якби не одна дискусія про можливість самогубства в Арді. І ось трапилася під руку книжка, яку колись приніс мені Тано, а я її погортав і відклав.
Автори Вагін та Трегубов "Естетика самогубства". Книжка якраз в дусі мого Тано, але зараз я шкодую, що не згадав про неї раніше.

І що ж там пишуть естети про такий неестетичний крок у інший світ

Отже, основні тези:
- В язичницькі часи право на смерть було дано кожній людині за умови, що вона має на це вагомі підстави.
- В давньогрецькій культурі суб'єкт мав право накласти на себе руки, тільки якщо причина його відходу була визнана вагомою старійшинами міста.
- В Римі самогубством часто заміняли страту. Майно того, хто добровільно пішов зі світу, не конфісковувалося.
- Скандинавська культура схвалювала самогубства, якщо вони допомагали роду вижити (самогубства старих людей в голодні роки)
- Східні культури зробили самогубство ритуалом. Про японське сеппуку чули всі. В Японії існував також ритуал "подвійного самогубства", коли закохана пара, не маючи змоги поєднатись, разом йшла з життя.
- В Китаї самогубство практикувалася як помста. Особливо витонченою помстою вважалося повіситись на брамі дому кривдника. В такому випадку кривдник втрачав маєток - там ніхто не хотів жити, і садибу не можна було продати.
- Самогубство вдови практикувалось і в індійській, і в європейській традиції язичницьких часів.
- Високовчені браміни, вирішивши, що їм час іти на друге переродження, практикували самоспалення.
- В усіх культурах дозволялося самогубство воїна в ситуації, коли йому загрожував полон, рабство, або тортури.
А тепер цікавинка.
- Гріхом самогубство в дохристиянські часи вважалося тільки в іудаїзмі. Причиною тому був постулат про те, що людина сотворена Богом, а не народжена Богами. Творіння не мало права обірвати своє життя, бо воно належало Єгові.
- Карати тих, хто вижив, за спробу самогубства почали в Давньому Римі - цей закон стосувався рабів, і класифікувався як спроба пошкодити хазяйське майно.
- Християнство успадкувало від іудаїзму різко негативне ставлення до самогубства, а від римлян - закони, котрі карали тих, хто вижив, а тіла загиблих піддавали посмертній ганьбі.
- Мусульманство різко негативно ставиться до самогубства, мотивуючи це все тим же - людина належить Аллаху і не має права сама вибирати свою смерть.
- Однак при всьому цьому кількість воїнів, котрі вибрали смерть, а не ганьбу за християнських і мусульманських часів не поменшала.
- В іудаїзмі шануються як герої воїни і населення фортеці Моссад, котрі масово наклали на себе руки під час облоги фортеці римлянами.
- В християнстві канонізовано святих Пелагію та Софронію, котрі наклали на себе руки, рятуючись від безчестя.
- Відомою стратою в Оттоманській Порті було надсилання винуватцю шнурка, щоб той наклав на себе руки.
Висновок напевне є таким - відібрати в людини незрівняне право самій обирати свою смерть не змогла жодна релігія. Звісно - при умові, коли на це у людини є вагомі причини. Самогубство від "небажання жити" засуджувалося в усіх культурах світу.

@музыка: нема

@настроение: байдикую

@темы: філософічне

---

Трава, така вона трава...

Ну чому, коли філософ намагається описати "світле майбутнє", у нього завжди виходить "четвертий сон Віри Павлівни"?

@музыка: нема

@настроение: читаю

@темы: філософічне

---

Біле полум'я

16.06.2012 в 15:42

Пишет  riweth:

это боль, как свет в миллион свечей, в миллионы жал.
это будет - в глазах огонь, в рукаве кинжал.
ты еще и вчера в уголке дрожал,
по утрам лажал -
А сегодня будь.
ты вчера-то не мог бы подумать, что будет так.
это сердце и зубы один выбивают такт.
Слой за слоем со старого дерева сходит лак.
Проступает путь.
И согласно в груди забьется - вперед, вперед.
Это Белое Пламя в обойму тебя берет.
Под руками роса вскипает и тает лед.
Горячо внутри.
Это снулое время помалу берет разбег.
Небывалое потечет на изнанку век.
Размахнись - да лети, лети, да не жди калек.
А потом сгори.

@музыка: українські мелодії для флейти

@настроение: прорвемося

@темы: поезія

---

Ще про "Розу Міра"

Трава продовжує куритись...
Ну і глюки були у пана Даніїла, якщо він насправді все це бачив
Маю на увазі уіцраорів і їхні метафізичні війни.
Крах Російської Імперії, там, де багряний уіцраор, котрий відбрунькувався від "демона великодержавності" пожирає серце того, хто його породив, можна знімати на плівку.
Багато з чим я, звісно, не згоден - це в тих місцях, де мова йде про існування наднаціональних іносвітових структур, і там, де ставиться знак рівності між Руссю Київською і Москвою.
Але це основна ідея світобачення росіян, і її ніякими видивами не відлякаєш.
Аналіз світової літератури з точки зору "посланництва" - неймовірно чудовий. Тільки французів не любить пан Даніїл, і відмовив їм у контактах з вищими сферами.
А я сказав би, що мадам Санд була одною з "посланників".

І неймовірно смачна цитата щодо релігійної свідомості:

"Дух дышит, где хочет. Уверенность в том, что откровение в послеапостольские века осеняло только отцов церкви и кристаллизовалось во вселенских соборах, остается в том типе сознания, который находит адекватные себе формы в старых христианских конфессиях, - и только в нем. Сознание нового типа слышит голоса откровения и в гимнах Вед и Эхнатона, и в высоком духовном парении Упанишад, и в прозрениях Гаутамы Будды и Рамануджи, Валентина и Маймонида, и в гетевском "Фаусте", и в музыкальных драмах Вагнера, и во многих строфах великих поэтов - слышит его не менее явственно, чем в песнопениях Иоанна Дамаскина и в литургии Василия Великого. Более того, оно слышит его в собственной глубине и жаждет его воплощения в совершенных формах."


Роза Міра, така вона Роза Міра... Нам до неї ще рости й рости - ми не тільки не доросли до миру між конфесіями, ми готові посваритися за Феанора. Або за що завгодно - аби не жити у мирі.

@музыка: флейта

@настроение: медитативне

@темы: філософічне

---

Цитата

"Не довіряйте тим, хто розводиться про свою справедливість. Воістину, їхнім душам бракує не тільки меду.
А коли вони говорять - "я справедливий", це звучить як - "я мстивий"

Ф. Ніцше

Цитатка для медитації і роздумів на тему справедливості і прощення. Під гарну музику.

АПД: Прокинувшись згадав ще одну цитатку того ж автора:

"Захисники справедливостi нiчим не вiдрiзняються вiд своiх супротивникiв. Хiба що бiльшою лютiстю i лицемiрством"

Непогано сказано, ага))

@музыка: просто красива. Хочу гарний сон, ага)

@настроение: ну йду вже спати, йду...

@темы: філософічне

---

Богдан-Ігор Антонич. Трохи віршів.

МОЛИТВА ДО ЗІР

Не срібло миршаве, не хміль,
не лавр сумнівний і двозначний,
не дотепів грайливих сіль,
не успіх в грі на риск небачній,
не уст золотомовних мед,
не почестей солодка манна
і навіть не чеснот букет,
що світлість їх не раз оманна,
не винограду темний сік
у колі дружньому за чаєм,
не муз єлей, що на ввесь вік
тавром людину назначає,
не вигаданий в хитрий лад,
щоб мірять душі, вчений лікоть,
не домохвальців млявий чад,
нещирих хвальб слизька музика,
не захист мрій – блаженний дім,
але молімся зорям дальнім,
щоб нам дали на світі цім
життя величне і страдальне.

ще два вірша на добраніч

ПІСЕНЬКА ДО СНУ

Не думай! Спи! Думки – отрута щастю.
Цвітуть дві тіні – дві лілеї чорні.
Не думай! Спи! До всіх скорбот причасний
і так усього в думці не обгорнеш.
Прощаючись із спомином останнім,
що тінню вихиливсь з-за яви краю,
в солодкім марнотратстві почуваннів
кохання вицвіле знов прикликаеш.
Це справді зле, що покохав занадто,
заміцно, зарозтратно. Захват ясний
в екстазу чорну ночі не міняти!
Засни! Чи це життя, чи лампа гасне?

ЗЕЛЕНА ВІРА

Зелений бог рослин і звірів
учить мене п’янкої віри,
релігії ночей весінніх,
коли прапервні у кипінні,
у вічній зміні все незмінні.
(Релігії ночей кипучих,
коли гримлять рослинні тучі).
Зелений бог буяння й зросту
зітре на попіл мої кості,
щоб виростало, щоб кипіло
п’янких рослин зелене тіло.
Хто ти, що клониш чола куряв,
вогонь, чи бог, чи птах, чи буря?

@музыка: нема

@настроение: ліричне. Я спокійний.

@темы: поезія

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

А тим часом...

Якщо мені будуть настійливо пропонувати лягти до лікарні - терпіти не можу цих закладів - то просто втечу. На Волинь, або ще кудись. Чисте повітря - найкращі ліки)

@музыка: А. Сердюк "Ти не скрипка - ти воля..."

@настроение: пофігістичне

@темы: особисте

---

Філософія, така вона філософія.

Д. Андрєєв "Роза міра" Трава продовжує куритись. Зроблю собі ще й інтернет-закладочку
kuchaknig.ru/show_book.php?book=484&page=1

В принципі автор не є першовідкривачем цих істин: Рамакрішна та Свамі Вівекананда уже говорили щось подібне. Однак - слід відзначити, що гнучкість і терпимість індуїзму це одне, але сприйняти подібні ідеї людині, вихованій в жорсткому біблійному концепті дуже важко. І за те, що російський філософ це зумів - респект йому і шаноба.

про перевтілення душ і ставлення до цього факту

Из сотен возможных примеров я возьму пока один, но чрезвычайно яркий: идею перевоплощений. Глубоко присущая индуизму и буддизму, имеющаяся в эзотерическом иудаизме (Каббала), идея эта отвергается ортодоксальным христианством и исламом. Следует ли, однако, думать на основании этой "невсеобщности" идеи, что она представляет собою расовую или стадиально-культурную аберрацию индийского сознания? Дело в том, что при согласовании тезисов различных религий надлежит, прежде всего, научиться отсеивать главное от второстепенного, общее от частного. "Общее", главное любого тезиса заключается в семени идеи, проявляющем чрезвычайную устойчивость в веках: брошенное в почву различных культурных сред, оно дает различные побеги - различные варианты данного тезиса. Если телеологическая направленность вообще имеется в истории, то, конечно, направленность эта должна сказаться прежде всего в бытии именно таких устойчивых духовных семян - в широко распространенных, исповедуемых миллионами сознаний основах идеи.
Семя идеи перевоплощений состоит в учении о некоем Я, совершающем свое космическое становление или известный отрезок его по ступеням последовательных существований в нашем физическом мире. Все остальное, как-то: духовно-материальная природа и структура перевоплощающегося, та или иная зависимость перевоплощений от закона кармы, распространение принципа перевоплощений также на мир животных или отрицание такого распространения - все это лишь варианты, разновидности основной идеи. И понятно, что в этих вариантах и деталях можно больше и чаще столкнуться с подлинными аберрациями, чем в ее семени, для восприятия которого народом индийским телеологические силы работали много веков, затратив неимоверный труд на ослабление у многих его представителей средостения между дневным сознанием и глубинной памятью - хранилищем воспоминаний о путях души до момента ее последнего воплощения. Ошибочность религиозных догматов заключается, по большей части, не в их содержании, а в претензиях на то, что утверждаемый догматом закон имеет всеобщее, универсальное, космическое значение, а утверждаемый догматом факт должен исповедоваться всем человечеством, ибо без этого будто бы нет спасения. Все изложенное приводит нас к признанию подлинности того духовного опыта, который отлился в идею перевоплощений: да, такой путь становления имеет место; ничего принципиально неприемлемого тут для христианства или ислама в существе этой идеи нет, кроме, разве, того, что об идее перевоплощений до нас не дошло никаких высказываний основателей христианства и ислама (что, впрочем, само по себе ничего не доказывает, так как в Евангелие и Коран попало, как известно, далеко не все, что они говорили). Но решительно не из чего не следует, что путь перевоплощений будто бы есть единственно возможный, единственно реальный путь становления индивидуального духа. Отшлифованное в таком направлении, чтобы постигнуть этот тип пути, сознание индийского народа, как часто в подобных случаях бывает, абсолютизировало свое открытие, стало глухо к восприятию других типов пути становления. С еврейским и арабским народами произошло то же самое, но под противоположным знаком: восприняв истину о другом пути становления, при котором воплощение в физическом слое совершается лишь один раз, сознание этих народов столь же неправомерно абсолютизировало этот второй тип пути. Этому способствует и то, что в различных метакультурах человечества может вообще преобладать тот или другой тип. В результате возникло между двумя группами мировых религий разногласие, кажущееся неразрешимым. В действительности же, обе эти антагонистические идеи истинны в своей основе, фиксируя два из возможных типов пути, и для снятия этого "противоречия" не требуется ничего, кроме отказа каждой из сторон от претензий на универсальную исключительность своей идеи.
Итак, одна из исторических причин непримиримых якобы противоречий между религиями заключается в неправомерной абсолютизации какого-либо тезиса.

і про стосунки монотеїзму з язичництвом

Еще пример. С тех пор, как существуют христианство и ислам, они продолжают бороться с тем, что они называют язычеством. С течением веков человечество прониклось идеей о непримиримости, несовместимости монотеизма с многобожием, как своего рода аксиомой. Исследование того, почему и как это произошло, увело бы нас слишком в сторону. Существенно другое: на каком основании религии семитического корня, утверждающие бытие духовных иерархий и еще в средние века разработавшие до мелочей учение о них - ангелологию и демонологию, - ограничивают многообразие этих иерархий теми немногими, которые были включены в эти средневековые схемы? Имеется ли хоть тень последовательности в их принципиальном отказе всякому опыту о духовных иерархиях - в истинности? Решительно никаких оснований для этого, кроме опять-таки ссылок на молчание об этом Евангелия и Корана. Именно ввиду недостаточности оснований для огульного отрицания церковь в первые века христианства не столько отрицала богов олимпийского пантеона, сколько отождествляла их с демонами и бесами семитических канонизированных текстов. При этом, вопреки очевидности, игнорировался характер этих божеств, какой восприняло политеистическое духопознание, и им произвольно приписывались снижающие и опорочивающие черты либо же нарочито подчеркивался слишком антропоморфный элемент, привнесенный в эти представления субъектом познания - политеистическим человечеством и к тому времени сохранившийся уже только в их низших, простонародных вариантах. Как будто признание истинности бытия иерархий природы, великих стихиалей или духов-народоводителей могло поколебать единство Бога - Творца и зиждителя вселенной, истока и устья мирового потока жизни - больше, чем признание других Его прекрасных детей - ангелов и архангелов, а также тех демонов, о которых трактовалось в канонизированных поучениях Библии!
К сожалению, это древнее недоразумение не разъяснено до сих пор: от античного многобожия давно ничего не осталось, но ожесточенная, узкая, лишенная всякой мудрости нетерпимость проявляется всякий раз, когда христианским церквам или по крайней мере тем, кто говорит от их имени, доводится высказывать свое суждение по вопросам индусских, китайских, японских, тибетских систем. Столь же нетерпимы и две другие религии семитического корня. Здесь налицо типичный случай разнствования религий по горизонтали: не противореча друг другу по существу, не сталкиваясь друг с другом в необозримом духовном космосе, христианство и индуизм, буддизм и ислам, иудейство и религия шинто говорят о разном, о разных, так сказать, духовных странах, о разных сегментах Шаданакара; ограниченность же человеческая толкует это как противоречия и объявляет одно из учений истинным, а остальные - ложными. - "Если Бог един, то другие боги суть, так сказать, самозванцы: это - или бесы, или игра человеческого воображения". Какая детская мысль! Господь Бог един, но богов много; начертание этого слова в русском языке то с большой, то с малой буквы достаточно ясно говорит о различиях содержания, вкладываемого в это слово в обоих случаях. Если же повторение этого слова в различных смыслах пугает кого-нибудь, пусть он заменит его, говоря о политеизме, каким-нибудь другим: "великие духи", "великие иерархии", но от этого ничего не изменится, если не считать того, что употребление слова "дух" может в ряде случаев повести к недоразумениям, ибо многие из этих богов суть не духи, а могучие существа, обладающие материальной воплощенностью, хотя и в других, трансфизических слоях бытия.

В усякому разі - це підтвердження багатьох моїх власних висновків з занять релігієзнавством. Та ще й таке авторитетне.
Тано, друже, повертайся швидше, я хочу з тобою про це поговорити))

@музыка: японська флейта

@настроение: читання філософічних книжок полегшує карму))

@темы: філософічне

---

Відьомське

13.06.2012 в 12:37

Пишет  riweth:

сглаз
Призывай-ка к себе шаманов и далай-лам, у священников исцеления попроси, ну а я теперь совсем не по тем делам, я боюсь одинаково проповедей, реклам, привидений из дыма и стылости-мороси.
Я чужое горе уже заговаривать не спешу, я кому попало сушеных змей сгоряча не дам. Починяю, письмо пишу, на столе крошу - и молчу, что там ходит за глупыми по следам. Я уехала, умерла, у меня дела, у меня от шальных ветров разболелся бок.
...а трясина, мой дальний враг, ледяна и зла, в ожидании дремлет омут, и он глубок.

@музыка: нема

@настроение: прокачується

@темы: поезія

---

Лорд Непомітний

 f-lempi та  Норлин Илонвэ с благодарностью за вдохновение ))

Глюки тут

Коли ти наймолодший в родині, а твої відважні й талановиті брати ненавидять одне одного, чого ти починаєш прагнути?
"Спокою" - відповів би лорд Арафінве, і мав би рацію.
Цікаво, що запальний Феанаро ставився до наймолодшого брата зовсім по іншому, аніж до Нолофінве. Мені здається, що причина не лише в тому, що "найменшенький" йому не суперник, але і в зовнішньості. Нолофінве, чорноволосий світлоокий Нолдо, насмілився бути схожим на батька Фінве, а то й на самого Феанаро (імха, звісно, але чому б і ні). А світловолосий, немов Ваніа, Арафінве, сповнений лагідного спокою, не міг бути суперником, а отже і не викликав зненависті.
Не бажаючи бути втягнутим у суперечку між старшими братами (а Арафінве напевне любив їх однаково і дуже страждав від їхньої ворожнечі) молодший син Індіс полишає Тіріон і переселяється в Альквалонде.
Чому саме в Альквалонде? Чому не до Валмару, до родичів матері? Що привабило молодого лорда в Лебединій Гавані? Шелест морських хвиль? Голоси птахів? Можливість спокійно мислити?
Оскільки Арафінве мав талановитих дітей, то цілком реально, що й сам він віддавався душею витонченим та гармонійним мистецтвам.
Лорд Ольве щиро полюбив сина свого друга. Його сини стали друзями Арафінве, а його донька, сріброволоса Еарвен, дружиною. Арафінве став "справжнім Телері" - він говорить на телерині, а його діти мають "телерізовані" імена - Фіндарато, Ангарато, Амбарато, ... Мало хто і пам'ятав, що його старшого сина звуть Артафінде, що Ангарато насправді - Артанга. Спокійне життя в Лебединій Гавані цілком влаштовувало лорда Арафінве.
Та життя брутально увірвалось в його тихий притулок. В усякому разі Арафінве був присутнім на королівській раді, коли між його братами сталася вікопомна сутичка. Був він присутнім і на святі Врожаю, хоча зазвичай Телері нехтували всеельфійськими святами. І там же дізнався про батькову смерть.
Саме це напевне і було причиною тому, що Арафінве теж зібрався у похід. Миротворець і мудрець, він лагідними словами припиняє сутичку поміж братами біля Міндон Ельдаліеве. Хоча страхітлива Клятва Феанаро вразила його, напевне, ще більше від Нолофінве.
Арафінве не любить війни, брязкіт зброї не милує його слуху. Однак він озброює прихильників і озброюється сам. Страхітлива звістка про сутичку в Альквалонде застає Третій Дім на марші (у Професора була версія. що Арафінве кинувся захищати Телері і загинув, але Толкін версію відкинув, напевне тому, що тоді неодмінно мала б початись громадянська війна між двома позосталими Фінвіонами)
Арафінве мав найтяжче перенести цю подію: він зять Ольве, у сутичці могли загинути його родичі. Родичі з обох сторін - міг полягти племінник Фінгон, зрештою і до Феанаро з синами Арафінве мав цілком родинні почуття.
Це дуже важко, коли твоє серце розривається між двома народами.
Однак Арафінве вирушає далі. І присутній при тому, коли Суддя виголошує свій вирок, названий Пророцтвом.
Частина нолдор ладна повернути назад. Арафінве теж зробив свій вибір. За довгий шлях він мав все обміркувати, і зрозуміти, що його родиною давно стала родина Ольве, а вітчизною - Альквалонде. Він полишає синів і доньку: відважні Арфінги все таки бажають іти вперед. І збирає під свою корогву бажаючих повернутися.
Спокою, однак, було не повернути. Для чутливого Арафінве жити в Альквалонде було б неможливим. До того ж є напівспорожнілий Тіріон і обов'язки перед позосталими.
Король тих, що зосталися, Арафінве таки покинув Аман під час Війни Гніву. В Ендоре він зустрів доньку і дізнався від неї про загибель синів і незнаної онуки Фіндуїлас. І там же вперше побачив ще одну онуку - Келебріан.
Воював Арафінве напевне так, як робив усе в своєму житті - спокійно і виважено. Ендоре запам'ятало його як Фінарфіна.
Та перемога не принесла йому щастя - донька повертатись не захотіла, сини у Мандосі, в Тіріоні очікує згорьована Еарвен.
Але одного разу на мармурові сходи палацу Тіріону поволі зійшов світловолосий ельда, в якому Арафінве пізнав загиблого сина...

перевод

Когда ты младший в семье, а твои отважные и талантливые братья ненавидят друг друга, чего ты хотел бы больше всего?
"Спокойствия" - ответил бы лорд Арафинвэ, и был бы прав.
Интересно, что пылкий Феанаро относился к младшему брату совсем по другому, чем к Нолофинвэ. Мне кажется, что причина не только в том, что "самый младший" ему не соперник, но и в внешности. Нолофинвэ, черноволосый светлоглазый Нолдо, осмелился быть похожим на отца Финвэ, а то и на самого Феанаро (имха, конечно, но почему бы и нет). А светловолосый, как Ваниа, Арафинвэ, исполненный тихого покоя, не мог быть соперником, а значит и не вызывал ненависти.
Не желая быть втянутым в спор между старшими братьями (а Арафинвэ наверняка любил их одинаково и очень страдал от их вражды) младший сын Индис оставляет Тирион и переселяется в Альквалондэ.
Почему именно в Альквалондэ? Почему не в Валмар, к родственникам матери? Что привлекало молодого лорда в Лебединой Гавани? Шелест морских волн? Голоса птиц? Возможность спокойно мыслить?
Поскольку дети Арафинвэ любили красоту и поэзию,то вполне реально, что и сам он отдавался душой изящным и гармоничным искусствам.
Лорд Ольвэ искренне полюбил сына своего друга. Его сыновья стали друзьями Арафинвэ, а его дочь, среброволосая Эарвен, его женой. Арафинвэ стал "настоящим Телери" - он говорит на телерине, а у многих его детей "телеризованные" имена - Финдарато, Ангарато, Амбарато (Айканаро) ... Мало кто и помнил, что его старшего сына зовут Артафиндэ, или что Ангарато действительности - Артанга. Спокойная жизнь в Лебединой Гавани вполне устраивало лорда Арафинвэ.
Но тревожные события заставили лорда покинуть его тихий приют. Во всяком случае Арафинвэ присутствовал на королевском совете, когда между его братьями произошло столкновение. Был он и на празднике Урожая, хотя обычно Телери пренебрегали всеэльфийскими праздниками. И там же узнал о смерти отца.
Именно это наверное и было причиной тому, что Арафинвэ тоже собрался в поход. Миротворец и мудрец, он разумными словами останавливает ссору между старшими братьями у Миндон Эльдалиэвэ. Хотя жутковатая Клятва Феанаро поразила его, наверное, еще больше чем Нолофинвэ.
Арафинвэ не любит войны, звон оружия не радует его слуха. Однако он вооружает сторонников и вооружается сам. Страшная весть о столкновении в Альквалондэ застает Третий Дом на марше (у Профессора была версия, что Арафинвэ бросился защищать Телери и погиб, но Толкин версию отверг, наверное потому, что тогда непременно должна была начаться гражданская война между двумя старшими Финвионами)
Арафинвэ тяжелее всех перенес случившееся: он зять Ольвэ, в схватке могли погибнуть его родственники-Телери. Родственники-Нолдор тоже: мог умереть племянник Фингон, впрочем, и к Феанаро с сыновьями Арафинвэ ранее питал вполне родственные чувства.
Это очень тяжело, когда твое сердце разрывается между двумя народами.
Однако Арафинвэ отправляется дальше. И присутствует при том, когда Судья произносит свой приговор, названный пророчеством.
Часть нолдор готова повернуть назад. Арафинвэ тоже сделал свой выбор. За долгий путь он должен был все обдумать и понять, что его семьей давно стала семья Ольвэ, а родиной - Альквалондэ. Он оставляет сыновей и дочь: отважные Арфинги все-таки хотят идти вперед. И собирает под свою хоругвь желающих вернуться.
Покоя, однако, было не вернуть. Для чувствительного Арафинвэ остаться жить в Альквалондэ было бы невозможным. К тому же есть полуопустевший Тирион и обязанности перед оставшимися Нолдор.
Король оставшихся, король поневоле, Арафинвэ все же покинул Аман во время Войны Гнева. В Эндорэ он встретил дочь и узнал от нее о гибели сыновей и неведомой ему внучки Финдуилас. И там же впервые увидел еще одну внучку - Келебриан.
Воевал Арафинвэ наверное так, как делал все в своей жизни - спокойно и уравновешенно. В Эндорэ его запомнили как Финарфина.
Но победа не принесла ему счастья - дочь возвращаться не захотела, сыновья в Мандосе, в Тирионе ожидает тоскующая по детям Эарвен.
Но однажды на мраморные ступени дворца Тириона медленно взошел светловолосый Эльда, в котором Арафинве узнал погибшего сына ...

Linde

Арафинвэ. Араман.

Стаей израненных лебедей
В стылой воде - корабли.
Место начала для всех путей -
Араман, край земли.

Я возвращаюсь совсем другим,
Ты же - другим - уйдешь.
Я не скажу: "Ты себя береги!"
Знаю - не сбережешь.

Тем безнадежней и тем страшней
Вызов своей судьбе.
Я не скажу: "Береги детей!"
Их не сберечь тебе.

Молча я взгляд увожу наверх,
К звездам, от этих скал.
Я не скажу: "Береги их всех..."
Я уже все сказал.




Прослушать или скачать Теленис Тирион бесплатно на Простоплеер

@музыка: Теленіс "Тіріон"

@настроение: меланхолічне

@темы: сильмовське, лорди

---

Цікавинка.

Що є більш логічним - любити персонажа, але засуджувати його діяння, або не любити персонажа і засуджувати його походження?))

@музыка: нема

@настроение: спека навіть увечері.

@темы: сильмовське, білочки

---

Читальний зал

С. Колінз "Переспівниця"

Нарешті я докурив цю травку. Думав уже, що наші розумники, улягши кон'юнктурі, призупинять переклад. А російською принципово купувати не хотів.
В принципі - третя частина не розчарувала. Загадковий Тринадцятий округ виявився суворою диктатурою, на відміну від розбещеної диктатури Капітолію. Катніс як завжди на висоті (цікаво, чи можна назвати її Мері Сью?)
Війна та революція, до речі, мене зацікавили більше, аніж гладіаторські ігрища двох перших частин.
В принципі - якісна антиутопія дуже доброго середнього рівня. Хворий Ноло скурив травку дуже швидко, і це було приємною перервою у вивченні філософських книжок.
Особлива подяка леді Тім, котра не полінувалась привезти мені книжку додому.))

@музыка: Брух "Адажіо"

@настроение: посереднє

@темы: літературне

---

М-да...

Кто вы в «Трех мушкетерах»?

@музыка: нема

@настроение: спати час

@темы: тести

---

Цитата

"Я не знаю, где и когда умру на этот раз, но знаю, где и когда умирал я в последний раз перед тем как родиться..."

Д. Андреев "Роза мира"

Я теж це знаю. Такі вони, сни. Безжалісні.

@музыка: нема

@настроение: сни, такі вони сни...

@темы: літературне

---

Флешмоб

Поцупив у  ~Elle


1. Как произошло ваше знакомство с творчеством Профессора?
Першим прочитав "Гобіта" в перекладі О. Мокровольського. Років в десять.
2. Кто первый вам предложил прочесть первое для вас произведение?
Мама. Вона не знала, що синуля стане толкінутим навіки.
3. Герой, который понравился вам с самого начала?
В "Гобіті" - король ельфів (пізніше дізнався, що його звати Трандуїл, а Леголас - його син, от було радості) У ВК - Елронд та Галадріель. В Сильмі - Маедрос, Фінгон та Фінголфін. При чому - всі троє одночасно.
4. Герой, которого вы невзлюбили с самого начала?
В "Гобіті" - не любив гномів. Всіх, окрім Торіна Дубощита. Занадто безцеремонні.
В ВК - Денетор. Панікер, яких мало
В Сильмі - Еол, Тінгол, Діор, Ельвінг
5. Герой, который вам нравился и стал потом раздражать?
Берен. Не ходив би він до Нарготронду...
6. Какое произведение Профессора вы любите больше всего?
Сильм, ясна річ.
7. Герой, который раздражал, а потом стал нравится?
Арагорн - спершу я його недолюблював
8. Самый любимый эльф.
Люблю всіх нолдор, але Фінголфіна з Фінгоном найбільше.
9. Самый любимый адан.
Власне кажучи - це аданет. Андрет)
10. Самый любимый хоббит.
Фродо, ясна річ.
11. Самый нелюбимый эльф.
Еол. Терпіти його не можу
12. Самый нелюбимый адан.
Турін. Псих, маньяк і навіть без клятви
13.Самый нелюбимый хоббит.
Це теж леді. Любелія. І ще не люблю Піпіна та Меррі за розгільдяйство.
14. Персонаж, за которого вы бы вышли замуж/женились
Навіть не можу сказати, з ким би хотів одружитись) Якось тут немає "ельфійки моєї мрії")
15. Персонаж, чью историю вы бы хотели изменить.
Хочу альтернативну історію нолдорського руху з повною перемогою наших в Арді))

@музыка: Ніна Хаген "Мантри"

@настроение: хворію далі

@темы: флешмоб

---

Японські красивості

09.06.2012 в 22:10

Пишет  Klod:

Sai Nobuyuki

@музыка: японська флейта

@настроение: хочу тихенько втекти з дому. На Острів.

@темы: арт

---

А справді, чому...

Не може бути, щоб на чотирьох красенів-Арфінгів під час їхнього перебування в Доріаті не клюнула жодна дівчина. Ну, навіть без вірного нареченого Фінрода - на трьох.
Артаресто був одружений з панною, котра походила з "північних Синдар". Теоретично вона могла бути з Доріату, про що зловредний Ноло уже писав.
Ну а що ж наші красені - Айканаро та Ангарато?
Судячи зі любовних вподобань Айканаро, йому подобалися панни зовсім іншого типу))
Ну і залишається - ясна річ - міцнорукий Ангрод.
Тепер - що б було, якби вони покохали одне одного (Ангрод + Лутіень)
Тінгол опинився б в цікавій ситуації - він просто змушений був би допомагати нолдор військово (його рекомий зять завжди був за випереджальний напад)
Маючи за спиною Доріат, відважні дортоніонські стражі кордонів вкупі з Фінголфіном зуміли б переконати раду лордів і випередити Браголлах.
В принципі - виграти, хоч і коштом великих втрат, було б реально.
А Келегорм? Я вже бачу поєдинок між кузенами... Хоча ні - можна сюди ж вписати пару Келегорм-Аредель.
Професоре, хіба ж Ви не знали, що вдалі шлюби рятують світ?)

@музыка: Кора Тун

@настроение: прорвемося

@темы: сильмовське, білочки

---

Його величність Тінгол та лорди Нолдор.

Тільки через повагу до леді-суперниці Ноло не став воювати далі. Але яка чудова пара. Мрію написати про них іще.

apokrif-fest-in-arda.diary.ru/p176091925.htm?fr... - спільна творчість трьох авторів тут

@музыка: японська флейта

@настроение: кажуть, що у мене щось з легенями... Бридня.

@темы: моя творчість

---

Поволі повертаюся в адекватний стан.

Я спокійний, не нервовий і лагідний. Я також адекватний, добрий і пухнастий. Я більше не дивлюся на орків у телевізорі, а милуюся пейзажами, схожими на Арду, і слухаю "Кора Тун"



Це зовсім не індіанська етнічна музика, але нерви заспокоює добряче.

@музыка: релакс

@настроение: Розслабляюся

@темы: сильмовське, білочки