Обіцянку треба виконувати - і я її виконав...
О. Забужко "Музей покинутих секретів"
Перш за все - я очікував набагато гіршого. Тому враження швидше приємне.
Отже - хороше:
- "бандерівські" сцени чудові... Є дещо, з чим я не згоден (спираюсь в тому на оповіді маминих старших родичів), однак прописано сильно.
- Адріян, він же "Звір", він же "Кий" - неймовірно вдалий образ. Жива людина - не хрестоматійний борець і не радянська карикатура.
- Всі інші "хлопці з лісу" - теж дуже вдалі. Особливо - зрадник "Стодоля". Саме такі надто правильні і заламуються найшвидше.
І погане - поганого як завжди більше, хоча тут воно і не таке страшне, як я вважав, взявши книгу в руки.
- Не сподобався дизайн обкладинки - з напіврозкопаної чи-то ями, чи-то могили видно живіт вагітної жінки. Щось цим звісно авторка хотіла сказати, але книгу гидкувато брати до рук.
- Дуже затянуто... Книгу позіціоновано, як книгу про повстанців, однак повстанські сцени складають від сили третину. Ті розділи, де йдеться про сучасність, можна було б скоротити вдвічі.
- Забагато збігів - в одній точці сходяться нешлюбний син головного героя, двоюрідний онук його коханої дівчини, та онука жінки, яку колись врятувала кохана головного героя. Хоча в житті буває всяке - однак...
- Адріян-2, нащадок дівчини-підпільниці, наш сучасник і коханець тележурналістки - героїні сучасних епізодів книги - образ ідеального мужчини. Аж трохи дивно для такої фемінистки, якою є Забужко... Однак цьому образу передано рожевої води і цукрового сиропу. Звичайно, кожній леді хочеться, щоб її носили на руках, подавали каву в ліжко і не обтяжували господарськими клопотами. Однак тут явно передано куті меду.
- Стиль все той же - одне речення на сторінку... Ну не є це специфічно жіноче, не є...
- Містика, мені здається, в контексті роману трохи зайва... Ні, проти містики нічого не маю, але...
Одним словом - прочитав і навіть отримав задоволення... Хоча з власної волі ніколи б не взявся за цей гроссбух. )))
Якби з нього витиснути всі сльози. соплі, рожеву воду і цукровий сиропчик - вийшов би гарний бойовик сторінок на двісті...
Милі леді, котрі пишуть товстелезні книги, ми знаємо, що ви маєте час і натхнення, однак - пожалійте нас, читачів