Про голосування та його підсумки
Голосування цього разу було якесь сумне - і без зацікавленості. Дійсно, щось неладно стало в королівстіві Драббл фесту
Половина моїх оповідок опинилася в одному розділі - АУ. Ну - що тут дивного, я ж і є божевільний АУ-шник. Це Ельронд та Келебріан, Маедрос з Маглором вижили опісля викрадення Сильмарилів, номер перший, Нірнает Адорнедіад - Маедрос рятує Фінгона ну - і переможний і няшний Слуга Моргота, котрий збунтувався проти Хазяїна
Принцип голосування народу для мене і досі зостався загадкою. Історія про зраненого Фінгона на полі битви мені самому дуже до вподоби - писав і плакав. Однак - Глаурунг взяв приз, хоча це напівстьоб, та ще й з накульгуючим стилем. Я писав його просто на роботі, он-лайн, і не встиг перечитати. Тепер соромно навіть дивитись, хоч переписуй наново. Зазвичай я спершу пишу українською, тоді перекладаю і правлю стиль. Ну - а тут погнав одразу, тому в оповіданні трапляються дуже неоковирні речення.
Історію про Аннатара проти Майтімо і Макалауре вважаю - скромний я - філігранною по виконанню. Але Глаурунг здолав і Саурона)))
З ангстом цього разу не пощастило. Дві оповідки Маедрос віддає корону Нолофінве, номер перший та Майтімо в момент смерті Фіндекано і одразу опісля Нірнает народу не сподобались концепуально)
В першій я хотів проштовхнути думку, що ельфи в момент Ісходу були ще зовсім юними - особливо третє покоління (Маедрос, Фінгон і решта.) На цю думку мене наштовхнули малюнки Дженні Дольфен, оті, де Майтімо і решта його братів мають вигляд трохи не підлітків. Особливо Руссандол з його короткою стрижкою і дитячим виразом обличчя. Навіть Фіндекано на тих малюнках має старший вигляд від свого кузена.
І коли я писав цей фік - я уявляв собі їх двох: Ноло з обличчям з моєї улюбленої авки і Руссандола з малюнків Дженні Дольфен. Юний бессмертний король, котрий успадкував владу від двох родичів, котрі загинули один за одним. Успадкував власне кажучи невідомо що - адже у Валінорі ельфи фактично мали тільки видимість самоврядування. А поруч його старший родич, котрий, провівши крізь Гелькараске своє військо, вже зрозумів, що таке справжня влада, а не її видимість. Ну - і до Майтімо це розуміння теж прийшло, опісля того, як він погубив своїх воїнів на отих перемовинах. Він міг би стати гарним королем, але саме це розуміння змушує його передати владу старшому і мудрішому. Тому, хто реально зуміє об єднати два війська, котрі нашорошено застигли по обидва боки Мітріму.
Чомусь образ юного Майтімо шокував усіх. Але ж з професорським він не конфліктує.
Другий фік - що правда то правда - не зовсім по темі. Але про те, як Маедрос не встигає на допомогу другу, вже написано безліч оповідок. Ну, а мені хотілося - опісля усіх суперечок - знайти якийсь обоснуй тому, що Феанорінги рушили за Сильмарилом на Доріат, а не спробували пробратись до Ангбанду. "Спершу легше діло, тоді важче" - мене трохи не влаштовувало. Тому з явилась ця оповідочка, котра теж концептуально не підійшла.
Ну і мотиватор знову мій
От чого не домагався - так це перемоги в цій номінації. Маедрос і Лутіень... "Волна и камень, стихи и проза, лед и пламень..." Писав, щоб похуліганити - в чому чесно і зізнаюся.
Дуже дивно, що прекрасне виконання номер два на цю тему пройшло непоміченим. На мій погляд воно є найкращим в усьому мотиваторі Дивно - але автор чомусь не відкрився. Дуже хочеться дізнатись, чия це річ)