Читальний зал

[nolofinve-zp]

А. Шопенгауер

"Афоризми життєвої мудрості"

Ну, нарешті... Трохи вільного часу, і вся мудрість життя вклалася у голові нерозумного Нолдо)))

Шопенгауера потрібно тільки цитувати - оповідати шось не має сенсу.

А отже - достославна німецька мудрість:

далі, далі далі...

Ввічливість -- це мовчазна угода ігнорувати та не наголошувати на моральній та розумовій убогості один одного, завдяки чому ці властивості трохи стушовуються.

Ввічливість -- це розсудливість; отже, неввічливість -- нерозумність. Ввічливість схожа до жетонів у грі, тобто це свідомо фальшива монета; скупитися на неї -- значить виявити свою дурість, щедро роздавати її цілком розумно. У всіх націй листи закінчуються: "Ваш покірний слуга", лише одні німці пропускають слово "слуга", говорячи, що це, мовляв, неправда.

Як віск, твердий і ламкий за своєю природою, стає в теплі настільки м'яким, що здатний набути будь-якої форми, так і найбільш похмурих та сердитих людей можна за допомогою ввічливості й люб'язності зробити поблажливими та веселими. Одне слово, ввічливість для людини -- це те ж, що тепло для воску.

Хоча бути ввічливим -- завдання важке тому, що доводиться виявляти найбільшу повагу до всіх людей, з яких більшість цього не заслуговує, симулювати співчуття до них тоді, як нам хотілося б зовсім про них не думати. Поєднувати ввічливість з гордістю -- найбільше мистецтво.

Варто було б пам'ятати, що звичайна ввічливість -- лише усміхнена маска; інакше ми не здіймали б скандалу щоразу, коли вона зрушиться або коли її знімуть на хвилину. Коли людина починає грубіянити, то вона лише скидає одяг і її бачать у природному вигляді. Щоправда, як і більшість голих людей, така людина виглядатиме досить непривабливо.

Не слід заперечувати чужих думок: треба пам'ятати: якби ми захотіли спростувати всі абсурди, в які люди вірять, то нам не вистачило б і мафусаїлового віку. Варто утримуватися в бесіді усіляких критичних, хоча б і доброзичливих зауважень: скривдити людину легко, виправити це важко, якщо не неможливо. Щойно нісенітниці, які нам доводиться вислуховувати в розмові, починають дратувати нас, треба уявити, що зараз розігрують комічну сцену між двома дурнями. Це найкращий засіб. Хто з'явився на світ для того, щоб серйозно навчати людей великим істинам, той може вважати себе щасливим, якщо залишиться цілим.

Хто хоче, щоб його думку сприйняли, має висловлювати її спокійно і неупереджено. Адже всіляка пристрасність випливає з волі, й саме їй, а не розумові, холодному за своєю природою, припишуть цю думку.

Не слід хвалити себе, навіть якщо ти маєш на це цілковите право. Адже кожен зрозуміє, що в нас говорить марнославство, в якого не вистачає розуму зрозуміти смішний бік самовихваляння. Попри все те Бекон Веруламський був, мабуть, правий, говорячи, що як від наклепу, так і від вихваляння, "завжди що-небудь та й залишиться". Тому він радив користуватися ними в поміркованих дозах.

Якщо підозрюєш кого-небудь у неправді, зроби вигляд, що віриш йому; тоді він починає брехати ще брутальніше і врешті його можна спіймати на брехні. Якщо в його словах прослизнула істина, яку він хотів би приховати, зроби вигляд, що не віриш йому: підбурюваний протиріччям, він висловить й іншу частину приховуваної істини.

На всі наші особисті справи варто дивитися, як на таємниці; треба залишатися зовсім невідомим для знайомих за межами того, що вони самі бачать. Їхня поінформованість у найбільш невинних наших питаннях може коли-небудь виявитися для нас досить невигідною.

Взагалі краще виявляти свій розум у мовчанні, аніж у розмовах. Мовчання властиве розсудливості, слова -- марнославству. Ми часто надаємо перевагу швидкоплинному задоволенню, яке приносять нам слова, на противагу тій міцній користі, яку приносить мовчання. Варто було б навіть відмовляти собі в тому полегшенні, яке для живих людей дає розмова із собою вголос, щоб це не стало звичкою. Адже цим шляхом думка так зближується зі словом, що й розмова з іншими поступово стає розмірковуванням вголос; розсудливість же вимагає, щоб між нашими думками та нашими словами завжди була прірва.

Варто знати, що люди, навіть ті, які взагалі не відрізняються особливою проникливістю, чудово розуміються на чужих особистих обставинах і здатні лише за одного відомого вирішувати найбільш заплутані задачі. Тому якщо розповісти їм про якусь подію, випускаючи всі імена й інші вказівки про дійових осіб, то треба остерігатися й не розповідати якої-небудь позитивної і специфічної обставини, якою би мізерно вона не була, не вказувати місця, часу або імені якої-небудь побічної особи, тому що цим ми дамо їм відому позитивну величину, з якої їхня математична проникливість зуміє вивести й усе інше. Цікавість збуджується при цьому так сильно, що воля з її допомогою підкоряє собі розум, що й призводить до вирішення найважчих завдань. Наскільки люди несприйнятливі й байдужі до загальних істин, настільки ж вони жадібні до індивідуальних явищ.

Саме тому мовчати наполегливо рекомендували усі вчителі життєвої мудрості, що називали на його захист найрізноманітніші аргументи. Арабська приказка повчає: "Чого не повинен знати твій ворог, того не говори й другові".

Найкраще вкладені ті гроші, які в нас вкрали, адже ми за них безпосередньо придбали розсудливість.

Не варто ні до кого відчувати ворожості, але треба гарненько помічати й зберігати у пам'яті вчинки кожного, щоб згідно з ними визначити його цінність. Забути яку-небудь кепську рису людини -- це все одно, що викинути працею здобуті гроші. В такий спосіб ми уникнемо дурної довірливості та нерозумної дружби.

"Ні любити ні ненавидіти", -- такою є перша половина життєвої мудрості; друга ж її половина: "нічого не говорити й нікому не вірити". Щоправда, охоче відвернешся від того світу, який викликає доконечну потребу в цих правилах.

Виявляти злість або ненависть словами чи виразом обличчя -- небезпечно, нерозумно, смішно і, нарешті, тривіально. Злість або ненависть не можна виявити інакше, як дією. Це вдасться найкраще тоді, коли ми наполегливо утримуватимемося від першого. Отруйними бувають лише тварини, що мають холодну кров.

Стародавнє правило світських людей: "Говорити без виразу" означає, що варто давати розумові співрозмовників розбирати те, що ми сказали: розум їхній повільний, поки він упорається з нашими словами, ми встигнемо піти далеко. Навпаки, "говорити з виразом" означає звертатися до почуття, і тоді відбувається зворотне. Декому можна без жодних побоювань наговорити дурниць, які вражають, аби все було сказано чемно й дружнім тоном.

Одним словом - Нічого не говори й нікому не вір