Довго і давно думав...
читати далі
Не раз і не двічі задавав собі питання - чому майже всі письменники, котрі присвятили свою творчість фентезі, впевнені, що Першонароджені повинні:
- Поступитись людям територією
- Конфліктувати з людьми
- і врешті решт зникнути
Взагалі-то, найправильніше цю проблему вирішив Пол Андерсон у "Зламаному мечі". За його теорією, світи Ельфів та Людей майже не перетинаються, а існують паралельно. Люди можуть відчувати Ельфів на духовному рівні, а вже спілкуватись з ними можуть тільки знахарки, яких непоштиво прозивають відьмами. З хрещенням, якому Андерсон придає дуже велике значення, лазівки в паралельний світ закриваються.
Цікавою є теорія Андерсона про те, що у Ельфа нема душі, а отже він позбавлений можливості любити. Звісно, Першонародженні менше емотивні, ніж Люди, хоча - дивлячись які, звичайно. Феанор, наприклад, за напругою емоцій будь-якій Людині дасть три очки вперед. Однак, Андерсон це не Толкін, він серйозно вважає, що Ельфа можна наділити душею через...хрещення. Тільки при тому Ельф забуде, що він Ельф - така ось катавасія.
Толкін, найвищий авторитет в ельфійській проблемі, вирішує її з властивим йому тактом - час Ельфів минув, і вони відпливають на Захід, до щасливого Валінору. Хоча, чому цей час минув - незрозуміло. Гаразд, Нолдор прокляв Суддя Намо, і в прокляття якраз входило оце побажання блукати людським світом, поволі перетворюючись на тіні. Однак, чим завинили Ельфи-Аварі, котрі ніколи не покидали Ендоре? Їм-то за що поступатись Людям своїми лісами?
У Толкіна, наприкінці Третьої Епохи, доволі цікаве ставлення Людей до Ельфів. В краях, від цивілізації далеких, Люди спілкуються з Ельфами, торгують з ними (королівство Трандуїла). Рівендейл - це вже "останній затишний притулок", і Ельронд спілкується лише з дунаданами, нащадками нуменорців. Лоріен же, котрий знаходиться найближче до центрів тодішньої цивілізації, взагалі закрито для сторонніх, і серед роганців про нього ходять недобрі чутки - "ельфійська відьма" проживає в Лоріені. Хто туди раз потрапив - назад не повернувся.
Але Професор, принаймні, не доводить справу до збройних конфліктів між расами. І Ельфи з Людьми дружать - з добрими Людьми, звичайно. Конфлікти, звісно, існують - але в межах загальних бойових дій проти Ангбанду, а чи Мордору. До чести Ельфів, вони не є мстивими - Маедрос, наприклад, не став опісля Нірнает, відстрілювати вастаків, хоча було за що.
І тут в ельфійську проблему вломлюється Анджей Сапковський...
Скільки мені доводилося розмовляти і з поклонниками творчости цього товариша - якось паном його назвати язик не повертається - і з прихильниками гри "Відьмак", ніхто не помічав деяких цікавих особливостей його багатотомної епопеї.
Починав Сапковський як "іронічний фентезіст". Перша частина "Відьмака" складається з казкових сюжетів, загиджених так, що навіть оркам не снилось. Білосніжка, котра спала з сімома гномами - не найогидніша версія. Враження таке, що у поштивого поляка було дуже важке дитинство, залізні іграшки і дитбудинок замість люблячої мами.
Потім світ Сапковського починає розширюватись і вже не обмежується казковими сюжетами. Власне кажучи - Сапковський це Толкін навиворіт. У нього навіть гобіти є, тільки називаються по-іншому. Але те, що у Професора є красивим, у Сапковського є огидним.
Щодо Ельфів, то тут Сапковський зробив нам, українцям, честь - він дав Першонародженим можливість повоювати у повстанському війську. Я свого часу вивчав матеріали по бойовим діям УПА - так скоя-таелі (Ельфи-повстанці у Сапковського) фактично повторюють деякі операції наших партизанів.
Ясна річ, що Сапковський Ельфів не одобрює. Його теорія така - Першонароджені, звісно ж, від Людей талановитіші, розумніші, красивіші, врешті-решт... Ну і нема чого їм взагалі існувати, як окремому народу. Люди плодяться швидко, Людям потрібні території... Ельфи мусять злитись з Людьми в один народ і зникнути - Валінору в світі Сапковського не передбачено.
Однак, Ельфи зливатись з Людьми в одну спільноту не бажають. Нудить їх, бачте, від хамства, бруду, людського свинства. І Сапковський не шкодує чорної фарби - Ельфи-повстанці відстрілюють Людей з лісових засідок, є страшними расистами (трохи не написав - українськими націоналістами), приєднуються до жахливої Імперії, і - о жах - вбирають чорні однострої зі срібними стрілами.
Опісля такого "падіння" винищення Ельфів стає справою шляхетною, а головне - добре оплачуваною. Наприкінці, коли Імперія Зла, ясна річ, впала - прості добрі Люди діляться з полоненими Ельфами шматком хліба. Сапковський наводить дуже багато подробиць в описі бранців - брудні, завошивлені, смердючі... Ви вважали себе кращими - так ось же вам...
Ясна річ, що кожен письменник вкладає в свою модель світу своє бачення світу. Мораль Сапковського така - краса і витонченість не мають права на існування. Більшість завжди права, хоч вона, ця більшість, не варта доброго слова - Сапковський не ідеалізує людство. А якщо вас, витончених, ввічливих, гарних мало - зникніть, або помріть, щоб нам, свиням брудним, не було заздрісно і перед собою соромно.
Приблизно подібних же поглядів притримується більшість письменників-фентезистів, у світі яких живуть Ельфи. Конфлікт між расами є неминучим - або Люди винищують Ельфів і роблять це з задоволенням, або Ельфи перетворюють Людей на рабів.
І чого ми так боїмося ввічливих, витончених, розумних? Страшно потім дивитись на себе у дзеркало?
Цікавим винятком з довгої шереги ельфоненависників є Майкл Муркок. В романі "Вічний войовник" великий воїн Ерікьозе, якого Люди прикликали, щоб воювати проти лихих і жорстоких Елдренів (майже Ельдар), з жахом починає розуміти, що він воює якраз на боці лихих і жорстоких осіб - Елдрени ж є зразком лицарства і відваги. Спроба примирити обидві раси закінчується провалом, та остаточно добиває Ерікьозе одна деталь - в останній цитаделі Елдренів є арсенали, в яких заховано найсучаснішу зброю: автоматичні танки, лазери, гармати... А Елдрени воюють мечами і луками - бо так озброєні їхні супротивники.
Елдрени у Муркока - прибульці з іншого світу. Ерікьозе - теж з іншого світу, він знайомий з усією тією технікою. І великий воїн всупереч волі правителя Елдренів виводить на поле битви вбивчу зброю.
Муркок вирішує проблему просто - очманілі Елдрени зостаються на планеті самі: Ерікьозе винищив своїх одноплемінників до останньої людини. Сам він пояснює свої дії так - подібні жалюгідні істоти, котрим завжди потрібен ворог, не мають права жити на світі. "Коли б вони знищили вас, - пояснює він розгубленому правителю Елдренів - то накинулися б одне на одного і воювали б століттями. Я тільки прискорив процес".
Ще один оригінальний варіант співіснування двох рас подає Мирослава Горностаєва, наша землячка. Її Дивні (тобто ті самі Ельфи), як і у Муркока, є прибульцями з іншої планети. Їх світ загинув - і Дивні шукають собі притулку. На одній з планет вони віднаходять людську цивілізацію раннього середньовіччя. І укладають з одним народом військовий союз, взамін на можливість поселитись на їхній території.
Прибульці допомогли місцевим розгромити ворога. Але ж Люди - це тільки Люди. З усіма наслідками. І Дивні вирішують змінити Людство духовно. На жаль засобів у них вистачає лише на один народ.
Цивілізація, що виникла в результаті - це неймовірний "гібрид вишні з сакурою". Японська витонченість, але без жорстокості, українська любов до краси, але без оцього нашого остійського "моя хата з краю". Нащадки Людей і Дивних створили неймовірний світ. Ну, а сусідів, звісно, задавила жаба - і понеслось.
Отже, сумно - але існувати разом раси Ельфів і Людей можуть лише в разі "підтягування" Людей до ельфійського рівня. Чим, до речі, займався у Толкіна славетний Фінрод Фелагунд - виховував. Часу це забирало багато, але князь Нарготронду твердо вірив в успіх.
А світ без ельфів - сама сумна буденщина на жаль)
перевод
Не раз и не два задавал себе вопрос - почему почти все писатели, посвятившие свое творчество фэнтези, уверены, что Першорожденные должны:
- Поступиться людям территориями
- Конфликтовать с людьми
- И наконец исчезнуть
Вообще-то, правильнее всего эту проблему решил Пол Андерсон в "Сломанном мече". По его теории, миры Эльфов и Людей почти не пересекаются, а существуют параллельно. Люди могут чувствовать Эльфов на духовном уровне, а уже общаться с ними могут только знахарки, которых непочтительно прозвали ведьмами. С крещением, которому Андерсон придает очень большое значение, лазейки в параллельный мир закрываются.
Интересна теория Андерсона о том, что у Эльфа нет души, а значит он лишен возможности любить. Конечно, Перворожденные менее эмотивная раса, чем Люди, хотя - смотря какие, конечно. Феанор, например, по напрягу эмоций любому человеку даст три очка вперед. Однако протестант Андерсон пошел дальше католика Толкина, он всерьез считает, что Эльфа можно наделить душой через ... крещение. Только при том Эльф забудет, что он Эльф - такая вот катавасия.
Толкин, наивысший авторитет в эльфийской проблеме, решает ее с присущим ему тактом - время Эльфов прошло, и они уходят на Запад, в счастливый Валинор. Хотя, почему это время прошло - не совсем понятно. Ладно, Нолдор проклял Судья Намо, и в проклятие как раз входило это пожелание - бродить человеческим миром, медленно превращаясь в тени. Однако чем провинились Эльфы-Авари, которые никогда не покидали Эндорэ? Им-то за что уступать Людям свои леса?
У Толкина, в конце Третьей Эпохи, довольно интересные отношения Людей и Эльфов. В краях, от цивилизации далеких, Люди общаются с Эльфами, торгуют с ними (королевство Трандуила). Ривендейл - это уже "последний уютный приют", и Эльронд общается только с дунаданами, потомками Нуменорцев. Лориэн же, который находится ближе к центру тогдашней цивилизации, вообще закрыт для иных рас, и среди роханцев о нем ходят нехорошие слухи - "эльфийская ведьма" проживает в Лориэне. Кто тудапопал - назад не вернулся.
Но Профессор, по крайней мере, не доводит дело до вооруженных конфликтов между расами. И Эльфы с Людьми дружат - с хорошими Людьми, конечно. Конфликты, естественно, существуют - но в рамках общих боевых действий против Ангбанда, либо Мордора. К чести Эльфов, они не мстительны - Маедрос, например, не стал после Нирнаэт, отстреливать вастаков, хотя было за что.
И тут в эльфийскую проблему вламывается Анджей Сапковский ...
Сколько мне приходилось разговаривать и с поклонниками творчества этого товарища - "паном" его назвать язык не поворачивается - и со сторонниками игры "Ведьмак", никто почему-то не замечал некоторых интересных особенностей его многотомной эпопеи.
Начинал Сапковский как "иронический фэнтезист". Первая часть "Ведьмака" состоит из сказочных сюжетов,изгаженных так, что даже оркам не снилось. Белоснежка, которая спала с семью гномами - не самая отвратительная версия. Впечатление такое, что у почтенного поляка было очень тяжелое детство, железные игрушки и детдом вместо любящей мамы.
Затем мир Сапковского начинает расширяться и уже не ограничивается сказочными сюжетами. Собственно говоря - Сапковский это Толкин наизнанку. У него даже хоббиты есть, только называются по-другому. Но то, что у Профессора красиво, у Сапковского отвратительно, или реалистично до отвращения.
Относительно Эльфов, то Сапковский оказал нам, украинцам, честь - он дал Перворожденным возможность повоевать в повстанческом войске. Я в свое время изучал материалы по боевым действиям УПА - так скоя-таэли (Эльфы-повстанцы у Сапковского) фактически повторяют некоторые операции наших партизан.
Понятно, что Сапковский эльфов не одобряет. Его теория такова - Перворожденные, конечно, талантливее Людей, умнее, красивее, в конце концов ... Ну и нечего им вообще существовать, как отдельному народу. Люди плодятся быстро, Людям нужны территории ... Эльфы должны слиться с Людьми в один народ и исчезнуть - Валинора в мире Сапковского не предусмотрено.
Однако, Эльфы сливаться с Людьми в одно общество не желают. Тошнит их, видите ли, от хамства, грязи, человеческого свинства. И Сапковский не жалеет черной краски - Эльфы-повстанцы отстреливают Людей из лесных засад, являются страшными расистами (чуть не написал - украинскими националистами), присоединяются к ужасной империи, и - о ужас - надевают черные униформы с серебряными стрелами.
После такого "падения" уничтожение Эльфов становится делом благородным, а главное - хорошо оплачиваемым. В конце, когда Империя Зла, конечно, пала - "простые добрые люди" делятся с пленными Эльфами куском хлеба. Сапковский приводит очень много подробностей в описании пленников - грязные, завшивленные, вонючие ... Вы считали себя лучшими - так вот же вам ...
Понятно, что каждый писатель вкладывает в свою модель мира свое видение мира. Мораль Сапковского такова - красота и изящество не имеют права на существование. Большинство всегда права, хотя оно, это большинство, не стоит доброго слова - Сапковский не идеализирует человечество. А если вас, изящных, вежливых, красивых мало - исчезните, или умрите, чтобы нам, поганцам, не было завидно и перед собой стыдно.
Примерно подобных же взглядов придерживается большинство писателей фэнтезистов, в мире которых живут эльфы. Конфликт между расами неизбежен - либо Люди истребляют Эльфов или обращают их в рабство и делают это с удовольствием, или Эльфы превращают Людей в рабов.
И чего мы так боимся вежливых, изящных, умных? Страшно потом смотреть на себя в зеркало?
Интересным исключением из длинной шеренги эльфоненавистников является Майкл Муркок. В романе "Вечный воитель" великий воин Эрикьозе, которого люди призывали, чтобы воевать против злых и жестоких Элдренов (почти Эльдар), с ужасом начинает понимать, что он воюет как раз на стороне злых и жестоких Людей - Элдрены же является образцом рыцарства и отваги. Попытка примирить обе расы заканчивается провалом, и окончательно добивает Эрикьозе одна деталь - в последней цитадели Элдренов есть арсеналы, в которых спрятано современное оружие: автоматические танки, лазеры, пушки ... А Элдрены воюют мечами и луками - потому что так вооружены их противники.
Элдрены у Муркока - пришельцы из другого мира. Эрикьозе - тоже из другого мира, он знаком со всей этой техникой. И великий воин вопреки воле правителя Элдренов выводит на поле битвы убийственное оружие массового поражения.
Муркок решает проблему просто - растерянные от такого "окончательного решения человеческого вопроса" Элдрены остаются на планете одни: Эрикьозе истребил собственную расу до последнего человека. Сам он объясняет свои действия так - подобные жалкие существа, которым всегда нужен враг, не имеют права жить на свете. "Если бы они уничтожили вас, - объясняет он возмущенному правителю Элдренов - то набросились бы друг на друга и воевали бы веками. Я только ускорил процесс их гибели".
Еще один оригинальный вариант сосуществования двух рас есть у М. Горностаевой, моей землячки. Ее Дивные (т.е. эльфы), как и у Муркока, являются пришельцами с другой планеты. Их мир погиб - и Дивные ищут себе пристанища. На одной из планет они находят человеческую цивилизацию раннего средневековья. И заключают с одним народом военный союз, взамен на возможность поселиться на их территории.
Пришельцы помогли местным разгромить врага. Но люди - это только люди. Со всеми вытекающими последствиями. И Дивные решают изменить Человечество духовно. К сожалению средств у них хватает только на один народ.
Цивилизация, возникшая в результате - это невероятный "гибрид вишни с сакурой". Японская утонченность, но без жестокости, украинская любовь к красоте, но без вот этого нашего остийского "моя хата с краю". Потомки Людей и Дивных создали невероятный мир. Ну, а неизмененных духовно соседей, конечно, задавила жаба - и понеслось действие по утоптанной дорожке крови и войны.
Печально - но существовать вместе расы Эльфов и Людей могут лишь в случае "подтягивания" Людей до эльфийского уровня. Чем, кстати, занимался у Толкина знаменитый Финрод Фелагунд - воспитывал. Времени это отнимало много, но князь Нарготронда твердо верил в успех.
А мир без эльфов - обыден до серости, увы...)
Посмотреть на Яндекс.Фотках