Зовсім розучився спілкуватись з людьми в неформальних умовах. Ось і вчора - пристойна вечірка, милі хазяї, милі гості.
Хороші, добрі люди ці гості. Поки не заговорили.
Коли пішла третя година розмов про те, де і як "відтягувалися" в різний час, що пили, і що жерли - я не витримав. Перетворення людей на п'яних орків довершило сюжет. Шум, галас... Гамір для мене нині - як ножем по склу.
Апофеозом стало гуцикання під Вєрку Смердючку, я думав, що це убоїще давно вже вийшло з моди. Одним словом - я утік.
Зараз у мене особливо стійке відчуття скороминущості життя. Прозоре повітря ріже легені - і тихо шурхотить пісок в годиннику.
Дядечко говорить, що це я нервуюсь з відомої нам причини. Можливо, раніше я подібні посиденьки сприймав с гумором.