Сьогодні дохтур і компанія довго дискутували на тему, коли відпустити мене з цього приємного місця. Вагалися вони між середою і п'ятницею. Я, звісно, всією душою за середу, але остаточний вирок буде винесено завтра.
Виникає, щоправда, проблема. За кермо мені сідати рано, а сестричці, хоча у неї і є права, я машину не довірю. Залишається прохати Тано, щоб одвіз. Але ж йому потрібно буде повертатись за своїм "крокодилом"
Одним словом, я сам собі ускладнив життя. Потрібно було їхати поїздом, а Тано забрав би нас на своїй машині. Тепер же не знаю, що робити з "Тойотою". Сеструха, щоправда, говорить, що вона впорається, але вона теж полюбляє велику швидкість, і ще необережніша, ніж я.
Правда, не виключаю, що вона мене умовить.
Груди ще болять, але вже відчуваю себе ельфом цивільною людиною, а не пораненим бійцем дортоніонського спецназу
І у мене є книга Дж. Фаулза "Волхв". Я її колись уже читав, а тепер конфіскував у сеструхи на користь поранених))
Правда вреднючка обіцяє забрати у мене на вечір ноута і зоставити з самим телефончиком.
Домашні телефонують по три рази на день. Скучили, ага))