27.09.2012 в 23:23
Пишет  Klod:

Юрій Іздрик

У кімнаті моїй зусібіч павутина. Це не пастка на мухи, не сіть на осетра,
Це — мій кокон, мій плащ, пелерина, перина... що там ще? Це мій бункер, і хащі, і нетрі.
Павутина міцна і вона знадобиться, поки я не дозрію, щоб виповзти в люди.
А чи вийде метелик, павук, чи блощиця, а чи може, хробак — то вже буде, як буде.
Павутина коштовно відблискує небом, коли зранку роса осідає на нитях,
Як намисто. У разі потреби, мов на вервиці ним рахуватиму миті.
Біологія цифр, арифметика крапель... Я поки-що людина, здається, людина...
Павутина — це шифр, павутина — це драп, це — процесор, це просто собі павутина.
Я тимчасом гостритиму щерблені ікла, розганятиму кров регулярно і чесно,
А на весну, можливо, проб'юся крізь вікна, розіб'юсь і воскресну. Або не воскресну.

URL записи