рефлексії злючого Ноло
Спілкування з іронічно-продвинутими особистостями трохи напружує.
Я напевне збоченець і зовсім не інтелігент. Мені комфортніше з запальними людьми, котрі і скривдити можуть, і налаяти і так само щиро покаятись, аніж з витворними "інтелектуалами", чий рівень інтелекту я не досліджував, але напевне ж він не такий високий, як вони собі уявляють.
Ну от сьогодні мав двохгодинну бесіду з ось такою особою. Так, це була леді - подібним стилем поведінки часто відзначаються жінки.
Ну дістало воно мене, дістало...
Читав я "Фла-абера". І Золя теж... Не в оригіналі, у перекладі. В українському, авжеж. В оригіналі я тільки Сенкевича читаю, і лаю його теж польською мовою.
Па-ачиму я так розмовляю? Ні, не для самоствердження. І не на злість Азарову. Коли вже ці, виховані на масковській блекоті інтелектуали, втямлять, що в Україні говорити українською нормально?
Ні, Зюскінд мені не подобається. Бегбедер теж. Маркеса читав, авжеж...
Пані, чого ви лізете до мене в душу? Мене від вас нудить.
Якщо дядько з нею одружиться, доведеться зустрічатись з ним лише у офісі.
Невже мій гуляйпільський козак-скоробагатько не бачить, що пані полює тільки за його грішми, а його зневажає за простакуватість і рекому неосвіченість...
От ситуація - дійсно, як у романі.