Зі справжнім жахом зрозумів, що вже не можу читати те, що подобалося мені у юності. З усього тритомника Лавкрафта, колись випроханого у батьків на початку буремних дев'яностих, зміг перечитати з колишнім відчуттям лише "Сяйво ззовні" та "Данвічський жах".
Решту просто погортав і відклав ще на двадцять років.
Зостався томик, в якому моя улюблена "Історія Чарльза Декстера Варда". Невже і її я читатиму, ледве переборюючи нудьгу?
Боги, як же я постарів. А поруч, на поличці стоїть ще й тритомник Мерріта, до якого я тепер просто боюсь доторкатись.
Невже колись я поставлю поруч з ними "Сильмариліон"?