Продираюся крізь роман Італо Кальвіно "Міста незримі"
Це старий постмодерністський глюк 70-х років.
Як завжди виникає питання - що автор курив і в якій дозі. А також закономірне питання - для чого добрим людям отаке читати.
Ні, я згоден - описи гарні, де-не-де зустрічаються такі образи, що запам'ятовуються.
Однак вантажити собі розум черговою безсюжетною маячнею мені якось не хочеться.
І якось кривдно за наш часопис іноземної літератури, котрий публікує цю маячню 40-річної давності замість...
Власне кажучи - замість чого? Безсюжетних порожніх книг, де автор грається словесами, за ці роки виникло безліч.
А хочеться гарної сюжетної книги, з красивими образами і чітко вираженим сенсом.
В цьому ж числі "Всесвіту" уривок з майбутнього українського перекладу "Гри престолів". Мартін мені не пішов категорично, але українською, можливо, я його і прочитаю.
До речі, убив би редактора журналу, котрий, роблячи викладку на честь ювілею Лавкрафта, примістив її до рубрики "Наукова фантастика", і з першого оповідання про Герберта Веста надрукував лише половину.
Часопис явно занепадає - раніше він був набагато цікавішим.