Життя тече далі
Така довга-довга відпустка, так довго я ще ніколи не сидів у горах - однак всі на мене напалися, щоби я виконував те, що дохтур прописав. Ноло особливо і не опирався)
Отже, сьогодні я їду на Волинь, у лісові глухі краї. Інтернет там буде ще гірший, ніж тут, так що може пропадатиму якийсь час. Приїде мама, зупинимось ми у дальніх родичів, і відвідаємо місце, де колись знаходилося селище, звідки родом мій дід і прадід. Там відбудемо поминальні діні. В сорокові роки село зникло з мапи разом з людьми в ході зачистки, яку робили не німці, ні... Люди, які "зачищали" ті краї дожили віку у славі і пошані, отримуючи пенсію не тільки від СРСР, що було б не дивно, а й від України теж. Бо багато колишніх НКВДістів на старість переповзло сюди - на кримське сонечко, хай би їм було гаряче у пеклі.
Ну, і вже опісля ми повернемось додому, де на мене вже очікують з нетерпінням - бо знудьгувалися.
В ході щоденних телефонних перемовин виявилось, що дружина вигнала прибиральницю, котру я найняв перед від'їздом. Це була чепурна і балакуча пенсіонерка, котра ніби знала свою роботу, але чогось не поладнала з моїми. Знову проблеми, напевне потрібно наймати мовчазну - так тоді жінка скаже, що нема з ким поговорити) Втім нині моя дружина трохи нервова з поважних причин, а тому Ноло лише зітхнув і пообіцяв змиритись з її власним вибором. Моя мама вже нишком жаліється мені, що вибір дуже невдалий, але другий варіант рекомендувала теща. О, жінки, як з вами тяжко))
Ледве умовив дружину відпустити з мамою маленького нолдо - подивитись на Волинь. Я уже возив його в ліси, але дуже за ним скучив. Так що на мене очікує приємна зустріч.
На роботі - чистий жах, довелося прохати дядька, щоб усю паперову роботу скидав мені на пошту, так що я не зовсім байдикував) Дівчата без мене геть розбестились, дядечко не вміє тримати їх у шорах, а тільки бурчить і свариться.
Він все ще не може забути ту свою вчительку - от бідолаха. Одним словом, життя йде-тече далі і нічого не змінюється.