про гіпотетичну участь у соціальних заворушеннях
Задумався над тим, чи вийшов би з мене "полум'яний революціонер". Вирішив, що не вийшов би, тому, що я явно не Феанаро).
Якщо я і приймав би якусь гіпотетичну участь у заворушеннях, то тільки у національно-визвольних. Я був би хорошим українцем часів Хмельниччини, хорошим ірландцем часів руху феніїв і хорошим індійцем під час руху Махатми Ганді.
В країні, де титульною нацією була б моя власна, змінити існуючий режим я б не поривався, тому що не люблю громадянських воєн. Якби я народився "гнаним і голодним", то намагався б змінити ситуацію на свою користь мирним шляхом. Моя участь у якомусь повстанні була б запевнена тільки сильним зовнішнім тиском і повною заблокованістю мирного "шляху нагору". І то за умови, якби цей тиск торкнувся б моєї родини - скажімо панське свавілля щодо дружини, дочки тощо. Або якби мало місце бути постійне приниження особистості. Не знімання капелюха перед паном бароном - Професор Толкін, до речі, запевняв, що йому знімати капелюха перед лордом було б навіть приємно, і я тут поділяю його традиціоналізм - а якісь "жахи середньовіччя" зі знущанням і биттям. Тоді б я знайшов якого небудь місцевого Робін Гуда, Олексу Довбуша, Кармалюка (потрібне підкреслити) і подався б до лісу (палити у ворогів з-за дерев це волинська регіональна особливість)
Свого часу мені дуже подобався Мартін Іден з однойменного роману - робітник, котрий буквально пропалив собі "шлях нагору" силою свого таланту. Чомусь йому не прийшло до голови влаштувати революцію, поділити майно багатіїв і зґвалтувати панночку. Він домігся багатства і слави мирним шляхом, хоча не витримав, як тепер модно казати, когнітивного дисонансу поміж ставленням людей до багатія і злидаря.
Одним словом - я типовий український хуторянин, котрий повстає лише тоді, коли ворог загрожує підпалити його хату. Але ж таким був і Богдан Хмельницький - національна риса, однак...