М. Петросян
Дом, в котором...
читать дальше
Нарешті сподобився...)
І не сподобалося. Дуже сира і незакінчена річ. Ні, мені зрозуміла основна ідея твору - замкнений простір Дому, який замінює дітям-інвалідам всесвіт. Настільки замінює, що вони починають виходити звідти у паралельні реальності, де у більшості своїй позбуваються каліцтва. Гротескові "зграї"-групи, підліткове суперництво, фантазми, страх перед реальним життям - "Зовнішнім" аж до замуровування вікон, котрі виходять на вулицю...
І все ж таки... Чогось не вистачає. Це не повноцінна фентезійна історія і не реальна оповідь про будинок сиріт-інвалідів.
Не вистачає сюжету. Хоррорна лінія "випускного вечора" обривається, так і не почавшись. Замість кульмінації - розмазня. Герої - іноді у мене таке враження, що це не люди, а якісь дивні істоти з іншого виміру. Підлітки, котрі цитують Єйтса, мене, до речі, не шокували - якби критики послухали, що я сам у дитинстві цитував, змінили б свою думку про підлітків як про дебілів.
Найбільше мені сподобався Лорд - чимось нагадує ельфа, котрий опісля Ангбанду потрапив не до Мандосу, а у цей самий Дім.
Ну, а враження. чесно кажучи, ніяке. Не розумію, від чого народ активно преться - може я вже застарий для такої романтики.