В. Пелевин
"Ананасная вода для прекрасной дамы"
читать дальше
Ну не втримався таки. Хоча і не мав бажання, але прочитав.
Як завжди В.О. іронічний, макабрічний і єхидний. Написав він не роман, а кілька досить умовно зв'язаних між собою повістей. Над першою я реготав як гієна, потім раптом стало сумно - і шкода президента Буша. Наших генсеків не шкода, бо вони таки слухали голос сатани, вірніше думали, що слухають, але все ж таки. А Буш чув глас Божий,і раптом його отак обламали.
"Зенітні кодекси Аль-Ефесбі" - це не смішно, це сумно від самого початку. Сумно не те, що герою вдається заклинити найновішу робототехніку - прийом не новий. Сумно те, що бідолашний Аль-Ефесбі, людина розумна і мисляча, не може жити в нашому роботизованому світі. Між моджахедами йому краще - вони ще люди: жорстокі, дикі, але люди, а не роботи. І тому я аж розчулився дочитавшись до місця, де диверсанту виголошують вирок - решту житття грати на біржі і плакати над курсом долара.
"Тхаги" - шикарна річ. Придурок котрий хоче служити Злу, і Зло, котре приймає його добровільну жертву. Чудак думав, що він буде убивати во славу Калі, а придушили його. Я здогадався, чим закінчиться оповідка - і вже будьте певні,героя не пожалів. Хоча це теж класичний пелевінський типаж "загубленої" людини в сучасному механічному суспільстві.
Решта оповідок набагато слабші, але теж читані з задоволенням.
І все ж таки - читати мені про гламурних вампірів, чи ні?)