Дж. Керуак
В дорозі
читать дальшеНа прочитання цього опусу мене наштовхнула дискусія, котра нині тягнеться на деяких сайтах. Мова йде, ясна річ, про жорстокий Правий Сектор, котрий вимагає заборонити читання творів Андруховича - є такий україномовний базіка, котрий зве себе письменником.
Так народжуються легенди - звісна річ, ПС заборонити Андруховича не пропонував. А от в тому, що його твори непатріотичні і нічому доброму не вчать, таки звинуватив.
Але до чого тут американець Керуак?
Дж. Керуак, американський письменник 40-х-60-х років, є у певному сенсі духовним батьком Андруховича. Герої його дорожнього роману, це люди, котрим в лом робити щось корисне як для країни, так і для себе. Якщо Сальваторе, головний герой і ліричний рупор письменника, принаймні намагається щось писати і час від часу платити свої борги, то його приятель Ден, яким Сальваторе щиро захоплюється, лише пиячить, краде, спить з десятком жінок трохи не одночасно, мотається по країні за чужий рахунок і знову пиячить. Крапка.
У мене на таких людей, м яко кажучи, алергія. Ден поводиться так, наче живе при комунізмі. Ні, він не Робін Гуд, і не грабує банки. Він заходить до маленької крамнички і цупить там харчі при повному одобрямсі свого приятеля. Можливо крамар, котрий годує родину чесною працею,від цього не збідніє, але скільки ж такого хамла проходить через його крамничку за день.
Ден береться перегнати через всю Америку розкішний "кадилак". Мало того,що він жене як скажений, ризикуючи не лише власною дурною головою, але й пасажирами, але він ще й псує чужу машину і здає замовнику фактично руїну. Якби я був на місці того механіка, що розгублено дивився на побиту дорогу тачку, то взяв би монтіровку і так віддухопелив би дорожнього філософа, щоб той ніколи в житті більше не сів за кермо. А також зробив би так, щоб той більше ніколи не мав справ з жінками - за гидке до них ставлення.
В компашці Дена жити за рахунок жінки, а потім кинути її напризволяще без грошей, часом з дитиною у пелені - це нормально. Дурні дівки, однак, приймають казлів назад, пробачають і таке інше. Складається враження, що їм теж подобається таке існування - то й біс з ними, хто нерозумним лікар.
Одним словом - років шістдесят тому в Америці це було модним: розхлябаний алкаш в якості борця з приватною власністю і родинними цінностями. Ну такі були часи - хіппі, травка, мандрівки автостопом, романтика.
А в Україні писати про таке почали в 90 - андруховичі, вольвачі та інші хлопи, яким не додали свободи американських шістдесятих.
Мені здається, що ПС таки правий, не тому, що Правий Сектор, а тому, що товариші, котрі пропагують образ життя бухих, обкурених нігілістів зараз просто не на часі. Бо коли людина просто мається дурнею, її ще можливо переконати. А коли вона під своє небажання нічого робити підведе ідеологічну базу, засновану на творах талановитих таки письменників, тоді - усе, вважай мізки зварились, і користі з такої людини ні на гріш.