Новий малюнок Ол. Куканової нагадав мені, що я вже давно хотів зробити психоаналіз одного з найцікавіших ельфів Середзем'я - Артафінде Фіндарато, він же Фінрод. Тож прошу любого небожа до затишного кріселка - сеанс розпочинається.
читати далі
Зараз, коли толкінутий народ умліває в основному за гномами з відомого фільму, вже трохи важко уявити роль Фінрода у розвитку толкінізму. І досі невідомо, кому віддати приз дівочих симпатій - Маедросу, а чи Фінроду, бо поклонниць у золотоволосого короля було безліч.
І то талановитих поклонниць - Фінрод напевне є єдиним ельфом, котрий став героєм мюзіклу. "Фінрод-зонг" користується успіхом і досі, і вже став легендою. Фінроду присвячували вірші та оповідки, найкращим з яких на мій, може упереджений погляд, є "Ab surdo" Лори Бочарової, а з легкої руки незрівняної Туулікі всі знають напевне, яким він має бути на вигляд.
Сама історія Фінрода є приводом для незчислених суперечок - головним питанням яких є "чому саме так, а не інакше" Бо, чесно кажучи, повна відсутність логіки у злощасному поході Короля, змушує задавати питання, на які напевне ніколи не буде відповіді.
Отже, Артафінде, Фіндарато на телерині, був старшим сином Арафінве та Еарвен, доньки Ольве, короля телері. В жилах дітей цієї пари текла кров трьох ельфійських народів - телері по матері, та нолдор і ваніар по батькові. Від бабусі-ваніе Індіс Фіндарато дісталося у спадок його золоте волосся та пристрасть до філософських роздумувань, а також, можливо, дар провидця. Від нолдор - стійкість та відвага, від телері - любов до моря. Одним словом - все найкраще.
Від кого Фіндарато успадкував музичний дар, а також магію співу - не зовсім зрозуміло, але музика й співи мали для нього величезне значення. Принаймні - він є одним з трьох ельдар, котрі згадуються як співці та арфісти відкритим текстом, а не по умовчанню. З братів він був набільше близьким з Артаресто, принаймні Ресто завжди поруч з братом за винятком тих літ, які він провів у фортеці Мінас-Тіріт.
У Валінорі і, напевне, в перший час у Белеріанді, найближчим другом Фінрода був Туракано. Цікавим є вибір приятеля - напевне саме під впливом палкого Турьо Фінрод захотів побачити нові землі. Там же, у Валінорі, Фінрод закохується у діву-ваніа Амаріе. Навіть вибір нареченої серед ваніар, а не серед свого народу у приятелів є однаковим.
Незважаючи на Альквалонде та прокляття Намо, Фінрод все ж таки вирішує йти з народом нолдор до кінця. Трохи дивне рішення, зважаючи на спокревення з родом Ольве та на те, що Арафінве повернув назад, фактично склавши на старшого сина відповідальність за долю третини рушення. А втім - з п ятірки різнохарактерних Арафінвіонів назад не повернув жоден. Психологічно це можна пояснити так - або хлопцям і Артаніс було соромно повертатись саме через родинні зв язки з народом Ольве (як ми подивимося в очі родичам і все таке), або нолдорське завзяття перекрило на той час всі інші рішення.
Через Крижаний Пролив Фінрод прихитрився пронести доволі багато дорогоцінностей, котрими він потім розплачувався з гномами, будівничими Нарготронду. Це також говорить про виняткове самовладання та тверду волю - злощасні мандрівники полишали в дорозі все, що заважало рухатись.
Наречена Фінрода залишилась у Валінорі - десь там у Профа сказано, що не зі своєї волі. Не дозволити Амаріе піти у вигнання могли або батьки, або Валар, чиї очі дівчата-ваніе радували танцями. В усякому разі заборона виявилсь сильнішою від кохання. Втім - Еленве, котра пішла за Туракано, загинула, так що можливо Фінрод зробив висновок, що так воно і краще, хоча розлука і завдавала йому болю.
У Белеріанді Фінрод одразу виявив свої здібності вояка та фортифікатора. Незважаючи на явлення Ульмо, котрий рекомендував йому і Туракано збудувати таємні міста і заховатись там під його покровительством, Фінрод ховатись не став, а відіслав двох братів в Ард Гален, на найнебезпечніший край оборони, збудував Мінас-Тіріт, форпост, котрий блокував Сіріонів Прохід, і нарешті, за допомогою гномів, вибудував печерне місто Нарготронд, котре служило тиловою базою для Третього Дому. Варто відзначити і дипломатичні якості Фінрода - він зумів завоювати довір я пихатого Тінгола так, що той показав йому місце, придатне для побудови Нарготронду вже після того, як дізнався про події в Альквалонде.
В Белеріанді у Фінрода з явились нові приятелі - Маедрос та Маглор. Зі старшими феанорінгами Фінрод близько зійшовся напевне вже опісля дезертирства Туракано, котрий відправився лікувати депру до Гондоліну. Спільне полювання завжди зріднює, втім і з молодшими синами Феанаро Фінрод тоді не був у сварці, про це говорить те, що Келегорм з Куруфіном відступили під час Браголлах таки до Нарготронду, а потім допомагали Артаресто відстоювати Мінас-Тіріт.
Там же Фінрод познайомився з людьми - власне, він був першим нолдо, котрий вийшов на контакт з аданами. Лаіквенді людей зустріли неприязно, тому Фінрод в ролі покровителя і навчителя "братів менших" одразу став їм у пригоді, і рід Беорінгів приніс йому присягу вірності раніше, ніж інші володарі ельфів теж почали брати на службу людей. Фінрод в принципі був єдиним, хто намагався проникнути саме в людську душу, і дізнатися про, так би мовити, стан духу смертної людини. Нолофінве та Маедрос, здається, цим не заморочувались, спілкуючись з людьми як з товаришами по зброї. Розмова Фінрода з Андрет дуже цікава саме тим, що людська відунка є зовсім непоштивою до свого короля і звинувачує його в тому, що ельфи вважають смертність людей нормальним для них станом. Вона вказує також, що поруч з ельфами вік людського життя подовжився, себто присутність ельдар впливала позитивно на людський рід. Цікаво також, що Андрет відмовляється оповідати Фінроду легенди її народу про те, як Моргот впливав нв людей - про це, мовляв, з чужими не розмовляють. А також звинувачує ельфів і самого Фінрода в зарозумілості - це говорить про те, що серед людей існувала певна опозиція до ельдар-союзників, в якій головною перепоною в порозумінні було ельфійське безсмертя і старіння та смерть людей.
Можливо під час таких розмов Фінрод і відчув себе відповідальним за весь людський рід. Він був совісним ельфом, хоча, як то кажуть, хто людям лікар в тому, що їхні предки при пробудженні слухали Моргота.
Під час Браголлах родина Фінрода понесла найбільші втрати. Фінрод втратив двох братів, а двома роками пізніше - і Мінас-Тіріт, звідки дивом урятувався його третій і улюблений брат. Нарготронд, однак, було підсилено пошарпаним військом Келегорма та Куруфіна, котрі відступили від Аглонова проходу.
І ось тут і починається знаменита плутанина.
Під час битви біля Серехської трясовини військо Фінрода потрапило в оточення і було врятоване вчасним ударом загону аданів під проводом Барахіра, родича Андрет. Фінрод, котрий ставиться до людей особливо лагідно, щиро вдячний Барахіру, і не тільки дарує йому родинного персня, а й присягає допомагати всьому роду Барахіра допоки й життя. При батькові цілком міг знаходитись його юний син Берен - хоча б у ролі зброєносця.
Історія Берена сама по собі чудова. Її ранній варіант, де Берен ельф-ном (нолдо) виборює кохану у пихатого батька-короля, ну той самий, з котом Тевільдо, дуже схожий на народну казку. Але, коли Проф зробив Берена людиною, и вмонтував цю історію в тканину Сильма, нагородивши Берена усіма можливими бойовими, лицарськими і чоловічими якостями (ні, я тільки про те, що ельфійка закохалася в обдертого бандерівця з першого погляду, і не більше), то Берен, хай пробачить мені Проф, перетворився на дуже дивакуватого персонажа.
Не менш дивно починає поводитись і Фінрод. З стратега і обережного але відважного вояка він перетворюється на особу, котра йде до мети лише по прямій. Вислухавши Берена, він збирає народ Нарготронда і пропонує йому похід на Ангбанд. Колись мені заперечували, що Фінрод всього лишень попрохав поради у своїх офіцерів - але що тут можна було порадити, окрім такого походу. До того ж в Лейтіан сказано, що нарготрондці спершу таки загорілись жагою битви, але їх відмовили Келегорм та Куруфін.
Фінрод, до речі, сам говорив, що ця парочка була йому вірними союзниками і допомагала у кожній біді. Зрештою і тут Феанорінги мабуть вперше в житті виявили здоровий глузд, пояснивши нарготрондцям, що при цьому розкладі сил, опісля поразки в Браголлах, вони Моргота не здолають аж ніяк. Власне - це мав знати, і мав сказати сам Фінрод, а ще він мусив мовити нарготрондцям, що клятва є клятвою, що він мусить іти, і одразу попрохати озватися добровольців. А не кидати корону на підлогу, і не дивуватись, що його ельдар відмовляються від безглуздої битви. Я не говорю про самого Берена, котрий, власне кажучи, повів себе не як вояк, котрий знає обстановку в Белеріанді як свою кишеню. Принаймні - він не мусив погоджуватись на те, щоб його король ризикував за нього головою.
Дивацтво номер два - з усіх можливих шляхів Фінрод з Береном вибирають найнебезпечніший - повз Мінас-Тіріт, що став форпостом Саурона. Люди і ельфи - ну хто ж так робить? Хіба що Правий Сектор, коли треба заїхати в Донецький аеропорт. Найдивніше, що і Фінрод, і Берен знали про те, що шлях перекрито. Фінрод до того ж мусив знати обхідний шлях, через землі фалатрім, з якими був у дружбі і допомагав будувати укріплення в Брітомбарі та і Егларесті. Далі були форпости Фінгона - Віньямар і далі до Лосгару, але ж обминути дружні пости набагато легше, ніж намагатись обійти ворожі. Пройшовши побережжям, Фінрод, Берен та добровольці дібралися б до самого Ангбанду майже без перешкод, та ще й з того боку, де їх аж ніяк не очікували.
Причиною всього цього є просте небажання Профа заморочуватися деталями. Адже нашому доброму Професору потрібно було, щоб ельф пожертвував собою задля людини, виправдавши тим самим звання Аданділа.
Ну і чим це все закінчилось - знають усі. Бідолашні ельфи, а особливо Фінрод. Як кривдно гинути з волі самого Еру, тобто через авторську заморочку. Та ще й такою страшною смертю.
Щоправда, Проф дозволив Фінроду повернутися з Мандосу і зустрітись з батьком та нареченою. Так би мовити - підсолодив гірку пілюлю.
Хочеться вірити, що Фінрод не дуже сварив свого творця, і є дійсно щасливим з красунею Амаріе.
перевод
Сейчас, когда толкинутый народ восторгается в основном гномами из известного фильма, уже довольно тяжело представить роль Финрода в развитии толкинизма. До сих пор неясно, кому отдать приз девичьих симпатий прошлых лет - Маэдросу, или Финроду, потому что поклонниц у золотоволосого короля было множество.
И очень талантливых поклонниц - Финрод наверное единственный эльф, который стал героем мюзикла. "Финрод-зонг" пользуется успехом до сих пор, и уже стал легендой. Финроду посвящали стихи и рассказы, мой предвзятый взгляд выделяет среди них "Ab surdo" Лоры Бочаровой, а с легкой руки несравненной Туулики все знают наверняка, как он выглядит.
Сама история Финрода была поводом для бесчисленных споров - главный вопрос в которых "почему все произошло именно так, а не иначе". Честно говоря, алогичность злополучного похода короля провоцирует задавать вопросы, которые останутся без ответа.
Итак, Артафиндэ, Финдарато на телерине, был старшим сыном Арафинвэ и Эарвен, дочери Ольвэ, короля тэлери. В жилах детей этой пары текла кровь трех эльфийских народов - тэлери по матери, и нолдор и ваниар по отцу. От бабушки-ваниэ Индис Финдарато унаследовал золотые волосы и страсть к философским размышлениям, а также, возможно, дар провидца. От нолдор - стойкость и отвагу, от тэлери - любовь к морю. Одним словом - все самое лучшее от трех народов досталось ему.
От кого Финдарато унаследовал свой музыкальный дар, а также магию песен - не совсем понятно, но музыка и пение имели для него огромное значение. По крайней мере - он один из трех нолдор, которые упоминаются как певцы и арфисты открыто, а не по умолчанию. Из братьев Финдарато был наиболее близок к Артаресто, по крайней мере Ресто всегда рядом с братом за исключением тех лет, которые он провел в крепости Минас-Тирит.
В Валиноре и изначально в Белерианде, самым близким другом Финрод был Туракано. Интересен выбор приятеля - наверняка именно под влиянием пылкого Турьо Финрод захотел увидеть новые земли. Там же, в Валиноре, Финрод влюбляется в деву-ваниэ Амариэ. Даже выбор невесты среди ваниар, а не среди своего народа у друзей одинаков.
Несмотря на Альквалондэ и проклятие Намо, Финрод все же решает идти с народом нолдор до конца. Немного внезапное решение, учитывая родственные связи с родом Ольвэ и на то, что Арафинвэ повернул назад, фактически возложив на плечи старшего сына ответственность за судьбу трети эльдар Исхода. Впрочем из пятерых разнохарактерных Арафинвионов назад не возвратился никто. Психологически это можно объяснить так - или принцам и Артанис было стыдно возвращаться именно из-за семейных связей с народом Ольвэ (как мы посмотрим в глаза родственникам), или нолдорская горячка в крови не позволила принять иное решение.
Через Хелькараксэ Финрод ухитрился пронести довольно много драгоценностей, которыми он потом расплачивался с гномами, строителями Нарготронда. Это также говорит об исключительном самообладании и твердой воле - злосчастные путешественники оставляли на льду все, что мешало двигаться.
Невеста Финрода осталась в Валиноре - где-то у Профа сказано, что не по своей воле. Не позволить Амариэ уйти в изгнание могли или родители, или Валар, чьи глаза девушки-ваниэ радовали танцами. Во всяком случае запрет оказался сильнее любви. Впрочем - Эленве, которая пошла за Туракано в Исход, погибла, так что, скорее всего Финрод сделал вывод, что может оно и к лучшему, хотя разлука и была тяжелым испытанием.
В Белерианде Финрод сразу проявил свои способности воина и фортификатора. После видения Ульмо, который рекомендовал ему и Туракано построить тайные города-укрытия и там затаиться, Финрод прятаться не стал, а послал двух братьев в Ард Гален, на самый опасный край обороны, построил Минас-Тирит, форпост, блокирующий Сирионов Проход, и наконец, с помощью гномов, выстроил пещерный город Нарготронд, послуживший тыловой базой для Третьего Дома. Стоит отметить и дипломатические качества Финрода - он сумел завоевать доверие гордеца Тингола так, что тот показал ему место, пригодное для построения Нарготронда, уже после того, как узнал о событиях в Альквалондэ.
В Белерианде у Финрода появились новые друзья - Маэдрос и Маглор. Со старшими Феанорингами Финрод близко сошелся наверное уже после бегства Туракано, который отправился лечить депру в Гондолин. Совместная охота всегда обьединяет, но впрочем и с младшими сыновьями Феанаро Финрод тогда не был в ссоре, об этом говорит то, что Келегорм с Куруфином отступили во время Браголлах таки к Нарготронду, а затем помогали Артаресто отстаивать Минас-Тирит.
В Белерианде же Финрод познакомился с людьми - собственно, он был первым нолдо, который вышел на контакт с аданами. Лаиквенди людей встретили неприязненно, а потому Финрод в роли покровителя и наставника "братьев меньших" сразу стал им полезен, и род Беорингов принес ему клятву верности раньше, чем другие правители эльфов тоже начали брать на службу людей. Финрод в принципе был единственным, кто пытался проникнуть именно в человеческую душу, и узнать состояние духа смертного человека. Нолофинвэ и Маэдрос, кажется, этим не заморачивались, общаясь с людьми только как с товарищами по оружию. Разговор Финрода с Андрет очень интересен именно тем, что ведунья-аданет довольно резко разговоривает со своим королем и обвиняет его в том, что эльфы считают смертность людей нормальным для них состоянием. Она указывает также, что после жизни рядом с эльфами возраст человеческой жизни удлинился, то есть присутствие эльдар влияло положительно на человеческий род. Интересно также, что Андрет отказывается рассказывать Финроду легенды ее народа о том, как Моргот "исказил" людей - об этом, мол, с чужими не разговаривают. А также обвиняет эльфов и самого Финрода в высокомерии, что говорит о существовании среди людей определенной оппозиции к эльфийским королям, в которой главным препятствием во взаимопонимании было эльфийское бессмертие в противовес старению и смерти людей.
Возможно, во время таких разговоров Финрод и почувствовал себя ответственным за весь человеческий род. Он был совестливым эльфом, хотя, как говорится, кто людям доктор в том, что их предки при пробуждении слушали Моргота.
При Браголлах семья Финрода понесла наибольшие потери. Финрод потерял двух братьев, а двумя годами позже - и Минас-Тирит, откуда чудом спасся его третий и любимый брат. Нарготронд, однако, был усилен потрепанным войском Келегорма и Куруфина, которые отступили от Аглонова прохода.
И вот здесь и начинается знаменитая путаница.
Во время битвы у топей Сереха войско Финрода попало в окружение и было спасено своевременным ударом отряда аданов под командой Барахира, родственника Андрет. Финрод, который относился к людям с особой теплотой, искренне благодарен Барахиру, и не только дарит ему семейную реликвию-перстень, но и присягает помогать всему роду Барахира пока жив. При отце вполне мог находиться и его юный сын Берен - хотя бы в роли оруженосца.
История Берена сама по себе замечательная. Ее ранний вариант, где Берен эльф-ном (нолдо) хочет отвоевать любимую у заносчивого отца-короля, ну тот самый, с котом Тевильдо, очень похож на народную сказку. Но, когда Проф сделал Берена человеком, и встроил эту историю в ткань Сильма, наградив Берена всеми возможными боевыми, рыцарскими и мужскими качествами (нет, я только о том, что эльфийка влюбилась в оборванного "бандеровца" с первого взгляда, и не более), то Берен, да простит меня Проф, превратился в довольно странный персонаж.
Не менее странно начинает вести себя и Финрод. Из стратега и осторожного но отважного воина он превращается в эльфа, который идет к цели только по прямой. Выслушав Берена, он собирает народ Нарготронда и предлагает ему поход на Ангбанд. В Сильме Финрод всего лишь попросил совета у своих офицеров - но что здесь можно было предпринять кроме такого похода. К тому же в Лейтиан сказано, что нарготрондцы сначала загорелись жаждой битвы, но их отговорили Келегорм и Куруфин.
Финрод, кстати, сам признавал, что эта парочка была ему верными союзниками и помогала в каждой беде. В конечном итоге и здесь Феаноринги, пожалуй, впервые в жизни обнаружили здравый смысл, объяснив нарготрондцам, что при этом раскладе сил, после поражения в Браголлах, они Моргота не одолеют никаким образом. По сути - это должен был знать, и должен был сказать сам Финрод, а еще он должен был сказать нарготрондцам, что от клятвы никуда не денешься, что он должен идти, и сразу воззвать к добровольцам. А не бросать корону на пол, и не удивляться, что его эльдар отказываются от бессмысленной битвы. Я не говорю о самом Берене, который вел себя не как партизан с пятилетним стажем, знающий обстановку в Белерианде как свой карман. По крайней мере - он не должен соглашаться на то, чтобы его король рисковал головой.
Странность номер два - из всех возможных путей Финрод с Береном выбирают самый опасный - мимо Минас-Тирита, ставшего форпостом Саурона. Люди и эльфы - ну кто же так делает? Разве что Правый Сектор, когда надо заехать в Донецкий аэропорт. Самое удивительное, что и Финрод и Берен знали о том, что путь перекрыт. Финрод к тому же должен был знать обходной путь, через земли фалатрим, с которыми был в дружбе и помогал строить укрепления в Бритомбаре и Эгларесте. Далее были форпосты Фингона - Виньямар и дальше к Лосгару, но обойти дружеские посты гораздо легче, чем пытаться обойти враждебные. Пройдя побережьем, Финрод, Берен и добровольцы добрались бы до самого Ангбанда почти без препятствий, да еще и с той стороны, где их никак не ожидали.
Причиной всего - это, конечно имха - простое нежелание Профа заморачиваться деталями. Ведь нашему доброму Профессору нужно было, чтобы эльф пожертвовал собой ради человека, оправдав тем самым звание Атандила.
Ну чем это все закончилось - знают все. Бедные эльфы, особенно Финрод. Как обидно погибать по воле самого Эру, то есть через авторскую заморочку. Да еще и такой страшной смертью.
Правда, Проф позволил Финроду вернуться из Мандоса и встретиться с отцом и невестой. Так сказать - подсластил горькую пилюлю.
Хочется верить, что Финрод не слишком ругал своего создателя, и действительно счастлив с красавицей Амариэ.
Лорд Атанділь
Новий малюнок Ол. Куканової нагадав мені, що я вже давно хотів зробити психоаналіз одного з найцікавіших ельфів Середзем'я - Артафінде Фіндарато, він же Фінрод. Тож прошу любого небожа до затишного кріселка - сеанс розпочинається.
читати далі
перевод
читати далі
перевод