Про всяк випадок, щоб потім на мене ніхто не ображався.
читать дальшеЗараз по дайрям знову пішов гуляти старий прикол з перекладом кількох абзаців Сильму, нібито з українськими власними іменами нолдор. Я вже це колись бачив і намагався ввічливо переконати добрих людей в тому, що це не переклад на українську мову і навіть не суржик. Це словесні конструкції, зроблені за допомогою Гугля людьми, котрі тієї мови ніколи не чули і українського перекладу Сильма не читали. І вже ж ясна річ, якби ті імена дійсно перекладалися на українську мову, в чому немає жодної потреби, як і в перекладі їх на російську, то вони б звучали не як "Самоцвітина швачка", або "Златокуючий Співень". Хоча б тому, що в українській мові відсутні дієприкметники.
Свого часу я культурно і виважено доводив опонентам, що в українській мові, як і в усіх мовах світу, є пласт літературний, і пласт простонародний. І що ніхто не буде перекладати епос простонародною лексикою та кальками з російської на зразок "вправний був в базіканні та рукоприкладстві" .
Я намагався пояснити, що нам, питомим українцям, деякі не вигадані, а реальні конструкції російської мови теж звучать до знемоги смішно. Наприклад - якими ж були естетичні смаки у московитів, для яких "вродлива", тобто гарна українська дівчина здавалася "уродливой" тобто негарною. Або чому для українців "лікарня" - це місце, де лікують пацієнтів, а у росіян - "больница", тобто місце, де людям боляче і некомфортно. І це при тому, що в російській мові є нині застаріле словянське слово "лечебница", але воно не прижилося.
Ну і те, що прийшло до голови востаннє - українець може сказати "Я переможу в двобої". В російській мові такої конструкції нема, як не передбачено лицарських двобоїв, а тільки "мы победим", тобто навалимось купою, бажано на одного.
Але часи мирних балачок та піддражнювань одне одного минули, тому я просто не буду читати того, хто робить такі перепости. Я став нервовий, невиважений, і подібні речі мене дратують. Те, на що в мирний час я не зважав, зараз просто ріже око.