Ну що ж - час прийшов...
Всі ці очманілі натовпи в телеекрані у смугастих стрічечках, діти у колясках-танках, немовлята у військовій формі, пятирічна дитина у гімнастьорці, що імітує контрольний постріл у голову такому ж дитинчаті, написи на машинах "на Бєрлін за нємкамі", написи на стінах "взяли Крим, візьмемо і Рим", "На Київ", "на Берлін", "1941-1945, можєм повторіть" площа, забита військовою технікою, очі-гудзики, очманілі від захвату...
Ця країна струшується у мілітаристському оргазмі, а скоро наступить вагітність і пологи.
Я не сумніваюсь, що світ прочумається і задавить це смугасте чудовисько, котре народиться не сьогодні-завтра. Я не сумніваюсь, що потім буде прозріння, жіночий плач, запевнення в тому, що "ми цього не хотіли". Бо таке вже було. Хотіли німці палаючого Дрездену? Та ні, що ви.
Я не сумніваюсь також, що найбільше постраждають найближчі сусіди - скільки протримається Гондор? Невідомо.
Якщо сусідня країна вагітна великою війною, потрібно всьго лишень тримати зброю напоготові і прогрівати БТР.
І давити її виповзків, доки є сили, і навіть коли їх не стане.