Моє бачення Фіндекано - гарячкуватий хлопець, котрий намагається бути спокійним і виваженим. У нього це не завжди виходить, хоча приклад є - батько і деякою мірою Майтімо (ігровий Феанаріон тут не запальний, а швидше розважливий.) До речі, тутешній Майтімо настільки не схожий на моє уявлення про Рудого взагалі, що я іноді не знаю, як Фіндекано має на нього реагувати. Всі персонажі занадто серйозні - знов таки, це для мене винос розуму, я бо звик до того, що нолдор це щось на зразок
Так от, серед оцих похмурих пристрастей мій Фіньо якийсь "неправильний" нолдо. Він миротворець - намагається примирити всіх і кожного (рятувати - це його фах). Він не вірить від початку в зраду Майтімо і взагалі вважає, що в Лосгарі стався нещасний випадок, або напад - решта "на рівні інтуїції" одразу розпізнає, що Феанаро кинув рушення. Винним в усіх бідах воїнства Фіндекано вважає себе і Моргота, саме в такому порядку. І дуже дивується, що інші не хочуть цього зрозуміти. Сам же він вперто не хоче зрозуміти, що
Через оцей свій світогляд Фіньо часто влипає в різні історії, карається, мучиться, але не кається)
Взагалі, в його душі дві святині - батько, якого він обожнює, і побратим, до якого він дуже привязаний. Всі конфлікти з батьком можуть мати лише одне коріння - Фіндекано здається, що до його друга неналежне або непоштиве ставлення. Власне - і його миротворчі прагнення з роду намагань склеїти розбитого глека і повернути ті часи, коли їм з Майтімо жилося легко і приємно.