Історія леді Естелін - 3

[nolofinve-zp]

Власне кажучи, я хотів закінчити не так, але завадили принципи фанфікера дотримуватися правил чужого світу. Адани Толкіна все ж таки на ступінь вищі за людей як таких, і щоб сподвигнути їх на злочин, потрібно якогось стресу - як от поразка в Нірнает, а про зраду аданів Проф взагалі не писав, полишивши це на вастаків.
Тому закінчення вийшло на диво мирне - і нікому навіть не набили фейс.

Хоча подальші події, здавалося, не передвіщали ніяких бід. Панну з почестями доправили до Барад-Ейтель, разом з Бронвен, яка причепилась до дебелої сестри наче кажан. Адани віватували і славили відважну діву. Естелін було прийнято Фінголфіном і зачислено до дам його двору. Втім, панна забажала побачити Гітлум і незабаром виїхала з фортеці.
Однак Фіндекано затримав свій від їзд на передову. Щось підказувало йому, що батько викличе його знову і знову доручить якусь неприємну справу.
А тому, коли за ним прибіг батьків вістовий, ельда лише осмикнув котту, поправив в косах стрічки і наказав своїм охоронцям, щоб ті лада хвиля були готові виїхати.
Король був дійсно смутний та невеселий. Він вказав синові на кріселко, а сам влаштувався на підвіконні бійниці. Тієї самої, з видом на Триглаву гору.
У нас неприємності, - озвався Нолофінве, - вірніше у Лоріндола, але це все одно що у нас. Наша героїчна панна весь Гітлум поставила... е... як там адани кажуть, догори дригом. Ти ж сину знаєш, що у нас у військо йдуть добровольці. І ельдар, і адани. Насильно воювати нікого не змушуємо. І до союзу не умовляємо. Хоче Тінгол, друг мого батька Фінве, вбитого Морготом, сидіти біля жінчиної спідниці і вже котре століття проклинати нас за Альквалонде, до якого, принаймні, я стосунку не маю — він блаженствує в Доріаті. Записуються до нас в лучники синдар Аннаеля або фалатрім Кірдана, честь їм і хвала. Але квенді мало, мало. Люди — ось наша опора. Люди відважні, вправні у битві — щоправда у них короткий вік, але ж вони прихитряються швидко навчатись. Без людей нам тут не втриматись — мені й досі дивно, чого оті не пішли на прорив у першу сотню літ.
Але що сталося? - спитав Фіндекано, вже здогадуючись.
Зараз у нас нібито перемир я, - продовжив Нолофінве, дивлячись не на сина, а в бійницю, - але вони все одно лізуть. По всьому периметру. Ми, Ард-Гален, Лотланн... Отой нещодавній прорив в Таргеліон, коли орки трохи не винищили галадинів. Але галадини, синку, відмовились служити в Карністіра і пішли на південь. Вони вирішили, що це не їхня війна.
В Гітлумі...- почав Фіндекано.
В Гітлумі ще смаленого вовка не бачили, - сказав король, - як мені подобаються оці Лоріндолові приказки, ти навіть не уявляєш. Але адани гинуть. Як отой твій... Амірон. Чи потрапляють у полон.
Фіндекано здивовано глипнув на батька. Він не знав, що той пам ятав про його розвідника.
У кожного з них — родини, - продовжував Нолофінве, - і за ці роки загиблих уже доволі багато. Хоча великої битви й не було.
Ельдар гинуть теж, - сказав принц, а пальці його намацали в кишені кисет з дитячою вишивкою.
Це наша війна, - відповів король, - ми знаємо, що вона наша. Ми знаємо також, що іншим відсидітись теж не вдасться. Якщо ми програємо, адани загинуть теж. Більше того — Валар теж не минути битви. Моргот і його поплічники є, синку, істотами іншого виду. З ними не можна домовитись. Їм не можна здатись. Вони хочуть всього і одразу, розумієш?
Розумію, - озвався Фіндекано, - хто хоче домовлятись? Естелін?
У неї вже цілий гурт прибічників. Їздять по селищах, збирають віча... Лоріндол розгубився, прийшов до мене, але що можу я? У аданів народоправство — я король лише у битві. Я не маю права наказувати поселянам не слухати цієї панни, яка напевне порчена Морготом. Лоріндол запевняє, що це неможливо, але я чув від Фіндарато, що аданів зачеплено лихими чарами ще до сходу Анари. І якщо ті чари пробудити...
Я чув, що адани тим і відрізняються від нас, що мусять погодитись по власній волі на вжиття проти них чарів, - мовив Фіндекано, - нас можна ламати, їх тільки умовляти. Ну гаразд. Я їду до Гітлуму і все з ясую.
Я тому і посилаю тебе, що ти дипломат, - всміхнувся Нолофінве, - і зможеш переконати якщо не панну, то підданих Лоріндола.
Фіндекано взагалі-то не дуже вірив, щоб істота, котра побувала в ангбандських підземеллях, могла говорити про мир з власної волі. Мир, як його розуміли орки, був правдивим страхіттям, і жити в ньому мало бути дуже болісно.
Лоріндол виїхав вперед і тому зустрів лорда біля одного з найбільших містечок Гітлуму. Сюди зазвичай збиралися хуторяни дізнатись про новии і зробити закупи. Адан попередив, що панна має сказати своє слово сьогодні ввечері на великому зібранні.
Четвірка ельфів прибула на зібрання трохи завчасно, і Алмареа та Охтарон одразу ж потрапили у ведмежі лабети ветеранів, котрі відбули своє на форпостах. Еленно трохи лякала оця людська звичка обійматись при кожній нагоді, а тому синда сховався за лорда і тільки рукою махав знайомцям. Фіндекано не встигав кивати й усміхатись — він, як і його батько, пам ятав усіх.
Вояки прийшли розважитись і помилуватись героїчною панною. Всі вони були певні, що леді Естелін — писана красуня. Фіндекано помислив, що аданам дівчина може сподобатись, якщо не виказуватиме одразу поганих манер, набутих чи-то в полоні, чи то на службі в Гімрінгу.
Появу діви адани зустріли оплесками і гучним ревищем. Естелін супроводжувала сестра і кілька чоловіків, доволі неприємних з вигляду. Принаймні, Фіндекано вони не сподобались. Панна зручно влаштувалась на помості, Алмареа тут таки відзначив вголос, що вона нині принаймні взута, і почала свою промову.
Фіндекано чогось подібного і очікував, але не очікував що аж так збуряться ветерани. Тільки вроджена повага гітлумців до жіночої статі не дозволяла їм втрутитися і завадити Естелін. Обличчя аданів були наче в скривджених дітей, яким замість прекрасної феї раптово показали злючу відьму.
Що вона говорить? - питали хлопці одне в одного, - ми вірно почули? Вона дійсно каже, що ми мусимо примиритися з тими істотами? У них мовляв теж матері є, і вони оплакують загиблих. А у нас немає матерів?
І все у нас невірно, і служимо ми не так, і все це виходить було задарма?
Хтось почав вголос перелічувати імена загиблих. Голоси вояків перекрили гамір тих, хто не те щоб погоджувався з Естелін, але вважав, що утримання периметру не варте тих втрат, які вже понесли в сутичках адани.
А що ви заспіваєте, коли почнеться справжня війна, - надривався відставний порубіжник, котрий сидів поруч з ельфами, - а вона почнеться, будьте певні. Краще вам, люди добрі, заздалегідь приготуватися до небезпеки, аніж потім виносити з вогню свої дупи.
Треба записати, - прошепотів Алмареа, - колоритний же вираз.
Треба це припинити, - сказав Лоріндол, котрий мав вигляд людини, яку окунули в окріп — настільки він почервонів. - Зараз я розжену те збіговисько.
Зачекайте, - мовив Фіндекано. Він рушив вперед. Люди розсувалися, даючи йому пройти.
Панно Естелін, - принц легко стрибнув на поміст, - ви вже подякували за своє визволення?
Я вдячна своїй родині, - мовила панна, - без неї ви б і пальцем не поворухнули. Адже це вам вигідна ця війна, яку ви намагаєтесь виграти людською кров ю.
В загоні, котрий відловлював орків для вашого обміну, був адан Амірон, - мовив Фіндекано рівно, - він загинув. Ви навідали його рідних і віддали шану загиблому?
Для чого я б мала це робити? - пирхнула дівчина.
Цього їй не треба було казати. Обряд вшанування загиблих порубіжників їхніми товаришами виконувався неухильно.
Тут є рідня Амірона з Соснового Бору? - спитав Фіндекано, - я хочу виповісти їм свою вдячність, і віддати деякі речі — на пам ять.
Вояки розступились, пропускаючи заплакану жінку з двома дітьми — дівчинкою-підлітком і маленьким хлопчиком. Фіндекано зіскочив з помосту. На Естелін він тепер звертав уваги менше, ніж на деревину.
Кисет і люлечку він віддав вдові, і сповістив її, як то належало, про королівський пенсіон до повноліття сина. Адани потяглися до жінки, висловлювати співчуття. На помості розгублено стовбичили панни та купка їхніх прибічників.
Фіндекано знав, що чутки про негідну поведінку леді Естелін розлетяться Гітлумом швидше за птахів. А тому порадив Лоріндолу більше не хвилюватись — це віче мало бути останнім з участю панни.
Куди потім пощезла ця родина — ніхто не знав і не відав.