Один мій приятель вже років десять живе у Штатах. Хороший хлоп, працьовитий.
Так ось, з цікавості зв язався з ним. Мужик регоче.
- Американські вибори, - каже, - крутезне шоу. Сидів з попкорном до останнього. А найголовніше, що це таки шоу - погаснуть софіти, актори перевдягнуться в цивільне і розійдуться у справах. Рулити державою.
- Так наче, - кажу, - частина народу результатами невдоволена.
- Ой вей, - говорить приятель, - а коли воно всі були задоволеними? Але знаєш, що хорошого в Трампі?
- Ну? - питаю.
- Та може, - каже, - цисгендерна біла людина перестане відчувати себе лайном. Бо у нас тут скоро буде расизм навиворіт. Може зараз леді Політкоректність трохи притихне, і оцінювати людину будуть знову за її мізки, а не за те, який вона має колір, гендер та сексуальні вподобання.
- А ти расист, друже, - підкушую я.
- Я єврей, - гордо відповідає приятель, - але воно вже й мене задовбало.
- Шо, - кажу, - все так погано?
- Приїжджай, побачиш.
- Одразу після війни, - обіцяю, - приїду в гості, і ти поведеш мене на екскурсію в Гарлем.
Приятель заіржав наче ковбойський кінь і відключився.