І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
читать дальшеНа двадцятий день облоги Келегорм зрозумів, що твердиню йому не втримати...
Орки як завжди брали кількістю - і нині Турко здавалось, що в Аглонів прохід кинуто всі сили Ангбанду.
Вночі воїни чули рев дракона, і руки Нолдор міцніше стискали мечі і луки в готовності до славної загибелі, однак тварь так і не з явилась... Відчайдухи, котрі вибралися на вивідки потайним ходом, доповіли, що велетенський змій пройшов на схід...
Схід... Майтімо... Макалауре... Карністіро...Куруфінве...
На заході палало небо, але це був не захід сонця. Чорний дим від палаючого Ард-Галену слався горами, заважав дихати. Ельдар постійно терли почервонілі очі і тяжко кашляли. Про долю воїнів Ард-Галену, якими командували Айканаро з Ангарато, вголос не говорили.
Рінгаре цього року видався холодним - і несамовитий вогонь довкола не рятував від морозу.
Арельде, як щира нервен, розуміла ситуацію незгірш за чоловіка.
Вони планували оборону і відступ вдвох - Куруфінве до Гімладу так і не повернувся. Щоправда він зволив прибути на братове весілля - але лише тому, що так наказав Майтімо, єдина особа, кого Атарінке слухався, окрім загиблого батька...
Весілля... Турко здавалося, що це було так давно... Святково прикрашена фортеця, за столами - квіт нолдорської знаті... Нолофінве на чолі столу - Келегорм вперше дивився на Верховного Короля не з родовою люттю, а з приязню...
Адже риси обличчя Верховного нагадували йому про Арельде...
Веселий і погідний Фінгон Астальдо... Майтімо поруч з другом і рятівником - незвично лагідний, з тихим усміхом... Макалауре співає так, що птахи сідають йому на руки, заворожені співом і музикою. Карністіро - о диво - сидить поруч з Ангарато і мирно з ним розмовляє. А Артафінде, лорд Нарготронду, обговорює з Куруфінве проблеми вимови слів кгуздул, і Атарінке - о Валар - навіть забув про те, що на володаря Західного Белеріанду потрібно дивитись орком і заздрити йому...
Жоден вельможа не оминув тоді твердині щасливого Келегорма. Навіть Артаніс, котра недолюблювала Феанорінгів, і та примчала з Доріату з пишним почтом та купою дарів для любої кузини.
Артаніс же оповіла Келегорму під великим секретом про походження Еола, котрий, виявляється, був наближчим родичем вельможам з Доріату. Однак зачарований ліс Еол покинув давно - через вади характеру і напади некерованої люті.
- З гномами він добре ладнає, - шепотіла Артаніс на вухо нареченому кузини, - однак не може ужитися з родичами. Тому і подався до Нан-Ельмоту. Добре, що ти забрав звідти Арельде - вона йому не пара.
Келегорм глянув на свого брата Куруфіна, котрий теж краще ладнав з гномами, аніж з ельфами, не говорячи вже про вади характеру і напади некерованої люті, і вперше подумав про те, що у Нолдор та Синдар таки багато спільного.
І дійсно - опісля весілля, коли гості роз їхалися, а атмосфера дружби і приязні розівялася, Атарінке знову подався до Таргеліону...
До Таргеліону, в бік якого нині вирушив дракон...
Келегорму нині було непереливки і без дракона. Орки вже здолали два пояси стін, і захисники Аглонової Твердині скупчилися в головній вежі, котра на щастя мала потайний вихід.
Турко благословляв подумки несамовитого Майтімо, котрий особисто перевіряв будову твердинь і наполіг на будівництві тонелю. Він, Келегорм, тоді ще наважився суперечити, заговорив про те, що наявність шляху до відступу розладнає оборону. На що Руссандол відповів доволі різко: "Для Нолдор Мандос не є порятунком"
Потрапити перед очі Судді Намо опісля Обітниці та Альквалонде Турко не хотів. Як не бажав і потрапити до Морготових лап. Тому нині він віддав наказ до відступу, оголосивши, однак, що зостанеться прикривати відхід.
Решту воїнства з гинучої твердині мала вивести Арельде.
Турко ледве знайшов час, щоб поцілувати жону і глянути - може востаннє - на миле личко сина.
Вони довго не наважувались мати дітей - Арельде щось непокоїло, якось вона обмовилась, що їй сняться лихі сни, і вона боїться, що дитя буде схожим на Еола, котрому вдалося чародійством доторкнутись до глибин її духу.
Якби не це - їхній син вже був би юнаком. А так - Аракано Фінгол, котрий народився за рік до війни, мирно дрімав у наплічнику за материною спиною.
Фінголом дитя назвала Арельде - якраз тоді в твердині гостював Астальдо. А Келегорм нарік сина Аракано, на честь загиблого молодшого брата дружини. Оскільки ж Аракано було материнським іменем Нолофінве - то виходило, що Феанорінг вирішив підлабузнитись до тестя. Про що йому і виповіли Куруфінве та Карністіро в гнівних листах з Таргеліону.
Та Келегорм згадав радісний усміх Арельде, коли він вимовив вголос епессе сина, і навіть не відповів на листи.
І ось тепер вони мусили розлучитись - може назавжди. В милосердя Судді Намо Турко не вірив.
Він тримав оборону ще три доби. Воїни билися як шалені і гинули без слова скарги - адже з Аредель вибралися з палаючої твердині і їхні близькі. А оркам потрібно було довести, що всі оборонці фортеці на місцях.
Зрештою, коли при особі лорда зосталося всього лишень півтора десятка ельфів - Нолдор та Аварі і вірний Гуан, Турко скомандував прорив - а радше почесне самогубство.
Але Суддя напевно поглянув на гобелен, котрий ткала Вайре-доля і вирішив відмінити зустріч...
Келегорма, котрий бився на відчай душі, взяли в полон непритомним. Поки він був без тями - орки допитували його вцілілих воїнів, намагаючись визнати, чи загинув син Феанаро, а чи він є поміж бранцями. Тварі звідкись (втім - чи важко здогадатись звідки) знали, що Туркафінве Феанаріон є білявим на відміну від більшости Нолдор.
Турко завжди дивувався - чим він заслужив на відданість дружинників. Серед синів Феанаро він не був найсильнішим, а чи найрозумнішим, однак ельфи-воїни Гімладу більше шанували його, аніж Атарінке.
І цього разу вони його врятували.
Вістовий-Аварі Еллеон, за якого орки взялися найперше, зі щирими сльозами на очах вказав тварям на тіло Хельмира, свого загиблого друга. Хельмир був доволі високий як для Нандо і мав гарне біляве волосся. Всі бранці дружно підтвердили, що це і є Келегорм Феанорінг. Самого ж Келегорма, напівпритомного від удару по голові, ельфи запхнули всередину гурту, і завдяки тому орки його не добили.
З наказу орочого кано полонених в супроводі невеликого загону вивели з руїн фортеці наступного дня...
Турко не знав, куди подівся Гуан... Він мав на свого пса певні сподівання. Бранці вже зрозуміли з орочих згуків, що їх поведуть до Ангбанду, і багато хто шкодував про те, що зостався живим.
На першому ж привалі орки забрали від них одного з воїнів-Аварі. Еллеон тиснувся до свого лорда і тремтів - ходили чутки, що до страхітливого Ангбанду живими доводили тільки ельфів з-за моря. Решту... ну з цим зрозуміло. Вістовий розумів, що доля тих, хто потрапить перед Морготові очі, буде ще жахливішою, але юнак не міг опанувати власний жах.
Келегорм пообіцяв сам собі, що виживе і відплатить тварям. Він очікував. І не помилився в розрахунках.
Його зв язаних рук раптом торкнулось щось вологе... Собачий писок...
Звістка-осанве облетіла гурт принишклих ельдар і аварі. Швидко Турко звільнив руки, і пес нечутною тінню ковзнув до іншого воїна. Охоронці-орки якраз заздрісно дивились в бік головного вогнища, де коїлося те, про що Феанорінг намагався не думати. Однак він прекрасно чув орочі згуки - вартові скаржилися одне одному, що свіжатинкою має ласувати лише ватажок та його наближені.
На вартових кинулись ті з ельдар, кого найменше було зранено у битві. І Гуан...
Вони виграли хвильку часу - щоб зникнути у лісових хащах. Але ззаду вже чувся рев і тупіт погоні.
І тут свиснули стріли - ельфійські стріли, що б ють без промаху.
Коли Келегорм побачив під захисним зеленкуватим каптуром знайомі сірі очі, нині холодні, мов сталь - він спершу неймовірно зрадів, а тоді розгнівався.
- Хіба, - спитав, - у нас немає воїнів? Якби ми загинули обидва, що сталося б з Аракано?
- Якби ти загинув, що б сталося зі мною? - відповіла Арельде, - наше дитя під надійним захистом, а я - вмілий мисливець і воїн.
Через кілька днів рештки залоги Аглонової Твердині рушили в обхід Доріату на південь. До Нарготронду.
Орки як завжди брали кількістю - і нині Турко здавалось, що в Аглонів прохід кинуто всі сили Ангбанду.
Вночі воїни чули рев дракона, і руки Нолдор міцніше стискали мечі і луки в готовності до славної загибелі, однак тварь так і не з явилась... Відчайдухи, котрі вибралися на вивідки потайним ходом, доповіли, що велетенський змій пройшов на схід...
Схід... Майтімо... Макалауре... Карністіро...Куруфінве...
На заході палало небо, але це був не захід сонця. Чорний дим від палаючого Ард-Галену слався горами, заважав дихати. Ельдар постійно терли почервонілі очі і тяжко кашляли. Про долю воїнів Ард-Галену, якими командували Айканаро з Ангарато, вголос не говорили.
Рінгаре цього року видався холодним - і несамовитий вогонь довкола не рятував від морозу.
Арельде, як щира нервен, розуміла ситуацію незгірш за чоловіка.
Вони планували оборону і відступ вдвох - Куруфінве до Гімладу так і не повернувся. Щоправда він зволив прибути на братове весілля - але лише тому, що так наказав Майтімо, єдина особа, кого Атарінке слухався, окрім загиблого батька...
Весілля... Турко здавалося, що це було так давно... Святково прикрашена фортеця, за столами - квіт нолдорської знаті... Нолофінве на чолі столу - Келегорм вперше дивився на Верховного Короля не з родовою люттю, а з приязню...
Адже риси обличчя Верховного нагадували йому про Арельде...
Веселий і погідний Фінгон Астальдо... Майтімо поруч з другом і рятівником - незвично лагідний, з тихим усміхом... Макалауре співає так, що птахи сідають йому на руки, заворожені співом і музикою. Карністіро - о диво - сидить поруч з Ангарато і мирно з ним розмовляє. А Артафінде, лорд Нарготронду, обговорює з Куруфінве проблеми вимови слів кгуздул, і Атарінке - о Валар - навіть забув про те, що на володаря Західного Белеріанду потрібно дивитись орком і заздрити йому...
Жоден вельможа не оминув тоді твердині щасливого Келегорма. Навіть Артаніс, котра недолюблювала Феанорінгів, і та примчала з Доріату з пишним почтом та купою дарів для любої кузини.
Артаніс же оповіла Келегорму під великим секретом про походження Еола, котрий, виявляється, був наближчим родичем вельможам з Доріату. Однак зачарований ліс Еол покинув давно - через вади характеру і напади некерованої люті.
- З гномами він добре ладнає, - шепотіла Артаніс на вухо нареченому кузини, - однак не може ужитися з родичами. Тому і подався до Нан-Ельмоту. Добре, що ти забрав звідти Арельде - вона йому не пара.
Келегорм глянув на свого брата Куруфіна, котрий теж краще ладнав з гномами, аніж з ельфами, не говорячи вже про вади характеру і напади некерованої люті, і вперше подумав про те, що у Нолдор та Синдар таки багато спільного.
І дійсно - опісля весілля, коли гості роз їхалися, а атмосфера дружби і приязні розівялася, Атарінке знову подався до Таргеліону...
До Таргеліону, в бік якого нині вирушив дракон...
Келегорму нині було непереливки і без дракона. Орки вже здолали два пояси стін, і захисники Аглонової Твердині скупчилися в головній вежі, котра на щастя мала потайний вихід.
Турко благословляв подумки несамовитого Майтімо, котрий особисто перевіряв будову твердинь і наполіг на будівництві тонелю. Він, Келегорм, тоді ще наважився суперечити, заговорив про те, що наявність шляху до відступу розладнає оборону. На що Руссандол відповів доволі різко: "Для Нолдор Мандос не є порятунком"
Потрапити перед очі Судді Намо опісля Обітниці та Альквалонде Турко не хотів. Як не бажав і потрапити до Морготових лап. Тому нині він віддав наказ до відступу, оголосивши, однак, що зостанеться прикривати відхід.
Решту воїнства з гинучої твердині мала вивести Арельде.
Турко ледве знайшов час, щоб поцілувати жону і глянути - може востаннє - на миле личко сина.
Вони довго не наважувались мати дітей - Арельде щось непокоїло, якось вона обмовилась, що їй сняться лихі сни, і вона боїться, що дитя буде схожим на Еола, котрому вдалося чародійством доторкнутись до глибин її духу.
Якби не це - їхній син вже був би юнаком. А так - Аракано Фінгол, котрий народився за рік до війни, мирно дрімав у наплічнику за материною спиною.
Фінголом дитя назвала Арельде - якраз тоді в твердині гостював Астальдо. А Келегорм нарік сина Аракано, на честь загиблого молодшого брата дружини. Оскільки ж Аракано було материнським іменем Нолофінве - то виходило, що Феанорінг вирішив підлабузнитись до тестя. Про що йому і виповіли Куруфінве та Карністіро в гнівних листах з Таргеліону.
Та Келегорм згадав радісний усміх Арельде, коли він вимовив вголос епессе сина, і навіть не відповів на листи.
І ось тепер вони мусили розлучитись - може назавжди. В милосердя Судді Намо Турко не вірив.
Він тримав оборону ще три доби. Воїни билися як шалені і гинули без слова скарги - адже з Аредель вибралися з палаючої твердині і їхні близькі. А оркам потрібно було довести, що всі оборонці фортеці на місцях.
Зрештою, коли при особі лорда зосталося всього лишень півтора десятка ельфів - Нолдор та Аварі і вірний Гуан, Турко скомандував прорив - а радше почесне самогубство.
Але Суддя напевно поглянув на гобелен, котрий ткала Вайре-доля і вирішив відмінити зустріч...
Келегорма, котрий бився на відчай душі, взяли в полон непритомним. Поки він був без тями - орки допитували його вцілілих воїнів, намагаючись визнати, чи загинув син Феанаро, а чи він є поміж бранцями. Тварі звідкись (втім - чи важко здогадатись звідки) знали, що Туркафінве Феанаріон є білявим на відміну від більшости Нолдор.
Турко завжди дивувався - чим він заслужив на відданість дружинників. Серед синів Феанаро він не був найсильнішим, а чи найрозумнішим, однак ельфи-воїни Гімладу більше шанували його, аніж Атарінке.
І цього разу вони його врятували.
Вістовий-Аварі Еллеон, за якого орки взялися найперше, зі щирими сльозами на очах вказав тварям на тіло Хельмира, свого загиблого друга. Хельмир був доволі високий як для Нандо і мав гарне біляве волосся. Всі бранці дружно підтвердили, що це і є Келегорм Феанорінг. Самого ж Келегорма, напівпритомного від удару по голові, ельфи запхнули всередину гурту, і завдяки тому орки його не добили.
З наказу орочого кано полонених в супроводі невеликого загону вивели з руїн фортеці наступного дня...
Турко не знав, куди подівся Гуан... Він мав на свого пса певні сподівання. Бранці вже зрозуміли з орочих згуків, що їх поведуть до Ангбанду, і багато хто шкодував про те, що зостався живим.
На першому ж привалі орки забрали від них одного з воїнів-Аварі. Еллеон тиснувся до свого лорда і тремтів - ходили чутки, що до страхітливого Ангбанду живими доводили тільки ельфів з-за моря. Решту... ну з цим зрозуміло. Вістовий розумів, що доля тих, хто потрапить перед Морготові очі, буде ще жахливішою, але юнак не міг опанувати власний жах.
Келегорм пообіцяв сам собі, що виживе і відплатить тварям. Він очікував. І не помилився в розрахунках.
Його зв язаних рук раптом торкнулось щось вологе... Собачий писок...
Звістка-осанве облетіла гурт принишклих ельдар і аварі. Швидко Турко звільнив руки, і пес нечутною тінню ковзнув до іншого воїна. Охоронці-орки якраз заздрісно дивились в бік головного вогнища, де коїлося те, про що Феанорінг намагався не думати. Однак він прекрасно чув орочі згуки - вартові скаржилися одне одному, що свіжатинкою має ласувати лише ватажок та його наближені.
На вартових кинулись ті з ельдар, кого найменше було зранено у битві. І Гуан...
Вони виграли хвильку часу - щоб зникнути у лісових хащах. Але ззаду вже чувся рев і тупіт погоні.
І тут свиснули стріли - ельфійські стріли, що б ють без промаху.
Коли Келегорм побачив під захисним зеленкуватим каптуром знайомі сірі очі, нині холодні, мов сталь - він спершу неймовірно зрадів, а тоді розгнівався.
- Хіба, - спитав, - у нас немає воїнів? Якби ми загинули обидва, що сталося б з Аракано?
- Якби ти загинув, що б сталося зі мною? - відповіла Арельде, - наше дитя під надійним захистом, а я - вмілий мисливець і воїн.
Через кілька днів рештки залоги Аглонової Твердині рушили в обхід Доріату на південь. До Нарготронду.
@музыка: Челентано "Confessa"
@настроение: перекладу згодом... Як мені подобається ця пара)))
@темы: моя творчість