І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
10.10.2011 в 23:28
Пишет  Klod:

Ігор Римарук

Озираєшся, наче на свист,
На кожнісінький спогад і подих.
Металевий важкий падолист
Осідає на вимитих сходах.
Ти ступаєш на міст.

Ти прийшов до нічної ріки.
Ти ще віриш у води незмінні,
В добру силу, - й тобі невтямки,
Звідки падають тіні.

Обведи себе колом! - за мить
кожен подих і спогад зів'яне,
І ріка заскрипить,
І відхилиться віко туману,
І зведеться над водами панна -
Не з далеких століть...
Біла крапля з незримої рани!
Розсипається чорна коса!..
Той же страх? зі словами такими ж? -
"Підніміте мені небеса!.."
Чи піднімеш,
Одхрестившись од листя й води?
Дибки - міст у зупиненій піні!..

За рікою кричать поїзди,
А не третії півні.

URL записи

@музыка: нема

@настроение: пофігізм

@темы: поезія