І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
читати далі
«Это судьба…»
Элронд смотрел на спящего Фродо. Кольцо лежало на столике рядом. Владыка Ривендейла перевел взгляд на зловещий артефакт, и пальцы его сжали небольшой медальон на золотой цепочке.
«Ты уверен, что сможешь? Что выдержишь?»
Уверен он не был. Но обстоятельства складывались в пользу безумной попытки. Митрандир опоздал… Малыш, который привез Кольцо, уверен, что доставил его по назначению…
«Это судьба…»
Кольцо легло на ладонь. А потом будто само скользнуло на палец…
Митрандир промчал притихшим Ривендейлом как вихрь. Конь под ним шатался от усталости.
Элронд встретил его в Каминном Зале. Он улыбался.
- Безумец! – сказал маг почему-то шепотом, - о, злосчастный безумец…
- Я его удержу, - отозвался эльф, - не волнуйтесь так, мой друг… Я думал – будет тяжелее.
- Ты не понимаешь, что ты натворил, - прошептал Митрандир, - ты же единственная возможность воплотиться… Несколько капель крови Мэлиан в твоих жилах… Даже меня он не смог бы захватить полностью, ибо мое нынешнее тело – это тело человека. Я стал бы его слугой, но не новым воплощением… А ты…
- На башне Барад-Дура больше нет Багрового Ока, - сказал Элронд ровно, - ему безразличны судьбы соратников, он считает, что всегда наплодит новых. Это наш шанс на победу, друг мой Митрандир.
Митрандир взялся за голову. Тогда посмотрел на свой посох.
- Убив меня – вы только выпустите его на волю, - отозвался эльф. – Рядом с Кольцом…
Маг отшатнулся. Потом спросил растерянно:
- Так что же теперь делать?
- Начинайте войну, - сказал Эльронд, - без предводителя Мордору конец…
- Саруман предал нас, - пробормотал Митрандир, - а теперь вот ты…
- Начинайте войну, - повторил владыка Ривендейла, - и победа будет за вами…
- А как же…
- Обо мне, - эльф усмехнулся, - можете забыть.
***
В Серых Гаванях лорд Кирдан лично снаряжал корабль.
Корабел был очень бледен и пытался не смотреть на эльфа, одетого в черное. Элронд не заговаривал с ним, он молча глядел на морские волны. Лицо его было бледным, как у мертвеца.
Шелест шелков… Легкие шаги по мраморным ступеням.
- Благодарю вас, amme, что вы откликнулись на мой призыв, - сказал Эльронд не оборачиваясь.
- Безумец! – Галадриэль откинула капюшон дорожного плаща, - твой предок помчал к Ангбанду биться с Черным Валой, а ты хочешь победить Черного Мая в собственном разуме!
- Мне его не победить, - отозвался Эльронд, - и потому мне нужна ваша помощь, amme… Кольцо проведет нас за Завесу, но вы должны показать мне путь к тому месту, откуда ближе всего до кованых врат Мандоса. Я никогда не был в Валиноре…
- Ты хочешь?
- Я буду говорить с Судьей и только с ним… Круг Судьбы, Валмар – это слишком долго, и слишком неопределенно.
- Но Судья…
- Он имеет право решать… Ибо он – повелитель мертвых.
В глазах Нолдэ мелькнуло понимание.
- Ты хочешь привезти ему это… как пленника?
Эльронд сжал в пальцах медальон на золотой цепочке.
- Я хочу произвести обмен…
***
Чертоги Намо мрачны и загадочны. И так малы по сравнению с ними две хрупкие фигурки…
- Я хочу говорить с великим Намо…
С ужасом смотрит Галадриэль, как на Кольце проступают огненные руны…
Черная тень на одной из башен… Знакомый жуткий голос… Он снился Нолдэ в кошмарных снах – голос Намо Мандоса, произносящего проклятие.
- Я пришел не как проситель…
- Ты хочешь совершить обмен, сын Эарендиля – фигура в темных одеяниях уже рядом, - на что, или на кого?
Тонкие пальцы медленно открывают медальон на золотой цепочке.
- Эти двое?
- Не только, - Элронд будто выталкивает из себя слова, - все…
- Все твои друзья?
- Все… погибшие… моего народа.
- Каков же твой народ, о потомок Майя, Ваниар, Нолдор, Телери и Аданов?
- Я Нолдо…
Галадриэль оцепенела – она поняла.
- Ты хочешь, чтобы мои чертоги опустели? – голос Судьи
- У вас будет один гость… зато какой…
И холодно звучит голос Справедливости:
- Гостей будет двое – твое преображение уже началось…
Эльронд склоняет голову. Потом поворачивается к Галадриэль.
- Прощайте, amme… Скажите Келебриан, что я погиб… в бою. И остальным тоже...
Судья протягивает руку, и оба они исчезают во вспышке огня.
***
Воины-Нолдор покидали Мандос. Как дети радовались они воздуху и травам, журчащей воде и яркому солнцу… Галадриэль стояла в окружении своих троих братьев, смотрела, как неподалеку Фингон Отважный обнимает сына, а рядом Нельяфинвэ, все еще не веря своим глазам, рассматривает правую, невредимую руку, и не могла сдержать слез…
Нолдор возвращались в Средиземье – ведь мир не потерял своего волшебства. Многие как раз успели к окончанию войны с полностью деморализованными мордорскими орками. С Изенгардом Митрандир справился сам – с помощью энтов.
Мир менялся – он потерял обреченность, и заиграл новыми красками.
В глубинах Мандоса, в ледяной глыбе, покоилось тело эльфа, который стал для Черного Мая то ли тюрьмой, то ли могилой…
Рядом – на черном мраморном столе – лежал медальон с золотой цепочкой. Те, чьи лица были там изображены, так и не узнали, кто и какой ценой заплатил за их свободу.
Почуття здорового націоналізму задавило навіть Саурона.)))
І український оригінал - в перекладі у мене завжди виходить гірше...
читати далі
«Це мусить статись ...»
Ельронд дивився на Фродо, котрий мирно спав. Кільце лежало на столику поруч. Володар Рівендейлу ще раз поглянув на зловісний артефакт, і пальці його стисли невеличкий медальйон на золотому ланцюжку.
«Ти впевнений, що зможеш? Що витримаєш? »
Упевненим він не був. Але обставини склалися на користь божевільної спроби. Мітрандір запізнився ... Малюк, котрий привіз Кільце, впевнений, що доставив його за призначенням ...
«Це мусить статись ...»
Кільце лягло на долоню. А потім ніби само ковзнуло на палець ...
Мітрандір промчав принишклим Рівендейлом як вихор. Кінь під ним хилитався від утоми.
Ельронд зустрів його у Камінному залі. Він посміхався.
- Божевільний! - Сказав чародій чомусь пошепки, - о, злощасний безумець ...
- Я його втримаю, - озвався ельф, - не хвилюйтеся так, мій друже ... Я думав - буде важче.
- Ти не розумієш, що ти накоїв, - прошепотів Мітрандір, - ти ж бо для нього єдина можливість втілитися ... Кілька крапель крові Меліан в твоїх жилах ... Навіть мною він не зміг би заволодіти повністю, бо моє нинішнє тіло - це тіло людини. Я став би його слугою, але не новим втіленням. А ти...
- На вежі Барад-Дуру більше немає Багрового Ока, - сказав Ельронд спокійно, - йому байдужі долі соратників, він вважає, що завжди наплодить нових. Це наша можливість перемоги, друже мій Мітрандір.
Мітрандір взявся за голову. Тоді подивився на свій посох.
- Якщо ви мене уб єте, то він опиниться на волі, - ледь посміхнувся ельф. - Поряд з Кільцем ...
Чарівник відсахнувся. Потім запитав розгублено:
- Так що ж тепер робити?
- Починайте війну, - сказав Ельронд, - без повелителя Мордору кінець ...
- Саруман зрадив нас, - пробурмотів Мітрандір, - а тепер ось ти ...
- Починайте війну, - повторив володар Рівендейлу, - і вашою буде перемога ...
- А як же ...
- Про мене, - мовив Ельронд все з тим же усміхом на вустах, - можете забути.
***
У Сірих Гаванях князь Кірдан особисто споряджав корабель.
Дуже блідий Корабел намагався не дивитися на ельфа, вбраного в чорне. Ельронд не розмовляв з ним, він мовчки дивився на морські хвилі. Обличчя його було зеленкуватим, як у мерця.
Шелест шовків ... Легкі кроки по мармурових сходах.
- Дякую вам, amme, що ви відгукнулися на мій заклик, - сказав Ельронд не обертаючись.
- Божевільний! - Галадріель відкинула каптур дорожнього плаща, - твій предок помчав до Ангбанду битися з Чорним Валою, а ти хочеш перемогти Чорного Майя у власному розумі!
- Мені його не перемогти, - озвався Ельронд, - і тому мені потрібна ваша допомога, amme ... Кільце проведе нас за Завісу, але ви маєте показати мені шлях до того місця, звідки ближче всього до кованих брам Мандосу. Я ніколи не був у Валінорі ...
- Чого ти хочеш?
- Я буду говорити з Суддею і тільки з ним ... Коло Судьби, Валмар - це занадто довго, і надто невизначено. У мене немає часу.
- Але Суддя ...
- Він має право вирішувати ... Бо він - Повелитель мертвих.
В очах Нолде промайнуло розуміння.
- Ти хочеш привезти йому це ... як бранця?
Ельронд стиснув у пальцях медальйон на золотому ланцюжку.
- Я хочу запропонувати обмін ...
***
Чертоги Намо похмурі і загадкові. І такі крихкі поруч з ними дві тендітні фігурки ...
- Я хочу говорити з великим Намо ... - дзвінко говорить Ельронд, і від його голосу двигтить міцно замкнена брама.
І з жахом дивиться Галадріель, як на Кільці проступають вогненні руни ...
Чорна тінь на одній з веж ... Знайомий страшний голос ... Він снився Нолде в кошмарних снах - голос Намо Мандоса, який виголошує прокляття.
- Я прийшов не як прохач ... - мовить Володар Рівендейлу.
- Ти хочеш зробити обмін, сину Еаренділя - фігура в темних шатах вже поряд, - на що, або на кого?
Тонкі пальці повільно відкривають медальйон на золотому ланцюжку.
- Ці двоє?
- Не тільки, - Ельронд ніби виштовхує з себе слова, - всі ...
- Усі твої друзі?
- Все ... загиблі ... мого народу.
- Який же народ ти можеш назвати своїм, о нащадок Майяр, Ваніар, Нолдор, Телері та Аданів?
- Я Нолдо ...
Галадріель застигла непорушно - вона зрозуміла.
- Ти хочеш, щоб мої чертоги спорожніли? - Голос Судді
- У вас буде один гість ... зате який ...
І холодно звучить голос Справедливості:
- Гостей буде двоє - твоє перетворення вже почалося ...
Ельронд схиляє голову. Потім повертається до Галадріель.
- Прощайте, amme ... Скажіть Келебріан, що я загинув ... у битві. І іншим теж ...
Суддя простягає руку, і обоє вони зникають у спалаху вогню.
***
Воїни-Нолдор виходили з Мандосу. Мов діти, раділи вони повітрю і травам, джерельній воді і яскравому сонцю ... Галадріель стояла в оточенні своїх трьох братів, дивилася, як неподалік Фінгон Відважний обіймає сина, а поруч з ними Нельяфінве, все ще не вірячи власним очам, розглядає праву, неушкоджену руку, і не могла стримати сліз ...
Нолдор поверталися в Середзем'я - адже світ не втратив своїх чародійських приваб. Багато хто встиг до закінчення війни з повністю деморалізованими мордорськими орками. З Ізенгардом Мітрандір впорався сам - за допомогою Ентів.
Світ змінювався - він втратив приреченість, і заграв новими барвами.
У глибинах Мандосу, у крижаній брилі, покоїлося тіло ельфа, який став для Саурона чи то в'язницею, чи то могилою ...
Поруч - на чорному мармуровому столі - лежав медальйон із золотим ланцюжком. Ті, чиї обличчя були там зображені, так і не дізналися, хто і якою ціною заплатив за їхнє визволення.
Ну - і відео в тему. In The Power Of The Ring
E Nomine Der Ring der Nibelungen дивитись тут
@музыка: "Ой, роде наш красний, роде наш прекрасний" Народнє нолдорське)))
@настроение: ліричне
@темы: моя творчість