І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Ще один фік з невизнаних, але улюблених. В якому пробачення домагаються не сльозами, а стійкістю і відвагою.

JRRT - фест К 1. 11 Маэдрос и Маглор покоряются Эонвэ и следуют за ним в Валинор- на Суд Валар. Дальнейшее развитие событий.


Маэдрос сам не знал, как он дозволил брату себя уговорить.
Не себя ему было жаль - он перестал ценить собственную жизнь со времен Нирнаэт. И - если бы не Макалаурэ - то он рискнул бы пробраться ночью в лагерь Эонвэ и забрать Камни, либо умереть.
Но брат напомнил ему, что у шатра Эонвэ охрана из Ваниар. И им доведется совершить еще одно братоубийство. А Валар - Валар милосердны и рассудят по справедливости.

читать дальше


@музыка: нема

@настроение: думи мої думи, лихо мені з вами...

@темы: моя творчість

Комментарии
23.02.2012 в 21:20

Мы не можем ждать милостей от судьбы, взять их у неё - наша задача
Промова дійсно крута
Але коли я читав про весь цирк перед нею, хотілося сказати, що полум'яна прірва краще - лише промова змінила мою думку... хоча, імхо, все одно це все - приниження, хоч Маедрос тримається майже ідеально, на 99 зі 100

А ще тут стандартний фендомський глюк, що від клятви можна звільнитись, взявши камінь у руку - але коли ти володієш каменями (трьома!!!) вона нікуди не зникає та їх потрібно одвічно охороняти. А тут в них постає проблема Еаренділя, рано чи пізно :fire: Що змушує замислитись про те, що так, як було в Сільмі, мабуть, і краще - як не жорстоко це звучить.
23.02.2012 в 21:25

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
tyelpelaure, хто знає... Я просто намагався відповісти на поставлене питання. Зрештою - Валар не садисти, і просто мусили пробачити хлопців.
Щодо каменів - то зрештою, а для чого їх носити в руках. Моргот вирішив цю проблему просто - склепав собі корону)))
Ну, а щодо Еаренділя - то сподіваюся, що татко його умовить)))
23.02.2012 в 21:43

Мы не можем ждать милостей от судьбы, взять их у неё - наша задача
Носити їх весь час в руках - це інший фендомний дебілізм. Можна поскладати їх в щось на зразок залізної кімнати знову. Мені дуже подобається варіант з маяком, але... не впевнений, що це безпечно - виходить, треба стояти весь час біля них на варті.

Хто здатний умовити нащадків Лутіен щось віддати феанорінгам - не знаю, я песиміст
А щодо валар - хто зна, ми можемо тільки гадати
Але промова написана так, що я майже можу погодитись з ідеєю віддати все на їхній суд.
23.02.2012 в 21:46

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
tyelpelaure, Еаренділь взагалі-то "свій хлопець")))
Ну, і після такої промови, серце Варди Елберет не витримало, а якщо ще сюди підключиться заступниця Ніенна... :D
23.02.2012 в 22:01

Мы не можем ждать милостей от судьбы, взять их у неё - наша задача
Блажен, кто верует...
23.02.2012 в 22:40

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
tyelpelaure, угу - а на що іще й сподіватись)))
23.02.2012 в 23:02

Мы не можем ждать милостей от судьбы, взять их у неё - наша задача
якщо так сподіватись, не треба було нікуди й ходити, ні в яке Ендоре...
23.02.2012 в 23:24

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
tyelpelaure, як це не ходити - самостійність дорого коштує. Однак Валар тут зайняли невірну позицію, фактично зоставили хлопців на погибель
такий собі тест в християнському дусі...
23.02.2012 в 23:29

Мы не можем ждать милостей от судьбы, взять их у неё - наша задача
хлопці були перед вибором - самостійність або надія на валар
по Сільму, вони обрали самостійність до кінця, з лідерів походу не повернувся ніхто - тільки Галадріель, і аж наприкінці 3 епохи
23.02.2012 в 23:56

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
tyelpelaure, Була у мене одна думка - про те, що могло статися з тими, хто повернувся.
www.diary.ru/~nolofinve-zp/p172587588.htm
Прямо, як за Ремарком...)
24.02.2012 в 00:01

Мы не можем ждать милостей от судьбы, взять их у неё - наша задача
Мабуть, вони так і уявляли собі повернення, і тому не поверталися. Дуже феанорінгський текст!!! Феанаро одобряє :))
Хоча - якщо об'єктивно - це зовсім неканон і зовсім не аманський Аман
05.04.2012 в 23:25

Упрямый баран прошибёт больше ворот, чем умный, но неуверенный.
*____* Фик замечательный. И персонажи в характере, что не может не радовать :3
А кто автор портрета?
06.04.2012 в 07:42

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Dragoon Zaphod, по моему Филат...
06.04.2012 в 12:03

Упрямый баран прошибёт больше ворот, чем умный, но неуверенный.
nolofinve, Спасибо.

Расширенная форма

Редактировать

Подписаться на новые комментарии