Лорд Менестрель

четверг, 03 мая 2012

02:21

nolofinve

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)

Глюк, такий він глюк...
Завжди уявляю їх удвох - гордий, насмішкуватий рудоволосий воїн, і тихий, задумливий темноволосий співець. Майтімо і Макалауре.
Співець обожнює батька - величного і недосяжного, зате старший брат завжди поруч, і це самий улюблений брат.
Кров на мармурових плитах Гавані Лебедів - біль і моторошна краса першої сутички застигнуть кованими рядками "Нолдоланте"
Горять кораблі в затоці. Майтімо стоїть осторонь - у нього вистачило сил опиратися батькові. Де Макалауре? Мені здається - що поряд з братом.
Але вже не стало батька, і немає поруч брата. Але у Макалауре, який раптово став старшим у сім'ї, вистачає сил відкинути ультиматум Ворога - співець розуміє, що це нічого не дасть, і нікого не врятує Рятувати Майтімо треба самим.
Однак врятував Майтімо не брат, а побратим. Почуття провини ... Воно не зникає з плином років. Воно застигає в звуках пісень і рядках сказань.
Маглорова твердиня ... У найнебезпечнішому місці - саме вона приймає перший удар. Співець став воїном. Він сам тримає оборону, і не його провина, що ворог виявився занадто сильним.
Однак організувати відхід при тих умовах Макалауре зумів.
Тепер йому зосталося тільки йти за братом, поруч з братом - на Нірнает, на Доріат, на Гавані ... Йти за улюбленим братом, втрачаючи інших, оплакуючи їх у піснях.
Десь в палаючому Хімрінгу залишилася кохана співця. А чи була вона? Чи це лише тінь, неясний сон?
Він був би хорошим батьком - цей задумливий музика, двоє маленьких заручників з Гаваней полюбили його, як рідного.
Але настала Війна Гніву, і Сильмарили в руках Еонве. А йому з братом пропонують з'явитися на суд Валар ...
Він так втомився - співець народу Нолдор, він повернувся б ... можливо. Але Макалауре не полишить брата. Не через вірність Обітниці, о ця Обітниця, він так втомився ...
Сильмарил в руці, ці обпалені пальці ніколи більше не торкнуться струн. Співець дивиться в обличчя того, за ким йшов всі ці страшні роки, і розуміє - Майтімо зробив вибір.
Але подивитися ще раз на море - тільки подивитися ...
Він ступає в воду, ноги ковзають по камінню. Біля цього нового берега так глибоко, така прозора морська вода ...
У сяйві Сильмарила морська глибина здається входом в незвідане. Арфа зосталася на березі.

То же самое, но по русски...
Они всегда представляются мне вдвоем - гордый, насмешливый рыжеволосый воин, и тихий, задумчивый темноволосый сказитель. Майтимо и Макалаурэ.
Отец для певца - величествен и недосягаем, зато старший брат всегда рядом, и это самый любимый брат.
Кровь на мраморных плитах Гавани Лебедей - боль и жуткая красота первой схватки застынут коваными строками "Нолдолантэ"
Горят корабли в заливе. Майтимо стоит в стороне - у него хватило сил воспротивиться отцу. Где Макалаурэ? Мне кажется - что рядом с братом.
Но уже не стало отца, и нет рядом брата... Но у Макалаурэ, который внезапно стал старшим в семье, хватает сил отвергнуть ультиматум Врага - певец понимает, что это ничего не даст, и никого не спасет… Спасать Майтимо надо самим.
Однако спас Майтимо не брат, а побратим… Чувство вины... Оно не уходит с течением лет. Оно застывает в звуках песен и строках сказаний.
Маглорова твердыня... В самом опасном месте – именно она принимает первый удар. Певец стал полководцем. Он сам держит оборону, и не его вина, что враг оказался слишком силен.
Однако организовать отход при тех условиях Макалаурэ сумел.
Теперь ему осталось только идти за братом, рядом с братом – на Нирнаэт, на Дориат, на Гавани... Идти за любимым братом, теряя остальных, оплакивая их в песнях.
Где-то в пылающем Химринге осталась возлюбленная сказителя... А была ли она? Или это лишь мелькнувшая тень...
Он был бы хорошим отцом – этот задумчивый певец, двое маленьких заложников из Гаваней полюбили его, как родного.
Но вот Война Гнева, и Сильмариллы в руках Эонве... А ему с братом предлагают явиться на суд Валар...
Он так устал – певец народа Нолдор, он вернулся бы... возможно. Но Макалаурэ не оставит брата. Не из-за верности Клятве, о эта клятва, он так устал...
Сильмарилл в руке, эти обожженные пальцы никогда больше не коснутся струн... Певец смотрит в лицо того, за кем шел все эти страшные годы, и понимает – Майтимо сделал выбор.
Но посмотреть на море – только посмотреть...
Он ступает в воду, ноги скользят по камням... Возле этого нового берега так глубоко, так прозрачна морская вода...
В сиянии Сильмарилла морская глубь кажется входом в незнаемое... Арфа осталась на берегу.