А. Грін
"Алые паруса", "Блистающий мир", "Золотая цепь"Двадцять років по прочитанню. Рімейк.
Двадцять років тому я сприймав ці книги, як сяючий портал у кращий світ. Зараз злюка Ноло знайшов на поличці забуту книгу і - на жаль - побачив замість порталу глуху цегляну стіну.
Герої Гріна - ті, котрі є позитивними і шляхетними "принцами" світу Зурбагану та Ліссу - завжди багаті. Звідки вони беруть ті золоті монети, кредитки тощо, якими смітять по всій книзі, не цілком зрозуміло. Грей з "Алых парусов" є лордом, котрий подався в капітани - походження його багатства принаймні зрозуміле. Едвін Друд - багатій, але походження його багатства невідоме. Ганувер знайшов золотий ланцюг - піратський скарб. Випадковість.
Жінки у Гріна. Ті, котрі позитивні і є парою шляхетним принцам. Власне Ассоль, Таві Тум та Моллі - це розтроєння однієї і тієї ж самої особи. Особа виросла у злиднях, низького походження, все життя знаходилася в непризвоїтому оточенні (тупі рибалки Каперни, простолюдини з містечка, де жила Таві Тум, апаші-хулігани з Сигнального селища, де виросла Моллі - батько і брат сидять у в'язниці, другий брат теж скоро сяде), але, незважаючи на це є чистою, свіжою як квітка і невинною духом і тілом.
Всі ці Попелюшки волею автора вміють читати й писати - тодішню "попсову" літературу типу "Двох Діан" Дюма. І автор хоче сказати, що вони завдяки цьому є пара естету Грею і ще більшому естету Друду. Скоробагатько Ганувер принаймні сам родом з Сигнального молу, і Моллі йому якраз до пари. Однак - чоловіки, подібні до Грея та Друда, на другий день спілкуванні зі своїми Попелюшками помруть з нудьги. Недарма автор соромливо уриває "Алые паруса" на щасливій зустрічі закоханих, котрі - знов таки - абсолютно не знають одне одного. Подальша доля Ассоль та Грея навряд чи буде всипана трояндами.
Те саме стосується і Друда з Таві.
До речі - до мене тільки зараз дійшло - що фінал роману є загадкою. Невідомо, чи це авторська задумка, чи так воно вийшло випадково. Друд знаходить свою Попелюшку і відлітає з нею кудись у далекі краї. Далі йде розділ про те, як Руна, котра поволі божеволіє на грунті несправджених сподівань, зв'язується з загадковим чоловіком, котрий зве себе Керівником. Цей Керівник - чи то маньяк, чи то шеф якоїсь розвідки - на гроші Руни починає розшукувати Друда, аби його вбити. Ввечері якогось дня він приходить до Руни і говорить, що він програв - Друд щез без сліду. Руна виходить прогулятися і бачить натовп, котрий зібрався біля самовбивці, що вистрибнув з вікна. Самовбивця багато вдягнений, і напівбожевільній Руні він здається схожим на Друда. Дівчина, впевнена, що її задум удався, падає біля мертвого на коліна і цілує його руку. Потім у неї починається напад буйного божевілля, а через півроку дівчина, котра вже цілком одужала, виходить заміж за офіцера, і забуває про минуле.
Критики - і я підлітком - були впевнені, що цей самовбивця і є Друд, бо Руна говорить над його тілом:"земля перемогла його". Але автор ніде цього не підтверджує - і цей епізод можна цілком віднести до марення розхитаного розуму героїні.
Отаке відкриття - а втім, кого зараз цікавить Грін. Навіть мені, любителя фентезі, смішать його вітрила з червоного шовку, котрі перший же шквал подере на шмаття, якщо корабель взагалі зможе рушити під такими вітрилами. Я розумію, що це авторська умовність, але все ж таки. І нудить від його простушок-героїнь, та лордів, котрі смітять золотом. Ці книги виховували дурнів, котрі очікують легкого багатства, а самі не нахиляться, аби підняти з землі гривню, і особливо дуреп, які і досі чекають на кораблі з принцами, сидячи на шиї у люблячих батьків.
Книги не змінились - виходить змінився я. Не можна померти з душею хлопчиська)
@музыка:
Тартіні "Диявольські трелі"
@настроение:
так собі
@темы:
літературне