І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Тільки-но зійшла Анар... І звелів король сурмити в срібні сурми і розвернути стяги. І йшли воїни по високим травам, що підіймалися з-під землі назустріч сонцю, а квіти стелилися ельфам під ноги, вітаючи приречених на борню і загибель.
І вдарив Нолофінве мечем у браму Ангбанду, ще не відаючи, що за ворог зачаївся у Чорній Твердині.
Та ворог не вийшов - дивно... Адже нолдор були змучені, втомлені, просто з Гелькараксе. Невже Моргот злякався тільки Анар?
варіант цього ж таки малюнку, тільки при сході Ітилю
Можливо - це король кличе воїнів на їх першу битву на берегах Ендоре. Ту, в якій загинув юний Аракано.
Так мені здається, незважаючи на те, що на обох малюнках зображено вже вповні розквітлу природу)