Меланхолія від Верлена

[nolofinve]

* * *

Краса жінок, їх млость, їх руки нездужалі -

Причасниці блаженств, причетниці провин,

I очі, що п'янять за всіх міцніше вин,

Та часом кажуть «ні» самцям, нестримним в шалі,


Їх голос, що завжди притишує нам жалі,

Як навіть зраджує - який хороший він!

Ласкавий спів, ранковий клич, вечірній дзвін,

Прекрасний плач, що мре в затишних згортках шалі.


Мужчина - звір! Життя потворне й навісне!

Коли б прокинулось хоч щось у нас ясне,

Дитинне, радісне - після тяжкого бою


Чи спорзних зустрічей - щось добре, щось живе,

I чисте, й чесне... Що ж ми візьмемо з собою

I що залишиться, як смерть нас позове?

@музыка: Гайдамаки "Під облачком явір похиленний"

@настроение: меланхолія...

@темы: поезія

Comments

[Jedith]

Какие чудесные стихи. И рисунок... А рисунок я не узнала.

[nolofinve]

Jedith, Верлен - это моя слабость)

А на рисунке кто-то из эльфов, как бы не Маэглин с Идриль...

[Jedith]

nolofinve, рука пробита.. по-евангельски как-то. Меня аж прошибло.

Да, достойнейшая у Вас слабость... ))))

[tyelpelaure]

який гарний переклад
хоч вірш і злий насправді

а на малюнку, мені здається, хтось зовсім інший - бо Ідріль не руда

[nolofinve]

Jedith, Я точно не знаю - почему-то у меня именно с ними ассоциации. А почему рука поранена - вообще не могу сообразить.

tyelpelaure, Вірш не злий, він правдивий...

Можливо, художник вважає, що це золотавий колір) Але я не знаю точно, хто ці двоє. Чомусь вони у мене опинились в гондолінській колекції)