Марновірна маячня ще сонного Ноло.
Мені знову ввижаються люди, яких давно нема...
Вони мені сняться, і це добре. Але, часом мені здається, що я бачу їх на вулиці.
Кожного разу я ледве втримуюсь від того, щоб покликати давнього знайомця на ім'я. Але, коли підхожу ближче, бачу, що помилився, звісно помилився.
І це при тому, що я чудово запам'ятовую обличчя.
Ось і вчора теж - мені здалося, що я побачив приятеля, якого немає з нами вже років сім, як не більше.
Зазвичай, подібні глюки у мене трапляються перед якоюсь серйозною подією.
Треба перевірити машину - сьогодні цілий день за кермом... Я не марновірний, але опісля минулої осені став обережним.
Обережність - це не боягузство, а розумна поведінка)
І знову снився той сон - з болотом і вибухом. Не цієї ночі, але нещодавно.
До цих снів у мене не прив'язано прикмет, але я ніколи до них не звикну.
Мені здається, що, якщо я знайду місце загибелі прадіда, сни перестануть снитись.
Леді Тім радить зробити на хутірському цвинтарі - він зберігся - щось типу кенотафу. Але могила-кенотаф є - навіть з пам'ятником воякам УПА. Там прізвище прадіда і псевдо - Рарог. Він любив історію, авжеж... Аж поки сам не увійшов у неї.
@музыка:
нема
@настроение:
та прокинься ж нарешті...
@темы:
особисте