Читальний зал

пятница, 19 апреля 2013

11:31

nolofinve

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)

Харукі Муракамі

Погоня за вівцею

читать дальше

Якщо вірити Муракамі, то в Японії японською зосталася лише кухня, де подають страви на зразок "Печінка морського чорта з вершками". Його герої мислять як європейці, вбираються як європейці, читають Конрада і Достоєвського й слухають Моцарта. ГГ - пересічний японець, має "три костюми, шість краваток і п'ятсот платівок, що вийшли з моди"(На дворі супокійні семидесяті). Він " пам'ятає всіх убивць з романів Еллері Квін" і має всі томи "Утраченого часу" Пруста, але прочитав лише половину. Влітку - пиво, взимку - віски. Таке життя.
Не думаю, що за сорок літ щось змінилося на краще, швидше на гірше.
Втрачення національної тожсамості - найстрашніше, що може спіткати націю. І біда не в тому, що ГГ читає Пруста і Конрада, а в тому, що він щиро вважає, що Японія не створила нічого рівного цим, або іншим зарубіжним авторам по значущості.
ГГ, душа якого зліплена по шматочку з чужих культур, потрапляє в звичний муракамівський "театр абсурду". Закохується не у дівчину, а у її вуха. Випадково опублікувавши випадковий пейзаж, стає об'єктом шантажу і переслідування. Спілкується з божевільним і випиває з привидом.
Але чому саме вівця?
Не знаю, що мав на увазі сам Муракамі, а критику не хочу читати принципово, щоб не псувати враження від твору. Тому це чисто моя імха, на основі перших вражень.
Вівця - це не "японська" тварина, вперше овець завезли на Хоккайдо з Європи на початку 20 століття.
Вівця у Муракамі стає символом "бажання влади", Письменник насмішкувато оповідає вигадану ним легенду про "зореносну вівцю", котра нібито вселилась у Чингісхана, підбивши того на подвиги по перетворенню світу. В 20 столітті "зореносна вівця" втілюється у військового зоолога, але - японська кланова ментальність котра не визнає вождів? - бідолашний вояк світ не змінює, його оголошують психом і відправляють на батьківщину. Там вівця покидає його (Кільце Влади саме шукає господаря, я толкініст, ага)) і втілюється в чоловіка крайніх правих поглядів. Але все, на що він спромігся, це створити тіньову мафіозну структуру.
Третій обранець вівці - друг ГГ, на прізвисько Пацюк, такий же самий інтелігент-космополіт як і ГГ. Не витримавши "вівці в собі" мужик вішається у власному котеджі на острові Хоккайдо, де, власне кажучи, вперше почали пастися перші в Япогії вівці.
Однак, котедж Пацюка, котрий раніше належав його батькові, переповнений літературою у національному густі, отже його родичі були також крайніх правих поглядів. Жертву було вибрано не випадково - та Пацюк задавив "вівцю влади" коштом власного життя.
Але знавець Європи Муракамі не міг не знати, що в європейській традиції вівця символ невинності і дурості одночасно. Більше усе таки дурості - іде як баран на бійню, дурна вівця, тощо. Тобто асоціативний ряд вибраний безпомилково - жадання влади це овеча дурість.
Ще один цікавий штришок - на пасовиську біля котеджу на Хоккайдо поміж справжніми вівцями є люди, котрі маскуються під овець, "бо не хотіли іти на війну". Війни на той момент давно вже не було, але ці люди носили в буквальному сенсі овечі шкіри, жили на пасовиську і "спалювали хмиз особливим способом", щоб не видно було диму.
Якщо взяти до уваги все вищесказане про овець, то це швидше історійка про людей, котрі маскуються під "жадаючих влади", хоча насправді не мають "вівці в собі", а тому - й найменшого її бажання.
Що тут можна сказати...
Японцям пощастило, що подібна овеча мораль прийшла до них уже тоді, коли світ перестали ділити за допомогою зброї.