Райнер Марія Рільке
Читаючи книгу
(Переклав Василь Стус)
далі, далі, далі
Читав я довго. Від обіду ще,
як бились шиби з вітром і дощем.
Та мого слуху гамір не торкавсь:
я зачитавсь.
І в сторінки вглядався, наче в міни,
стемнілі од задум. Як між загат
запруджений, мій час не йшов на спад.
Враз сторінки зайшлися в миготінні,
і замість полохливих напівправд
на сторінки лягли вечірні тіні.
Я ще читав, та вже порвались довгі
рядки. Уже слова замиготіли,
вже покотилися, куди хотіли,
глибокі сяйні небеса висіли
над краєм, де розповнювався сад,
і сонце повернутися воліло.
Заходить ніч, та видно віддалі:
стоять потомлені в роботі люди,
мов розсипи зірок. Хтось мовить буде
про чари вечора, що входять в груди
чи не найбільшим таїнством землі.
І лиш тепер я радо озираю
все, стале рідним і величним теж.
Навколишнє в собі переживаю,
виповнюється суть моя без меж.
Найглибше з світом я тоді єднаюсь,
коли мій погляд має зір речей,
сувору простоту людських очей.
Тоді земля своїх доходить звершень,
обнявшись з небом — до плеча плече.
І ніби хатній вогник — зірка перша.
@музыка:
Lind Erebros Dreamland
@настроение:
меланхолічне
@темы:
поезія