
Моє найулюбленіше свято - свято мого Бога-покровителя. Оскільки сьогодні язичницький буйний день, то Ноло розповість, як він дійшов до такого життя (відкинув широко розрекламований "Тайд" і обрав інший порошок")) Обіцяю і присягаюся не ображати почуттів віруючих жодної конфесії.
Філософічна маячня Ноло
В останні кілька років, коли я, на запитання про свою релігію, відповідаю, що є язичником, це вже не викликає ні здивованих поглядів, ні якихось нерозумних питань. Відроджене язичництво мирно співіснує з іншими релігіями (які цього зовсім не бажають, але змушені прийняти це як факт). Більше того - язичники стають відомими в межах усього світу (нещодавно друїдам англійська влада повернула Стоунхендж), і в межах України - кілька років тому великий розголос викликало встановлення в Києві
Образу Перуна приблизно на тому місці, де подібний Образ знаходився до сумнозвісного Володимирового хрещення.
Отже, сучасний світ визнав, що Давня Віра не є мертвою. Неохоче, але визнав.
В чому ж привабливість язичництва? Для чого людям потрібно, говорячи сучасною мовою, відмовлятись від вже розпрацьованих брендів і шукати зв'язку з Давніми Богами?
Язичництво в духовному плані не є догмою. Це плитка система, котра може видозмінюватись разом з народом - її носієм. Релігія давніх аріїв, котрі вимандрували до Індії, видозмінювалась на новому місці принаймні тричі. Синтоїзм Японії дав дуже цікавий синтез з буддизмом, поділивши життя і смерть (більшість японців виконують синтоїстську обрядовість, але ховають їх за буддійським обрядом).
Докомуністичний Китай на грунті прадавнього ханського язичництва породив "триголового змія" - конфуціанство, даосизм, та пристосований до місцевих реалій буддизм, не полишаючи при
тому вклонятися предківським Богам.
Європа в цьому плані дуже постраждала - християнство зрубало дуба її віри, однак старе дерево пустило пагони, яким судилась велика доля. Звичайно, краще було б, якби Давня віра розвивалась натуральним шляхом, однак, за словами філософа, те, що нас не вбиває - робить сильнішими.
Сучасне слов янське язичництво - пагон на старому пні - дає однак своїм визнавцям певні пільги.
-Відсутня заборона на вивчення духовної літератури. Більше того, бажано вивчати все - для порівняння і роблення висновків. Я свого часу прочитав Біблію, Коран, Бгагавадгіту, вивчав буддійську літературу та Упанішади, цікавився синтоїзмом та конфуціанством. Не для того, щоб прийняти якесь
з цих віровчень, а для того, щоб знати і розуміти інших людей. В той же час, від знайомих християн мені була лише одна порада - викинь усе, зостав Біблію.
-Відсутня заборона на духовні практики, які, волею лихої долі, не збереглися в слов янській традиції. Навпаки - частина напрямків слов'янського язичництва пристосовує до слов янського розуміння вправи з медитації, оздоровлення та безліч інших речей, котрі зникли у нас, але збереглися в межах арійського світу.В той час, як одного знайомого мені християнина-протестанта відлучили від громади за те, що він робив дихальні вправи за методикою Рамачараки.
- Відсутній страх перед смертю і пеклом. Язичницька традиція в основному сповідує переселення душ. Про це говориться у Велес Книзі - душі мудрих володарів час від часу втілюються серед нас.
Велес приносить з потойбіччя душі отрочат для втілення... Душі пращурів поміж втіленнями відпочивають у Вираї, і звідти зрять на нас. А найкращі воїни зостаються навіки у полку Перуновім, як небесні воїтелі. Тут немає місця для пекельних мук, тим більше - вічних. Язичник ніколи не
говорить - "Бог покарає", людина знає, що її краще відродження залежить від неї самої.
- Язичник приходить до своєї віри від надміру сили і в радісному стані духу. В той час, коли більшість щиро віруючих християн потрапляють до церкви (молільного дому) під час якогось лиха.
- Найголовнішою цнотою для язичника є почуття чести і справедливості.Ніцше писав свого часу, що для язичника справедливість має таке саме значення, як святість для християнина.
- Язичник має бути сильним духом, а сила духу в ідеалі має перебувати в гармонії з сильним і здоровим тілом. Матеріальний світ для язичника не є породженням лихої сили, він є "зеленим і прекрасним світом", який Боги заповідали йому любити.
- Любов для язичника є дійовою. Язичник може полюбити ворога лише в тому випадку, коли ворог в чеснім двобої опирався йому до останку і виявив хоробрість і відвагу. Абстрактна "любов" до всього людства, до "знедолених і принижених" язичнику є чужою - язичник любить свою родину, рід, народ, а до всіх інших людей і народів ставиться прихильно, або нейтрально, якщо тільки ці інші не позиціонують себе як вороги його народу, або раси.
Якось у Міямото Мусасі спитали: "Що є проявом меча?" "Любов, - відповів великий воїн, - любов до тих, кого ти захищаєш цим мечем".
- Язичник не ненавидить і не зневажає тих, хто не розділяє його світогляду. Він живе за принципом "кожному своє".
-Якщо язичнику доводиться воювати (духовно чи фізично), він робить це холоднокровно і без люті. Пробачити, або зректися помсти своєму ворогу, або просто недругу язичник має право лише тоді, коли є за нього сильнішим. Але пробачати ворогів роду свого язичник не має права.
- Язичник може вибрати поміж Сил, які персонифікують Давні Боги, ту, яка найбільше підходить йому за духом і темпераментом. Покровительство цієї Сили не ставить його в конфлікт з властивостями власної душі - вони бринять в унісон.
- Язичник-слов'янин не мусить проходити через деякі принизливі обряди, які греко-ортодоксальна церква успадкувала від Візантії. Язичник молиться стоячи, звівши руки до неба. Свого часу я побачив, як Страстної п ятниці віруючі на колінах повзли до плашаниці під дерев'яним ярмом. Язичник не мусить плазувати перед своїм Божеством, бо, за приписами своєї віри є родичем Богів, а не рабом Божим. Термінологія термінологією, але щось у цьому є. Рівно, як у обряді повзання на колінах, особливо в давні часи, коли цей обряд виконували Київські князі під наглядом ромейського священика.
- Трохи повторюся - язичник є родичем Богів. В слов янській традиції - онуком Дажбожим. Близькосхідна ж традиція подає людину як творіння, виліплене з глини. В церковнослов'янщині це слово звучить як "тварь". У моєї бабусі не було гіршої лайки, аніж сказати на когось: "Ах ти ж тварь така..." Народний розум зберіг те, що розуміли його предки: ми є народженими, не сотворенними. Додаймо,що руська (українська) мова від цього слова вивела і слово "тварина".
- Ну, і мені приємно відчувати себе Дажбожим онуком, а Перун в якості покровителя ніколи мене не підводив.
Перевод
За последние несколько лет, когда я, на вопрос о своей религии, отвечаю, что являюсь язычником, это уже не вызывает ни удивленных взглядов, ни неразумных вопросов. Возрожденное язычество мирно сосуществует с другими религиями (которые этого вовсе не желают, но вынуждены принять это как факт). Более того - язычники становятся известными в пределах всего мира (недавно друидам английские власти вернули Стоунхендж), и в пределах Украины - несколько лет назад большой резонанс вызвало установление в Киеве Образа Перуна примерно на том месте, где подобный образ находился до Владимирова крещения.
Итак, современный мир признал, что Древняя Вера не мертва. Неохотно, но признал.
В чем же привлекательность язычества? Зачем людям нужно, говоря современным языком, отказываться от уже раскрученных брендов и искать связи с Древними Богами?
Язычество в духовном плане не является догмой. Это гибкая система, которая может видоизменяться вместе с народом - ее носителем. Религия древних ариев, добравшихся до Индии, видоизменялась на новом месте по крайней мере трижды. Синтоизм Японии дал интереснейший синтез с буддизмом, разделив обряды жизни и смерти (большинство японцев живут по синтоистской обрядности, но хоронят их по обрядам буддийским).
Докоммунистической Китай на почве древнего ханьского язычества породил "трехглавого змея" - конфуцианство, даосизм, и приспособленный к местным реалиям буддизм, не оставляя при этом поклонения Богам и предкам.
Европа в этом плане очень пострадала - христианство срубило дуб Древней веры, однако старое дерево пустило побеги, которым выпала интересная судьба. Конечно, лучше было бы, если бы старая вера развивалась натуральным путем, однако, по словам философа, то, что нас не убивает - делает сильнее.
Современное славянское язычество - побег на старом пне - дает своим последователям определенные льготы.
- Отсутствует запрет на изучение духовной литературы "конкурентов". Более того, желательно изучать все - для сравнения и определенных выводов. Я в свое время прочитал Библию, Коран, Бхагавадгиту, изучал буддийскую литературу и Упанишады, интересовался синтоизмом и конфуцианством. Не для того, чтобы принять какое-то из этих вероучений, а для того, чтобы знать и понимать других людей. В то же время от знакомых христиан мне был только один совет - выбрось все, оставь Библию.
- Отсутствует запрет на духовные практики, которые, волей судьбы, не сохранились в славянской традиции. Наоборот - часть направлений славянского язычества приспосабливает к славянскому пониманию медитации с целью оздоровления и не только, и множество других вещей, которые исчезли у нас, но сохранились в пределах арийского мира. В то время, как одного знакомого мне христианина-протестанта отлучили от общины за то, что он делал дыхательные упражнения по методике Рамачараки.
- Отсутствует страх перед смертью и адом. Языческая традиция в основном исповедует переселение душ. Об этом говорится в Велес Книге - души воплощаются среди нас. Велес приносит с того света души отрочат для воплощения . Души предков между воплощениями отдыхают в Вирае, и оттуда зрят на нас. А лучшие воины остаются навеки в полку Перуновом, как небесные воители. Здесь нет места для мук, тем более - вечных. Язычник никогда не говорит - "Бог накажет", человек знает, что его лучшее перерождение зависит от него самого.
- Язычник приходит к своей вере от избытка силы и в радостном состоянии духа. В то время, когда большинство искренне верующих христиан попадают в церковь (молитвенный дом) во время болезни или беды.
- Главной добродетелью для язычника является чувство чести и справедливости. Ницше писал в свое время, что для язычника справедливость имеет такое же значение, как святость для христианина.
- Язычник должен быть сильным духом, а сила духа в идеале должна находиться в гармонии с сильным и здоровым телом. Материальный мир для язычника не является порождением злой силы, он является "зеленым и прекрасным миром", который Боги завещали ему любить.
- Любовь для язычника всегда действенна. Язычник может полюбить врага только в том случае, когда враг в честном поединке сопротивлялся ему до конца и проявил храбрость и отвагу. Абстрактная "любовь" ко всему человечеству, к "обездоленным и униженным" язычнику чужда - язычник любит свою семью, род, народ, а ко всем другим людям и народам относится благосклонно, или нейтрально, если только эти другие не позиционируют себя как враги его народа или расы.
Однажды у Миямото Мусаси спросили: "Что является духом меча?" "Любовь, - ответил великий воин, - любовь к тем, кого ты защищаешь этим мечом".
- Язычник не ненавидит и не презирает тех, кто не разделяет его мировоззрения. Он живет по принципу "каждому свое".
- Если язычнику приходится воевать (духовно или физически), он делает это хладнокровно и без ярости. Простить или отказаться от мести своему врагу, или просто недругу язычник вправе тогда, когда сильнее его. Но прощать врагов рода язычник не имеет права.
- Язычник может выбирать между Силами, которые персонифицируют Древние Боги, ту, которая больше подходит ему по духу и темпераменту. Покровительство этой Силы не ставит его в конфликт со свойствами собственной души - они звучат в унисон.
- Язычник-славянин не должен исполнять некоторые унизительные обряды, которые греко-ортодоксальная церковь унаследовала от Византии. Язычник молится стоя, подняв руки к небу. В свое время я увидел, как в Страстную пятницу верующие на коленях ползли к плашанице под деревянным ярмом. Язычник не должен унижаться перед своим Божеством, потому что, по своей вере он родич Богам, а не раб Божий. Терминология терминологией, но что-то в этом есть. Равно, как в обряде ползания на коленях, особенно в давние времена, когда этот обряд исполняли Киевские князья под наблюдением ромейского священника.
- Немного повторюсь - язычник является родичем Богов. В славянской традиции - внуком Дажбожьим. Ближневосточная же традиция позиционирует человека как творение, вылепленное из глины. В церковнославянщине это слово звучит как "тварь". У моей бабушки не было худшего ругательства, чем сказать на кого-то: "Ах ты тварь такая ..." Народный разум сохранил то, что понимали его предки: мы рожденные, несотворенные. Добавим, что украинская речь от этого слова вывела и слово "животное" - тварина.
- Ну и мне приятно чувствовать себя внуком Дажбожьим, а Перун в качестве покровителя никогда меня не подводил.
Знайшов відео з 2009 року - повернення Перуна.
На жаль цей Образ зліквідували "невідомі особи" напевне прихильники "чистоТайду", але язичники збираються встановлювати новий - якраз до ювілею зрозуміло чого))
АПД
Знайшов улюблену пісню на воскреслому з мертвих Простоплеєрі
Прослушать или скачать Сокира Перуна Вітри між мечів бесплатно на Простоплеер
@музыка: Сокира Перуна "Вітри між мечів"
@настроение: ввечері на Хортицю...
@темы: язичництво
Потом расскажешь, как там было, хорошо?))
Mirimani, Вот да) Еще Юлиан Философ говорил, что Боги неотделимы от местности, которой покровительствуют. Потому, народ, сменивший Родину, рискует найти там совсем других Богов, чем те, кому он поклонялся.
А для тих, кто не зрозумів: який ювілей?
Языческая традиция в основном исповедует переселение душ.
Жутковатая концепция для меня. Даже при рождении в лучших возможных условиях, жизнь человека полна боли и страданий. Лучше бы это не повторялось! Или уж переродиться в 25-м веке совершенным бессмертным киберорганизмом
За нирваной - это к Гаутаме. Хорошая у него концепция, правда я любопытен, и хотел бы еще покружиться в сансаре)
Что-то мне подумалось - раз Перун отвечает за грозу, то он и Бог Электричества? Тогда в современном мире сфера влияния у него сильно расширилась...
жизнь человека полна боли и страданий.
Що ми сіємо, те й пожинаємо...