І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
роздуми з приводу канону рідної команди
Цікаво, що багато хто уявляє собі війну під проводом Хмельницького у вигляді "народного повстання", такої собі хмільної "Жакерії", де темний, місцями добрий, але в основному злобний (або пригнічений панством) простолюд воює проти аристократії, польських культуртрегерів. Таке собі повстання рабів - українська модифікація "Розвіяних вітром". Пішла ця баєчка з підручників з радянської історії і з романів Сенкевича - дві крайнощі зійшлися.
Отже - ситуативно.
На момент початку війни в Руси (саме так - не плутати з Московитією) повним ходом проводилась "повзуча полонізація". Слід нагадати, що поляки Русь-Украйну не завоювали в чесній битві: князь Ягайло разом з язичницькою вірою предків здав ляхам і своє князівство - Жмудь, Литва-Бєларусь, Україна-Русь. В обмін на руку королеви Ядвіги, котра, до речі, була замужем за іншим, але єзуїти цю проблему швидко вирішили, та на пусте брязкальце - королівський титул. Щось це нагадує... Ну, певне - свого часу київського Володимира теж ось так купили - візантійською принцесою і титулом базилевса.
Чому саме здав? Тому що "четверний союз" - Річ Посполита - на ділі обернувся польською домінантою. "Шляхетська демократія" і виборність короля давала можливість будь-кому зайняти трон, якщо цей будь-хто міг привабити сейм на свій бік. Ясна річ, що цей хтось мав бути католиком і аристократом. Не обов'язково поляком - Ярема Вишневецький трону не домігся, однак його сина обрали королем.
В ті часи кастова і релігійна приналежність всяко переважувала національну. Польський, руський та литовський аристократи мали більше шансів порозумітися між собою, аніж з власними селянами. Однак існували і певні особливості.
Пропаганда агресивного католицизму у Польщі не давала можливості руській та бєларуській аристократії зайняти при королівському дворі належне їй по праву місце. Тому почався відхід у католицтво русинської знаті. Покатоличення тягнуло за собою зміну мовних приоритетів - руська та бєларуська мови з чільних мов литовського князівства почали перетворюватись на мови відщепенців-схизматів.
От тому і вийшло, що в 17 столітті більшість чільної родової руської аристократії говорила польською мовою і намагалася поводитись "як у Варшаві". Це про них Тарас Бульба говорив - "переймають хтозна які бусурманські звичаї".
До речі - хіба нікого не зацікавив той факт, що польський воєвода опісля перехода Андрія Бульбенка на бік поляків, принаймні не заважає йому пропонувати руку й серце "прекрасній полячці", себто власній доньці, і призначає командиром кінного загону, що складався зі шляхти. У ті часи, коли кастовість була понад усе, подібне було б неможливим, якби син козацького полковника не був шляхтичем, себто дворянином з походження. Небагатим дворянином - власником хутора. Але таким же шляхтичем був і Богдан Хмельницький.
У того ж Сенкєвича - приїжджий на Русь поляк закохується в дівчину зі збідінлої руської князівської родини. В родині уже говорять польською мовою, однак батько панночки одружений з жінкою з дрібної шляхти, змальованою Сєнкевичем найчорнішими фарбами. Однак - цікавий факт - стара княгиня говорить мовою руською, цю мову знають її сини, і вона хоче видати доньку за русина. За Богуна.
До речі, Богун, майбутній полковник вінницький, теж був не "від сохи", і не селянського походження. Все та ж дрібна русинська шляхта, часом збідніла до того, що їй дійсно доводилось "орати землю з шаблею при боці" З гербом і родоводом.
Великий польський патріота Анджей Кмітиц - бєларус родом. Його маєтки, як оповідає Сенкєвич, зосталися під Смоленськом, а останнє "родове гніздо" все в тій же Литві-Бєларусі.
Тим, хто читає Сенкєвича, до речі, не варто забувати, що він описує 17 століття з точки зору 19, коли націоналістичні рухи досягли свого апогею. А тому довіряти пропольським промовам його героїв треба обережно - а власне кажучи, зовсім не довіряти.
Отже - аристократія полонізується. Але...
Є військова руська дрібна шляхта. Котра зветься козацтвом. Шляхта, котра є православною і руськомовною. Шляхта, котра є доволі освіченою, але на руський лад. Шляхта, котра кипить від люті - їй закрили шлях нагору, для того, щоб піднятись, потрібно зректися православної віри.
Знов таки - не забуваймо, що в ті часи козаками називав себе багато хто, в тому числі і просто розбійники. Але більшість козацтва - це прикордонники, порубіжники на службі у держави. Котра - ясна річ чужа ненька - намагалася весь час скоротити їхню кількість і урізати їхні пільги.
Ось за ці пільги і почалася війна. Шляхти проти шляхти.
Це вже потім сюди приєдналися захист мови і захист віри. Це вже потім до козаків стали долучатися озброєні косами селянські загони. Це потім Богдан Хмельницький, полистувавшись з Кромвелем, почав думати про те, що непогано б створити державу Руську з собою улюбленим на чолі... Кромвель зміг стати лордом-протектором, а чим Хмельницький гірший за Кромвеля? Та нічим... Обидва з небагатих дворян.
А тому - війна Хмельницького це не є повстання рабів, але боротьба рівних.
Цікаво, що багато хто уявляє собі війну під проводом Хмельницького у вигляді "народного повстання", такої собі хмільної "Жакерії", де темний, місцями добрий, але в основному злобний (або пригнічений панством) простолюд воює проти аристократії, польських культуртрегерів. Таке собі повстання рабів - українська модифікація "Розвіяних вітром". Пішла ця баєчка з підручників з радянської історії і з романів Сенкевича - дві крайнощі зійшлися.
Отже - ситуативно.
На момент початку війни в Руси (саме так - не плутати з Московитією) повним ходом проводилась "повзуча полонізація". Слід нагадати, що поляки Русь-Украйну не завоювали в чесній битві: князь Ягайло разом з язичницькою вірою предків здав ляхам і своє князівство - Жмудь, Литва-Бєларусь, Україна-Русь. В обмін на руку королеви Ядвіги, котра, до речі, була замужем за іншим, але єзуїти цю проблему швидко вирішили, та на пусте брязкальце - королівський титул. Щось це нагадує... Ну, певне - свого часу київського Володимира теж ось так купили - візантійською принцесою і титулом базилевса.
Чому саме здав? Тому що "четверний союз" - Річ Посполита - на ділі обернувся польською домінантою. "Шляхетська демократія" і виборність короля давала можливість будь-кому зайняти трон, якщо цей будь-хто міг привабити сейм на свій бік. Ясна річ, що цей хтось мав бути католиком і аристократом. Не обов'язково поляком - Ярема Вишневецький трону не домігся, однак його сина обрали королем.
В ті часи кастова і релігійна приналежність всяко переважувала національну. Польський, руський та литовський аристократи мали більше шансів порозумітися між собою, аніж з власними селянами. Однак існували і певні особливості.
Пропаганда агресивного католицизму у Польщі не давала можливості руській та бєларуській аристократії зайняти при королівському дворі належне їй по праву місце. Тому почався відхід у католицтво русинської знаті. Покатоличення тягнуло за собою зміну мовних приоритетів - руська та бєларуська мови з чільних мов литовського князівства почали перетворюватись на мови відщепенців-схизматів.
От тому і вийшло, що в 17 столітті більшість чільної родової руської аристократії говорила польською мовою і намагалася поводитись "як у Варшаві". Це про них Тарас Бульба говорив - "переймають хтозна які бусурманські звичаї".
До речі - хіба нікого не зацікавив той факт, що польський воєвода опісля перехода Андрія Бульбенка на бік поляків, принаймні не заважає йому пропонувати руку й серце "прекрасній полячці", себто власній доньці, і призначає командиром кінного загону, що складався зі шляхти. У ті часи, коли кастовість була понад усе, подібне було б неможливим, якби син козацького полковника не був шляхтичем, себто дворянином з походження. Небагатим дворянином - власником хутора. Але таким же шляхтичем був і Богдан Хмельницький.
У того ж Сенкєвича - приїжджий на Русь поляк закохується в дівчину зі збідінлої руської князівської родини. В родині уже говорять польською мовою, однак батько панночки одружений з жінкою з дрібної шляхти, змальованою Сєнкевичем найчорнішими фарбами. Однак - цікавий факт - стара княгиня говорить мовою руською, цю мову знають її сини, і вона хоче видати доньку за русина. За Богуна.
До речі, Богун, майбутній полковник вінницький, теж був не "від сохи", і не селянського походження. Все та ж дрібна русинська шляхта, часом збідніла до того, що їй дійсно доводилось "орати землю з шаблею при боці" З гербом і родоводом.
Великий польський патріота Анджей Кмітиц - бєларус родом. Його маєтки, як оповідає Сенкєвич, зосталися під Смоленськом, а останнє "родове гніздо" все в тій же Литві-Бєларусі.
Тим, хто читає Сенкєвича, до речі, не варто забувати, що він описує 17 століття з точки зору 19, коли націоналістичні рухи досягли свого апогею. А тому довіряти пропольським промовам його героїв треба обережно - а власне кажучи, зовсім не довіряти.
Отже - аристократія полонізується. Але...
Є військова руська дрібна шляхта. Котра зветься козацтвом. Шляхта, котра є православною і руськомовною. Шляхта, котра є доволі освіченою, але на руський лад. Шляхта, котра кипить від люті - їй закрили шлях нагору, для того, щоб піднятись, потрібно зректися православної віри.
Знов таки - не забуваймо, що в ті часи козаками називав себе багато хто, в тому числі і просто розбійники. Але більшість козацтва - це прикордонники, порубіжники на службі у держави. Котра - ясна річ чужа ненька - намагалася весь час скоротити їхню кількість і урізати їхні пільги.
Ось за ці пільги і почалася війна. Шляхти проти шляхти.
Це вже потім сюди приєдналися захист мови і захист віри. Це вже потім до козаків стали долучатися озброєні косами селянські загони. Це потім Богдан Хмельницький, полистувавшись з Кромвелем, почав думати про те, що непогано б створити державу Руську з собою улюбленим на чолі... Кромвель зміг стати лордом-протектором, а чим Хмельницький гірший за Кромвеля? Та нічим... Обидва з небагатих дворян.
А тому - війна Хмельницького це не є повстання рабів, але боротьба рівних.
@музыка: нема
@настроение: так собі
@темы: ФБ
-
-
02.08.2013 в 03:17-
-
02.08.2013 в 03:22-
-
03.08.2013 в 19:26