"Сховатися від долі не судилось..."

[nolofinve]

04.09.2013 в 15:14

Пишет  Klod:

Василь Стус

28 років тому, 4 вересня 1985 року, табір ВС-389/36-1 біля села Кучино, Пермської області

Сховатися од долі - не судилось.
Ударив грім - і зразу шкереберть
Пішло життя. І ось ти - все, що снилось
Як смертеіснування й життєсмерть.
Тож іспитуй, як золото, на пробу
Коханих, рідних, друзів і дітей:
Чи підуть крізь сто твоїх смертей
Тобі услід? А чи твою подобу
Збагнуть - бодай в передкінці життя?
Чи серцем не жахнуться од ознобу
На цих всебідах? О, коли б знаття...
Та відчайдушно пролягла дорога
Несамовитих. Світ весь - на вітрах.
Ти подолала, доле, слава Богу.
На хижім вітрі щезне й ниций страх.

@музыка: Нема

@настроение: Меланхолічне

@темы: Поезія

Comments

[Char Li]

Ух, як сильно і складно-складено написано.

[nolofinve]

Imaja Neste, Крутішого поета за Стуса в Україні не було.

[Char Li]

Майже не знайома з його творчістю.

[nolofinve]

Imaja Neste, Я багато з нього читав. Дуже раджу, це не може не сподобатись)

[Char Li]

nolofinve, Як і раніше, зверну увагу на пораду. )

[nolofinve]

Imaja Neste,
***
Докучило! Нема мені вітчизни,
нема мені вітчизни — ані ні.
Душа горить в смертельному вогні,
Разить мене від запаху трутизни.
Отак мені — чим далі од вітчизни,
тим легшає, тим тяжчає мені.
Невже я сам-один на цілий світ,
вогненний скалок вікового гніву,
пізнав себе і долю цю зрадливу,
щоб проклинати чужинецький світ?
Нема мені коханої землі,
десь під грудьми пече гірка калина,
сміється божевільна Україна
у смертнім леті на чужім крилі.

***

Сто дзеркал спрямовано на мене,
в самоту мою і німоту.
Справді — тут? Ти справді — тут? Напевне,
ти таки не тут. Таки не тут.
Де ж ти є? А де ж ти є? А де ж ти?
Урвище? Залом? Ачи зигзаг?
Ось він, довгожданий дощ. Як з решета.
Заливає душу, всю в сльозах.
Сто твоїх конань. Твоїх народжень.
Страх як тяжко висохлим очам.
Хто єси? Живий чи мрець? Чи може,
і живий, і мрець? I сам на сам?

***
Мов лебединя, розкрилила
тонкоголосі дві руки,
ледь теплі губи притулила
мені до змерзлої щоки,
сльозою темінь пронизала,
в пропасниці чи маячні
казала щось — не доказала.
Мов на антоновім огні,
не чув нічого і не бачив,
в останньому зусиллі зміг
збагнути: все. Тебе я втрачу,
ось тільки заверну за ріг.

***
Мертвий сон галактик як не здушить нас,
Спати, спати, спати, бо минувся час.
Ніч блукає глупа у глухім степу.
Хто там світ протупав — тупу-тупу-ту.
Чи якась почвара, чи якійсь відьмак,
Чи господню кару насилають так?
Ніби дерта рана репається діл,
Та, од жаху п’яний, стелеться ковил.
Вирви та байраки, скитських баб ряди.
Хто ж то до галактик, був проклав сліди?
Що, як це останній із живих людей,
Кинув край страждання і до неба йде.
В цій-бо коловерті, в царстві сатани,
Ні життя , ні смерті, лиш блаженні сни.
Мертвий сон галактик як не здушить нас,
Спати, спати, спати, бо минувся час.

А ще він Рільке перекладав) І Кіплінга.