І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Г. Майринк
Ангел Западного окна
читать дальше
Власне кажучи, це не перше моє знайомство з творами австрійського мстика, але попередньо прочитане якось не дуже вразило. Навіть знаменитий "Голем". І "Вальпургієва ніч" і "Білий Домініканець" наче писалися поспіхом - в невеличкий обсяг втиснено стільки різноманітних ідей і сенсів, що, закриваючи книгу, почуваєшся обдуреним - поманили цукеркою і тільки.
"Ангел" - зовсім інша річ. Це дійсно найкращий роман великого австрійця. Не тому, що одною з його складових є реінкарнація, а я ніжно люблю все, що з цим пов'язане.
Світ "Ангела" чітко розділено на "матеріальне" і "духовне". Головний герой - алхімік і астролог Джон Ді (він же Роджер, власний нащадок, він же барон Мюллер, нащадок по жіночій лінії) від самого початку не може вибратись з пут матеріальності, за що весь час отримує від цієї концентрованої матеріальості (яка для езотерика ясна річ є злом) цілком відчутні матеріальні ляпаси. Всі його спроби досягти матеріального процвітання блокуються жорстоко і відразу. Його безумна мрія одружитися з королевою Англії (втім, а чому б ні - Ді є нащадком володарів Уельсу і цілком до пари Тюдорам) весь час наштовхується на перепони, хоча у королеви начебто є до нього симпатія, котра потім переростає у неприязнь. Загадковий Ангел, на якого Джон покладає свої надії під час оккультних сеансів, є нічим іншим, як матеріалізацією його бажань - видиво говорить те, що Джону хочеться почути,в що хочеться вірити, а на питання,коли ж збудуться його мрії про алхімічне золото і шлюб з королевою, весь час відповідає - "завтра". Прозріння настає лише перед смертю - Ді вмирає у своєму зруйнованому замку спиною до Західного вікна, звідки являвся йому Ангел. Але до кінця зрозуміти свої помилки він зможе лише у наступних втіленнях.
Механізм інкарнацій у Майрінка трохи дивний - спершу папери і артефакти Джона Ді пробуджують бажання досліджувати його біографію у останніього Ді, лорда Роджера. Роджер потрапляє у повну залежність до втіленого зла, котре переслідує род Ді - власне темної Богині Ісаїди,втіленої у черкеській князівні та антиквара Ліпотіна, інкарнацію загадкового московита, котрий зіграв значну роль у падінні в матеріальність Джона Ді. Роджер втрачає душу і перетворюється на зомбі, але перед загибеллю встигає переслати архів Джона Ді своєму кузену Мюллеру, котрий і виявляється Джоном Ді у новому народженні.
Мюллеру нарешті дано зрозуміти, що обіцяний йому королівський шлюб і панування над "Гренландією" - Зеленою Землею- може відбутися лише у духовних сферах. Задля цього він вдруге приймає самопожертву земної жінки, своєї дружини і вірної подруги Джейн. Духовне бере гору над матеріальним, Ді відбуває у свою Гренландію,а у цьому світі залишаються тільки руїни його спаленого дому, та розлючені темні сили, жертва яких вирвалася їм з рук.
Те, що Булгаков багато запозичив з цього роману таки правда. Явлення Мюллеру мертвого Ліпотіна з шарфиком на шиї (а до вікна прилипло бліде лице князівни) дуже нагадує відомий епізод з вампіром і Геллою, котрі навідали Римського в його кабінеті. Закінчення роману, де містику намагаються пояснити людськими матеріальними подіями,своєю іронією дуже схоже на закінчення "Майстра", тільки іронія у Майрінка тонша і не злобна, як у товариша Булгакова.
Цей роман, який російська православна критика зве сатаинським, є настільки християнським по духу, що аж незручно за критиків. Історія про те, як людина, пройшовши через усі спокуси, все таки виривається з пут матерії і йде до неба, звичайно, може бути і християнською, і буддійською, і індуїстською - суть одна. Але хіба поясниш це ультрас типу Воробйовського.)
Цитати з "Ангела"
Мы, люди, не знаем, кто мы есть. Самих себя мы привыкли воспринимать в определенной «упаковке», той, которая ежедневно смотрит на нас из зеркала и которую нам угодно называть своим Я. О, нас нисколько не беспокоит то, что нам знакома лишь обёртка пакета со стандартными надписями: отправитель — родители, адресат — могила; бандероль из неизвестности в неизвестность, снабженная различными почтовыми штемпелями — «ценная» или… ну, это уж как решит наше тщеславие.
Но что знаем мы, пакеты, о содержимом посылки? Кажется мне, оно может меняться по усмотрению того источника, из которого исходит наша флюидическая субстанция. И тогда сквозь нас просвечивают совершенно иные сущности!
Грязь на чулках прощают только победителю.
Так ли уж сильно отличается смерть от того чувства, с каким выходишь на свободу в настежь открытую дверь, а там, в комнате, остаётся пустая личинка, брошенная одежда — кожа, на которую мы ещё при жизни <...> смотрим с ужасом, как на нечто чуждое, как только что умерший оглядывается на свой собственный труп.
Страх боли, которая предшествует смерти, — это как раз то, что загоняет каждое живое существо в ловчую сеть земной жизни: если бы этой боли не было, не было бы больше страха на земле.
Временами вещи имеют над нами большую власть, чем мы над ними; возможно, в таких случаях они даже более живые или лишь притворяются мёртвыми.
Что значит мертвы? Что значит прошлое? Тот, кто когда-то думал и действовал; и поныне — мысль и действие: ничто истинно сущее не умирает!
Воистину, будь человек абсолютно свободен от страха — и прежде всего от внутреннего, который изначально таится в нем, — думаю, он бы действительно стал венцом творения и сама преисподняя подчинилась ему.
Ангел Западного окна
читать дальше
Власне кажучи, це не перше моє знайомство з творами австрійського мстика, але попередньо прочитане якось не дуже вразило. Навіть знаменитий "Голем". І "Вальпургієва ніч" і "Білий Домініканець" наче писалися поспіхом - в невеличкий обсяг втиснено стільки різноманітних ідей і сенсів, що, закриваючи книгу, почуваєшся обдуреним - поманили цукеркою і тільки.
"Ангел" - зовсім інша річ. Це дійсно найкращий роман великого австрійця. Не тому, що одною з його складових є реінкарнація, а я ніжно люблю все, що з цим пов'язане.
Світ "Ангела" чітко розділено на "матеріальне" і "духовне". Головний герой - алхімік і астролог Джон Ді (він же Роджер, власний нащадок, він же барон Мюллер, нащадок по жіночій лінії) від самого початку не може вибратись з пут матеріальності, за що весь час отримує від цієї концентрованої матеріальості (яка для езотерика ясна річ є злом) цілком відчутні матеріальні ляпаси. Всі його спроби досягти матеріального процвітання блокуються жорстоко і відразу. Його безумна мрія одружитися з королевою Англії (втім, а чому б ні - Ді є нащадком володарів Уельсу і цілком до пари Тюдорам) весь час наштовхується на перепони, хоча у королеви начебто є до нього симпатія, котра потім переростає у неприязнь. Загадковий Ангел, на якого Джон покладає свої надії під час оккультних сеансів, є нічим іншим, як матеріалізацією його бажань - видиво говорить те, що Джону хочеться почути,в що хочеться вірити, а на питання,коли ж збудуться його мрії про алхімічне золото і шлюб з королевою, весь час відповідає - "завтра". Прозріння настає лише перед смертю - Ді вмирає у своєму зруйнованому замку спиною до Західного вікна, звідки являвся йому Ангел. Але до кінця зрозуміти свої помилки він зможе лише у наступних втіленнях.
Механізм інкарнацій у Майрінка трохи дивний - спершу папери і артефакти Джона Ді пробуджують бажання досліджувати його біографію у останніього Ді, лорда Роджера. Роджер потрапляє у повну залежність до втіленого зла, котре переслідує род Ді - власне темної Богині Ісаїди,втіленої у черкеській князівні та антиквара Ліпотіна, інкарнацію загадкового московита, котрий зіграв значну роль у падінні в матеріальність Джона Ді. Роджер втрачає душу і перетворюється на зомбі, але перед загибеллю встигає переслати архів Джона Ді своєму кузену Мюллеру, котрий і виявляється Джоном Ді у новому народженні.
Мюллеру нарешті дано зрозуміти, що обіцяний йому королівський шлюб і панування над "Гренландією" - Зеленою Землею- може відбутися лише у духовних сферах. Задля цього він вдруге приймає самопожертву земної жінки, своєї дружини і вірної подруги Джейн. Духовне бере гору над матеріальним, Ді відбуває у свою Гренландію,а у цьому світі залишаються тільки руїни його спаленого дому, та розлючені темні сили, жертва яких вирвалася їм з рук.
Те, що Булгаков багато запозичив з цього роману таки правда. Явлення Мюллеру мертвого Ліпотіна з шарфиком на шиї (а до вікна прилипло бліде лице князівни) дуже нагадує відомий епізод з вампіром і Геллою, котрі навідали Римського в його кабінеті. Закінчення роману, де містику намагаються пояснити людськими матеріальними подіями,своєю іронією дуже схоже на закінчення "Майстра", тільки іронія у Майрінка тонша і не злобна, як у товариша Булгакова.
Цей роман, який російська православна критика зве сатаинським, є настільки християнським по духу, що аж незручно за критиків. Історія про те, як людина, пройшовши через усі спокуси, все таки виривається з пут матерії і йде до неба, звичайно, може бути і християнською, і буддійською, і індуїстською - суть одна. Але хіба поясниш це ультрас типу Воробйовського.)
Цитати з "Ангела"
Мы, люди, не знаем, кто мы есть. Самих себя мы привыкли воспринимать в определенной «упаковке», той, которая ежедневно смотрит на нас из зеркала и которую нам угодно называть своим Я. О, нас нисколько не беспокоит то, что нам знакома лишь обёртка пакета со стандартными надписями: отправитель — родители, адресат — могила; бандероль из неизвестности в неизвестность, снабженная различными почтовыми штемпелями — «ценная» или… ну, это уж как решит наше тщеславие.
Но что знаем мы, пакеты, о содержимом посылки? Кажется мне, оно может меняться по усмотрению того источника, из которого исходит наша флюидическая субстанция. И тогда сквозь нас просвечивают совершенно иные сущности!
Грязь на чулках прощают только победителю.
Так ли уж сильно отличается смерть от того чувства, с каким выходишь на свободу в настежь открытую дверь, а там, в комнате, остаётся пустая личинка, брошенная одежда — кожа, на которую мы ещё при жизни <...> смотрим с ужасом, как на нечто чуждое, как только что умерший оглядывается на свой собственный труп.
Страх боли, которая предшествует смерти, — это как раз то, что загоняет каждое живое существо в ловчую сеть земной жизни: если бы этой боли не было, не было бы больше страха на земле.
Временами вещи имеют над нами большую власть, чем мы над ними; возможно, в таких случаях они даже более живые или лишь притворяются мёртвыми.
Что значит мертвы? Что значит прошлое? Тот, кто когда-то думал и действовал; и поныне — мысль и действие: ничто истинно сущее не умирает!
Воистину, будь человек абсолютно свободен от страха — и прежде всего от внутреннего, который изначально таится в нем, — думаю, он бы действительно стал венцом творения и сама преисподняя подчинилась ему.
@музыка: Арія Закат
@настроение: медитативне
@темы: літературне