І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
27.03.2014 в 23:36
Пишет Klod:а ще, коли бува побачиш шторм
не з берега, коли навколо хвилі
бува собі промовишь, Боже милий,
врятуй мене, щоб я живим пішов.
тремтиш зсередині, як листя до зими
усю нікчемність відчуваєш власну.
життя, як вогник - мить і ледь не згасне,
але хтось бачить берег у цю мить
ku-bo
URL записи