воскресенье, 26 октября 2014
Колись я питав себе, чого росіян ковбасить від української мови. Саме ковбасить - на підсвідомому рівні - конкретно від мякого "г" та кличного відмінку. Я вже не говорю про те, що нашим ... добрим сусідам ріжуть слух такі слова як "громада", "громадяни" - можливо тому, що у росіян "община" від "все общее", а не від кількості людей, а слово "гражданин" взагалі-то на початку означало мешканця огороженого міста, а не члена "громади", тобто одного з багатьох. Але то все їхні проблеми.
Але мене завжди смішить твердження, що українською мовою неможливо адекватно передати серйозну літературу. Гумористи...
Це я до того, що знову відкопав свого двотомника Рільке. Серйозний був поет.
трохи прекрасного
***
Я хочу бути отаким, як ті,
що поночі летять на диких конях,-
їх смолоскипи, стиснуті в долонях,
гонитви вітер звихрив, мов чуби.
Хотів би я летіти, як човном,
велично розгорнувшись, наче прапор
весь темний, тільки золотий шолом
мигтів би в млі. За мною чути біг
іще десятка воїнів моїх,-
шоломи їхні то блищать, мов скло,
то бовваніють темно, сліпо й зло.
Хтось поруч мене засурмив нараз
і повнить простір криками сурми,
і чорна самота поймає нас,-
крізь неї ринем, як примари, ми.
Тікають площі перед нами пріч,
доми стають навколішки лякливо,
ОСІННІЙ ДЕНЬ
Мій Боже, час! Вже літо стало ярим.
На сонячний годинник довгу тінь
накинь і вітер простели над яром.
Звели останнім ягодам оцим
ще наливатись, дай їм трохи строку,
щоб геть дозріти, щоб солодкість соку
відтак вином зробилася тяжким.
Хто був бездомний, той не знайде дому,
не збудеться самітник самоти,
не спатиме, читатиме, листи
почне писать чи вийде в парк брести
уздовж алей по листю ворушкому.
* * *
Звете душею те, що в вас бринить,
мов бубонці на берлах блазнів ницих,
що прагне шани, жде на слави мить,
щоб врешті, бідне, бідну смерть зустріть
у ладаном наповнених каплицях,-
це є душею?
Вдивляюсь я в травневу синю ніч,
в якій світи ведуть свої дороги,
і вірю я, що вічності хоч трохи
несу в собі. Вона, зіркам навстріч,
летить, і рине, й тріпотить з тривоги...
Це зву душею.
Досвід із смертю
Нам знати не дано про відхід той,
що не займає нас. Й нема що свій
являти подив нам, любов, а той
ненависть смерті, що обличчя їй
страшною скаргою спотворене ж.
Ще світ цей повен роль, що їх ми граєм.
І поки ми подобатись бажаєм,
хоч і противна всім – смерть грає теж.
Та як ішла ти, то крізь ту з ущелин,
що нею ти відходила у вись,
ввірвалась дійсність: зелень, справжня зелень,
і промінь спрáвдешній, і справжній ліс.
Ми ж граєм далі. І слова, і жести
здіймавши іноді – з важким трудом
засвоєні; та вирване до решти
із п’єси нам життя твоє притьмом
нас може часом пошибом пройняти,
постигти дійсності предивним знанням –
і ми на мить в життя забагнем грати,
не думавши про оплески, призвання.
@темы:
поезія
Насчёт не передать... Ну, за себя могу сказать, что так воспринимаются только те стихи, допустим, которые ты знаешь, как по-русски. Именно потому, что языки родственные, это кажется попервоначалу... не знаю, «неправильным произношением», что ли. Но сейчас уже прошло. Может, сказалось то, что я начала в универе колупать польский. Я послушала Вислу на русском и в оригинале. Победа осталась за оригиналом
А стихи красивые.
І не "серйозну літературу", а динаміку, екшн, як це зараз називають. І справа тут у структурі мови, як на мене: надто м'яка вимова суперечить змісту.
P.S. Попри все рада бачити вас живим. Як "там" не питатиму, бо маю там брата. Тримайтеся.
ilivrin (знову не можу згадати пароля; підписуватимуся, щоб не було непорозумінь)
І так само, як і раніше мені не подобається нова влада. Втім, маємо вибори, що відбулися. Ті ж самі люди здебільшого, але є і нові. Що ж, якщо першим-другим прийнятим законом буде закон про зняття депутатської недоторканності та будуть ініційовані перевірки діяльності вже нинішніх "правильних" високопосадовців, то можу таки змінити свою думку.
А поки: вини працюють на кого завгодно, але не на Україну.
ilivrin
А щодо влади - то те, що було, було ганьбою. А що буде - не знає ніхто.
Будь яку владу можна поміняти. Але зараз головне викинути тварей геть з нашої землі. І сепарів і заблуканих десантників.