І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Написано під впливом загибелі у так звані "дні тиші" знайомого хлопця. Зробив зі своїх думок казку, бо по людськи писати не вмію і як про це закричати голосно не знаю. Аналогів до сучасності тут нема, тільки сама атмосфера оповідки.
читати далі
Путівець, встелений багряним листям та глицею, звивався заплутаними петлями. Серед високих кленів й спрямованих у небо сосен, загін, що складався з лорда-синда, його маленького сина і п'ятьох воїнів особистої охорони, здавався маленьким і беззахисним.
Втім - боятися у Хітлумі було нічого. Це незліченну кількість разів підкреслювала у своїх листах улюблена сестра лорда, котра колись вибралася з-за Завіси Меліан побачити світ, та так і зосталася в цьому небезпечному світі. Впевненість у завтрашньому дні і почуття безпеки дали їй обійми воїна-нолдо, що став чоловіком шляхетної синде.
Синдарський лорд ніколи не бачив ні свого зятя, який загинув в Дагор Аглареб, ні небожа. Він не схвалював цей шлюб, і не одна сотня років пройшла, перш ніж бажання побачити сестру перебороло неприхильність до її нової рідні.
- Адар, - хлипав малюк під його плащем, - холодно, адар ...
Синда зітхнув. Він не став нагадувати малюкові, що саме на його прохання вони відірвалися від обозу, котрий їхав неспішно та поволі, і вирвалися далеко вперед. Сварити дітей у ельфів прийнято не було, а бажання малюків прирівнювалися до бажань еллет і виконувалися, навіть якщо це приносило деякі незручності.
Запах деревного диму дав мандрівникам зрозуміти, що тут неподалік є житло. Лорд підвівся в стременах, щільніше загорнув хлопчика в сірий візерунчастий плащ, і наказав повертати.
Стежка вивела загін до невеличкого хутора з декількох дерев'яних хатин. У найбільшій з них можна було зупинитись, принаймні напис над дверима сповіщав синдарськими рунами і квенійськими тенгвами, що тут знаходиться "Затишний куточок для мандрівників". Синдарських написів було два - останній лорд прочитати не зміг, бо знайомі обриси рун складалися в незрозумілі слова, на квенійський же напис поглянув несхвально.
За дерев'яними дверима, прикрашеними набитими зверху залізними квадратами, виявилася передпокій, що вів до великої зали. У залі палахкотів у каміні вогонь, в невеличкі віконця зі скла нолдорской роботи лилося похмуре осіннє світло, яке гарненька аданет якраз готувалася посилити за допомогою свічок, укріплених у великій підвісний люстрі, для такого випадку опущеної до підлоги. За чистенькою стійкою клопотався біля слоїків та пляшок вусатий солідний хадорінг, з кухні, відокремленої від зали полотняною гаптованою завіскою, тягнуло смачними запахами.
Синда скривився. Він був готовий до зустрічі з аданами - сестра багато писала йому про цих істот. Але незвичні обличчя людей, зморшки на лиці господаря, різкі запахи в кімнаті, що здалися витонченому доріатцу майже звіриними, привели до того, що лорд вже був готовий повернути назад. Зупинив його лише плач малюка та послужливість дівчини, котра ввічливо, але впевнено взяла дитину з його рук. Невідомо звідки виник юнак, дуже схожий на дівчину рисами обличчя, запалив свічки і підтягнув люстру до стелі.
- Вітаю, пане ельф, - весело гукнув через дерев'яний шинквас господар, - що вам подати: печеню з дичини, яка ще вчора бігала лісом, пиріг з капустою, пиріг з олениною, узвар з сушених вишень ...
- Печеню, - сухо сказав синда.
- І пиріг! І узвар, - пискнув малюк, який вже забрався за стіл, - а варення є?
- Маленькому ельда, - посміхнулася дівчина, - буде подано варення з найсмачніших лісових ягід. Улюблена страва принца Фінгона - він завжди зупиняється у нас по дорозі до Дор-Ломіну.
Ельфи чинно розсілися довкола довгого столу, хтось уже дістав з кишені флейту, плащі, немов листя, злетіли на спинки стільців, і попливла тиха, ніжна музика, яка нагадувала дзюрчання струмочка.
Музичили по черзі, печеня закінчилася, і синдар приступили до пирога, який дівчина принесла на прикрашеній різьбою дерев'яній таці. Десь близько середини пирога у двері постукали, і юнак пішов відчиняти. Лорд невдоволено насупився - компанія заблукалих в дорозі людей зробила б нічліг зовсім нестерпним.
Але до зали увійшли ельдар - п'ятеро нолдор в недбало накинутих маскувальних плащах. Ельфи були якісь дивно тихі й пригнічені, влаштувалися вони за дальнім столиком і розмовляли трохи не пошепки. Обслуговувала їх аданет - господар перед тим сховався за кухонною фіранкою, звідки чулися жіночі голоси.
Покінчивши з пирогом, синда відкинувся на спинку стільця і неуважно погладжував пальцями срібну чашу нолдорської роботи з королівським гербом, що невідомо як потрапила на цей заїжджий двір. Ельдар за дальнім столиком тихо заспівали на квенья, мелодія полилася хвилями, спочатку сумно, потім похмуро. У лорда перехопило горло, а на очах виступили непрохані сльози - ця пісня чомусь нагадала йому про дружину, яка відійшла опісля пологів до чертогів Намо.
Один з охоронців-синдар, побачивши напружене, застигле обличчя володаря, неправильно витлумачив його вираз, і різко встав.
- Цю мову заборонено королем Тінголом, як мову братовбивць! - дзвінко сказав охоронець, і п'ятеро ельдар в кутку різко обернулися в його бік, - всі, хто нею говорить, схвалюють скоєне Домом Феанора.
- Ми не з Дому Феанора, - знехотя відповів нарешті високий нолдо в котті синього кольору, - але нікому немає діла до нашої мови і наших пісень.
- Тим більше королю Тінголу, - додав ще один воїн з недоброю посмішкою на тонких вустах, - нехай він приїде сюди і особисто заборонить мені співати пісні Заходу.
Охоронець зухвало поклав долоню на руків'я меча. Нолдо в синьому сказав без посмішки:
- Не раджу.
Щось стукнуло за кухонною завісою, і звідти вибрався господар "Затишного куточка". На синдарського воїна, який вже стояв посеред кімнати в зарозумілі позі, випнувши груди як півень, він не звернув уваги, а вийшов з-за шинквасу незграбно, боком, завалюючись на одну сторону.
- Яка честь для моєї скромної оселі! - Весело прогудів адан басом, - ні, мені не вчулися ці голоси. Друже мій, Алмареа, останній сонячний промінь осяяв нашу зустріч. І як могла моя нерозумна донька одразу не покликати мене до дорогих гостей!
- Твоя донька, друже Марділе, в останню нашу зустріч сиділа у мене на руках і смикала мене за волосся, - сказав Алмареа, подивившись скоса на збентежену дівчину, - вона не могла мене впізнати.
- Так, летить час, - зітхнув чоловік, також скоса поглядаючи на воїна-синда, - що тут у вас відбувається? "Затишний куточок" не місце для суперечок.
- Ніхто не сперечаєтся, - сказав Алмареа втомлено, - ми просто співали прощальної ...
Адан зморщився і похитнувся. Зробив крок, другий. Глухо гупнула об підлогу дерев'янка, прив'язана ременями до культі правої ноги.
- Хто? - Запитав, - з вашого форпосту?
- Алдаріон, син Телемнара, - відповів Алмареа, - та ти сідай, друже, сідай.
Марділ прокульгав до столика, де сиділи нолдор і опустився на підставлений одним з воїнів стілець.
- От біда, - сказав розгублено, - та як же це ... Адже він ще по вашому, вважай, молодик.
- Та як зазвичай, - знехотя сказав Алмареа, - на патрулюванні. Наскочили на тварюк, поклали всіх. Алдаріон пішов до Мандосу.
- Довгий же мир, - сказав адан, похитуючи головою.
- Краще б велика битва, ніж це постійне протистояння, - відгукнувся Алмареа, - наш король умовляв лордів, але ...
Він покосився на синдар і замовк. Синдарський лорд вирішив нарешті втрутитись і неголосно наказав своєму воїну сісти на місце. Сутичка в його плани не входила, крім того тут був малюк, котрий солодко дрімав за столом.
- У нас є ліжко для дитини, - сказала тихо дівчина котра якраз підійшла до них, - давайте, я його віднесу.
Лорд завагався, але кивнув головою. Він наказав одному з охоронців йти з дівчиною, і звернувся до нолдор примирливо:
- Мої воїни не чули ваших пісень.
Ельда, який говорив про пісні Заходу, зневажливо пирхнув, але Алмареа зупинив його рухом руки.
- Бачите, гідний синда, - мовив він втомлено, - нам байдужа ваша думка з приводу пісень, а чи мови. Ми їдемо з Барад-Ейтель, а служимо на дальніх форпостах. Там, у дворі, у візку, тіло нашого друга - він загинув у бою.
- Мені казали, що довгий мир ... - мовив лорд стиха, - і що тут безпечно.
- Тут безпечно, - Алмареа смикнув куточком рота, - і до самої Барад-Ейтель безпечно, і до другої лінії, мабуть, теж. Але ми-то служимо на третій. Під командою самого Астальдо. Там тварі постійно випробовують оборону на міцність.
- То вовкулаки прорвуться, то ще яка-небудь нечисть, - заговорив ще один нолдо, - то орки захочуть побавитись зі зброєю ...
- Загалом, Алдаріон загинув за те, щоб тут було безпечно їздити з дітьми і жінками, - закінчив Алмареа, - за довгий мир, ось так от. Але ми збираємо сили і сподіваємося ...
- Астальдо - це ...? - Запитав лорд, щось згадуючи.
- Син короля, - сказав Алмареа, - Фінгон.
Скінчивши вечеряти, нолдор по одному виходили в ніч. Господар, гупаючи дерев'янкою, приніс шкіряні торбини з їжею та вином, та все передавав вітання якимось людям й ельфам, котрі повинні були його пам'ятати.
- По службі, - гудів він, - і по старій дружбі. А що його величність, чи здорові?
- Король здоровий і веселий, - відповів Алмареа, - і він пам'ятає тебе.
- Так, - адан поплескав по дерев'янці , - я теж пам'ятаю ту пригоду. Не знаю, як тварі пронюхали, що сам Фінголфін на третій лінії, але баталія була сурйозна. Передайте його величності, що Марділ, королівський пенсіонер і колишній гвардієць з хадорінгів, до кінця життя буде пам'ятати, як лорд тоді орудував клинком.
- Я передам, - сказав Алмареа, - до скорої зустрічі, нільдо.
- Ви що, знову назад? - Хадорінг похитнувся на милиці, - а відпочити?
- У Мандосі відпочинемо, - посміхнувся Алмареа, - не можу я залишити загін надовго, нудитися починаю.
Лорд-синда сидів, притулившись до стіни, і немовби марив з розплющеними очима. Потім дістав з дорожньої сумки акуратно складений аркуш паперу.
"Милий і улюблений брат, - читав він те, що давно знав напам'ять, - я щаслива, що ти нарешті погодився приїхати і то не сам, а з милим твоїм малюком. Після загибелі Телемнара мені так сумно і самотньо, як і тобі напевне опісля смерті Гвенніль. Шкода, що ти можеш не застати вдома мого сина - Алдаріон вже служить у війську під командуванням самого принца Фінгона. У принца прізвисько Астальдо - "Відважний" на квенья - і твій небіж його обожнює. Серце моє не на місці від постійної тривоги - я хвилювалася за коханого мужа свого, а тепер потерпаю за сина. Але хлопчик мій сказав, що його місце там, серед воїнів, - щоб я могла жити в безпеці. Я написала Алдаріону листа з проханням приїхати на кілька днів, щоб він міг побачитися з родичами. Сподіваюся, що він все таки зможе зустрітися з вами обома. Чекаю на тебе, як на першу зорю на небі. Твоя сестра Ларіель. "
- Адар! - Малюк стояв поруч з ним і смикав батька за рукав. За ним переминався з ноги на ногу охоронець, - я не хочу спати.
- Тоді ми їдемо прямо зараз, - ласкаво сказав лорд.
Охоронець -синда махнув рукою іншим, і ельфи пішли сідлати коней. Лорд встав, акуратно згорнув листок, на якому розпливлася пляма, розмазавши сестрине ім'я, сховав його до сумки і взяв сина на руки.
- Ми скоро побачимо тітоньку і братика? - Запитав малюк, сховавши голівку під батьків плащ.
- Так, - сказав лорд рівно, - так ...
Він вийшов з "Затишного куточка" і наказав своїм воїнам поспішати. Потрібно було обігнати похоронний кортеж і побачитися з сестрою раніше, ніж вона дізнається про загибель сина.
перевод
Дорога, устеленная опавшей листвой и пожухлой хвоей, вилась запутанными петлями. Среди высоких кленов и устремленных в небо сосен, отряд, состоящий из лорда-синда, его маленького сына и пятерых воинов личной охраны, казался маленьким и беззащитным.
Впрочем - бояться в Хитлуме было нечего. Это неисчислимое количество раз подчеркивала в своих письмах любимая сестра лорда, когда-то выбравшаяся из-за Завесы повидать мир, да так и оставшаяся в этом опасном мире. Уверенность в завтрашнем дне и чувство безопасности дали ей объятия воина-нолдо, ставшего супругом знатной синдэ.
Синдарский лорд никогда не видел ни своего зятя, погибшего в Дагор Аглареб, ни племянника. Он не одобрял этот брак, и не одна сотня лет прошла, прежде чем желание повидать сестру пересилило неприязнь к ее новой родне.
- Адар, - хныкал малыш под его плащом, - холодно, адар...
Синда вздохнул. Он не стал напоминать сыну, что именно по его просьбе они оторвались от неспешно едущего обоза и вырвались далеко вперед. Ругать детей у эльфов принято не было, а желания малышей приравнивались к желаниям эллет и исполнялись, даже если это приносило некоторые неудобства.
Запах древесного дыма дал путешественникам понять, что здесь неподалеку есть жилье. Лорд привстал в стременах, плотнее завернул мальчика в серый с разводами плащ, и приказал поворачивать.
Тропинка вывела отряд к небольшому хутору, состоящему из нескольких деревянных домишек. В самом большом из них можно было остановиться, по крайней мере надпись над дверями возвещала синдарскими рунами и квенийскими тенгвами, что здесь находится "Уютный уголок для путешествующих". Синдарских надписей было две - последнюю лорд прочитать не смог, ибо знакомые очертания рун складывались в непонятные слова, на квенийскую же надпись взглянул с неодобрением.
За деревянной дверью, украшенной набитыми сверху железными квадратами, оказалась прихожая, которая вела в большую залу. В зале топился камин, в небольшие окошки из стекол нолдорской работы лился сумрачный осенний свет, который миловидная аданет готовилась усилить с помощью свечей, укрепленных в большой подвесной люстре, для такого случая опущенной к самому полу. За чистенькой стойкой возился с бутылями и бутылочками усатый представительный адан, из кухни, отделенной полотняной расшитой завеской, тянуло вкусными запахами.
Синда поморщился. Он был готов к встрече с аданами - сестра писала ему об этих существах. Но странные лица людей, морщины на лице хозяина, резкие запахи в комнате, показавшиеся утонченному дориатцу почти звериными, привели к тому, что лорд уже был готов повернуть назад. Остановил его лишь плач малыша и услужливость девушки, вежливо, но уверенно взявшей ребенка из его рук. Неизвестно откуда возникший юноша, очень похожий на девушку чертами лица, зажег свечи и подтянул люстру к потолку.
- Приветствую, господин эльф, - весело отозвался из-за деревянного прилавка хозяин, - что вам подать: жаркое из дичи, которая еще вчера бегала по лесу, пирог с капустой, пирог с олениной, узвар из сушеных вишен...
- Жаркое, - сухо сказал синда
- И пирог! И узвар, - пискнул малыш, который уже забрался за стол, - а варенье есть?
- Маленькому эльда, - улыбнулась девушка, - будет подано варенье из самых вкусных лесных ягод. Любимое блюдо принца Фингона - он всегда останавливается у нас по дороге в Дор-Ломин.
Эльфы чинно расселись вокруг длинного стола, кто-то уже достал из кармана флейту, плащи, словно листва, опали на спинки стульев и зазвучала тихая, нежная музыка, которая напоминала журчание ручейка.
Музицировали по очереди, жаркое закончилось, и синдар приступили к пирогу, который девушка принесла на изукрашенном деревянном блюде. Где-то к середине пирога в дверь постучали, и юноша пошел открывать. Лорд недовольно нахмурился - компания заплутавших в дороге людей сделала бы ночлег совсем невыносимым.
Но в залу вошли эльдар - пятеро нолдор в небрежно наброшенных маскировочных плащах. Эльфы были как-то странно тихи, устроились они за дальним столиком и разговаривали вполголоса. Обслуживала их аданет - хозяин перед тем скрылся за кухонной занавеской, где слышны были женские голоса.
Покончив с пирогом, синда откинулся на спинку стула и рассеянно поглаживал пальцами серебряную чашу нолдорской работы с королевским гербом, неведомо как попавшую на этот постоялый двор. Эльдар за дальним столиком тихо запели на квэнья, мелодия полилась волнами, вначале грустно, потом мрачно. У лорда перехватило горло, а не глазах выступили непрошеные слезы - эта песня почему-то напомнила ему о жене, ушедшей после родов в чертоги Намо.
Один из телохранителей-синдар, увидев напряженное, застывшее лицо господина, неправильно истолковал его выражение, и резко встал.
- Этот язык запрещен королем Тинголом, как язык братоубийц! - звонко сказал телохранитель, и вся пятерка в углу резко повернулась в его сторону, - все, кто на нем говорит, одобряют сотворенное Домом Феанора.
- Мы не из Дома Феанора, - нехотя ответил наконец высокий нолдо в котте синего цвета, - но никому нет дела до нашего языка и наших песен.
- Тем более королю Тинголу, - добавил еще один воин с нехорошей улыбочкой на тонких губах, - пусть он приедет сюда и лично запретит мне петь песни Запада.
Телохранитель вызывающе положил ладонь на рукоять меча. Нолдо в синем сказал без улыбки:
- Не советую.
Что-то стукнуло за кухонной завеской, и оттуда выбрался хозяин "Уютного уголка". На синдарского воина, который уже стоял посреди комнаты в петушиной заносчивой позе, он не обратил внимания, а вышел из-за прилавка неуклюже, боком, заваливаясь на одну сторону.
- Какая честь для моего скромного жилища! - весело прогудел адан басом, - нет, мне не почудились эти голоса. Друг мой, Алмарэа, последний солнечный луч осиял нашу встречу. И как могла моя неразумная дочь сразу не позвать меня к дорогим гостям!
- Твоя дочь, друг Мардил, в последнюю нашу встречу сидела у меня на руках и дергала меня за волосы, - сказал Алмарэа, посмотрев искоса на смущенную девушку, - она не могла меня узнать.
- Да, летит времечко, - вздохнул человек, также искоса поглядывая на воина-синда, - что тут у вас происходит? "Уютный уголок" не место для ссор.
- Никто не ссорится, - сказал Алмарэа устало, - мы просто пели прощальную...
Адан сморщился и покачнулся. Сделал шаг, другой. Глухо стукнула об пол деревяшка, привязанная ремнями к культе правой ноги.
- Кто? - спросил, - с вашего форпоста?
- Алдарион, сын Телемнара, - ответил Алмарэа, - да ты садись, друг, садись.
Мардил прохромал к столику, где сидели нолдор и опустился на подставленный одним из воинов стул.
- Вот беда, - сказал растерянно, - да как же это... Он ведь еще по вашему, почитай, ребенок.
- Да как обычно, - нехотя сказал Алмарэа, - на патрулировании. Наткнулись на тварей, уложили всех. Алдарион ушел в Мандос.
- Долгий же мир, - сказал адан, покачивая головой.
- Лучше бы большая битва, чем это постоянное противостояние, - отозвался Алмарэа, - наш король уговаривал лордов, но...
Он покосился на синдар и умолк. Синдарский лорд счел нужным вмешаться и негромко приказал своему воину сесть на место. Стычка в его планы не входила, кроме того тут был малыш, сладко дремавший за столом.
- У нас есть кровать для ребенка, - сказала тихо подошедшая девушка, - давайте, я его отнесу.
Лорд заколебался, но кивнул головой. Приказав одному из телохранителей идти с девушкой, он счел нужным произнести:
- Мои воины не слышали ваших песен.
Эльда, который говорил о песнях Запада, презрительно фыркнул, но Алмарэа остановил его движением руки.
- Видите ли, достойный синда, - молвил он устало, - нам безразлично, что вы думаете о наших песнях. Мы едем из Барад-Эйтель, а служим на дальних форпостах. Там, во дворе, в повозке, тело нашего друга - он погиб в бою.
- Мне говорили, что долгий мир... - сказал лорд тихо, - и что здесь не опасно.
- Здесь не опасно, - Алмарэа дернул уголком рта, - и до самой Барад-Эйтель не опасно, и до второй линии, пожалуй, тоже. Но мы-то служим на третьей. Под командой самого Астальдо. Там твари постоянно пробуют оборону на прочность.
- То волколаки проберутся, то еще какая-нибудь нечисть, - заговорил еще один нолдо, - то орки захотят порезвиться с оружием...
- В общем, Алдарион погиб за то, чтобы тут было безопасно ездить с детьми и женщинами, - закончил Алмарэа, - за долгий мир, вот так вот. Но мы собираем силы и надеемся...
- Астальдо - это...? - спросил лорд, что-то вспоминая.
- Сын короля, - сказал Алмарэа, - Фингон.
Подкрепившиеся нолдор по одному выходили в ночь. Хозяин, стуча деревяшкой, принес кожаные сумки с едой и вином и все передавал приветы каким-то людям и эльфам, которые должны были его помнить.
- По службе, - гудел он, - и по старой дружбе. А что его величество, здоров ли?
- Король здоров и весел, - ответил Алмарэа, - и он помнит тебя.
- Да, - адан похлопал по деревяшке, - я тоже помню ту поездку. Не знаю, как твари унюхали, что сам Финголфин на третьей линии, но драка была сурьезная. Передайте его величеству, что Мардил, королевский пенсионер и бывший гвардеец из хадорингов, век будет помнить, как лорд тогда орудовал клинком.
- Я передам, - сказал Алмарэа, - до скорой встречи, нильдо.
- Вы что, снова назад?- хадоринг покачнулся на деревяшке, - а отдохнуть?
- В Мандосе отдохнем, - усмехнулся Алмарэа, - не могу я оставить отряд надолго, тоска глодать начинает.
Лорд-синда сидел, прислонившись к стене, и словно грезил с открытыми глазами. Потом достал из дорожной сумки аккуратно сложеный лист бумаги.
"Дорогой и любимый брат, - читал он то, что давно знал наизусть, - я счастлива, что ты наконец-то согласился приехать и не один, а с милым твоим малышом. После гибели Телемнара мне так тоскливо и одиноко, наверное так же, как теперь тебе после смерти Гвенниль. Жаль, что ты можешь не увидеть моего сына - Алдарион уже служит в войске под командованием самого принца Фингона. У принца прозвище Астальдо - "Отважный" на квенья - и твой племянник его обожает. Сердце мое не на месте от постоянной тревоги - я волновалась о возлюбленном супруге своем, а теперь боюсь за сына. Но мальчик мой сказал, что его место там - чтобы я могла жить в безопасности. Я написала Алдариону письмо с просьбой приехать на несколько дней, чтобы он мог повидаться с родственниками. Надеюсь, что он все таки успеет повидаться с вами обоими. Жду тебя с нетерпением. Твоя сестра Лариэль."
- Адар! - малыш стоял рядом с ним и теребил отца за рукав. Рядом топтался телохранитель, - я не хочу спать.
- Тогда мы едем прямо сейчас, - ласково сказал лорд.
Телохранитель -синда махнул рукой остальным, и эльфы пошли седлать лошадей. Лорд встал, аккуратно свернул листок, на котором расплылось пятно, смазав имя сестры, спрятал его в сумку и взял сына на руки.
- Мы скоро увидим тетушку и братика? - спросил малыш, уткнувшись в отцовский плащ.
- Да, - сказал лорд ровно, - да...
Он вышел из "Уютного Уголка" и приказал своим воинам торопиться. Нужно было обогнать похоронный кортеж и увидеться с сестрой раньше, чем она узнает о гибели сына.
читати далі
Путівець, встелений багряним листям та глицею, звивався заплутаними петлями. Серед високих кленів й спрямованих у небо сосен, загін, що складався з лорда-синда, його маленького сина і п'ятьох воїнів особистої охорони, здавався маленьким і беззахисним.
Втім - боятися у Хітлумі було нічого. Це незліченну кількість разів підкреслювала у своїх листах улюблена сестра лорда, котра колись вибралася з-за Завіси Меліан побачити світ, та так і зосталася в цьому небезпечному світі. Впевненість у завтрашньому дні і почуття безпеки дали їй обійми воїна-нолдо, що став чоловіком шляхетної синде.
Синдарський лорд ніколи не бачив ні свого зятя, який загинув в Дагор Аглареб, ні небожа. Він не схвалював цей шлюб, і не одна сотня років пройшла, перш ніж бажання побачити сестру перебороло неприхильність до її нової рідні.
- Адар, - хлипав малюк під його плащем, - холодно, адар ...
Синда зітхнув. Він не став нагадувати малюкові, що саме на його прохання вони відірвалися від обозу, котрий їхав неспішно та поволі, і вирвалися далеко вперед. Сварити дітей у ельфів прийнято не було, а бажання малюків прирівнювалися до бажань еллет і виконувалися, навіть якщо це приносило деякі незручності.
Запах деревного диму дав мандрівникам зрозуміти, що тут неподалік є житло. Лорд підвівся в стременах, щільніше загорнув хлопчика в сірий візерунчастий плащ, і наказав повертати.
Стежка вивела загін до невеличкого хутора з декількох дерев'яних хатин. У найбільшій з них можна було зупинитись, принаймні напис над дверима сповіщав синдарськими рунами і квенійськими тенгвами, що тут знаходиться "Затишний куточок для мандрівників". Синдарських написів було два - останній лорд прочитати не зміг, бо знайомі обриси рун складалися в незрозумілі слова, на квенійський же напис поглянув несхвально.
За дерев'яними дверима, прикрашеними набитими зверху залізними квадратами, виявилася передпокій, що вів до великої зали. У залі палахкотів у каміні вогонь, в невеличкі віконця зі скла нолдорской роботи лилося похмуре осіннє світло, яке гарненька аданет якраз готувалася посилити за допомогою свічок, укріплених у великій підвісний люстрі, для такого випадку опущеної до підлоги. За чистенькою стійкою клопотався біля слоїків та пляшок вусатий солідний хадорінг, з кухні, відокремленої від зали полотняною гаптованою завіскою, тягнуло смачними запахами.
Синда скривився. Він був готовий до зустрічі з аданами - сестра багато писала йому про цих істот. Але незвичні обличчя людей, зморшки на лиці господаря, різкі запахи в кімнаті, що здалися витонченому доріатцу майже звіриними, привели до того, що лорд вже був готовий повернути назад. Зупинив його лише плач малюка та послужливість дівчини, котра ввічливо, але впевнено взяла дитину з його рук. Невідомо звідки виник юнак, дуже схожий на дівчину рисами обличчя, запалив свічки і підтягнув люстру до стелі.
- Вітаю, пане ельф, - весело гукнув через дерев'яний шинквас господар, - що вам подати: печеню з дичини, яка ще вчора бігала лісом, пиріг з капустою, пиріг з олениною, узвар з сушених вишень ...
- Печеню, - сухо сказав синда.
- І пиріг! І узвар, - пискнув малюк, який вже забрався за стіл, - а варення є?
- Маленькому ельда, - посміхнулася дівчина, - буде подано варення з найсмачніших лісових ягід. Улюблена страва принца Фінгона - він завжди зупиняється у нас по дорозі до Дор-Ломіну.
Ельфи чинно розсілися довкола довгого столу, хтось уже дістав з кишені флейту, плащі, немов листя, злетіли на спинки стільців, і попливла тиха, ніжна музика, яка нагадувала дзюрчання струмочка.
Музичили по черзі, печеня закінчилася, і синдар приступили до пирога, який дівчина принесла на прикрашеній різьбою дерев'яній таці. Десь близько середини пирога у двері постукали, і юнак пішов відчиняти. Лорд невдоволено насупився - компанія заблукалих в дорозі людей зробила б нічліг зовсім нестерпним.
Але до зали увійшли ельдар - п'ятеро нолдор в недбало накинутих маскувальних плащах. Ельфи були якісь дивно тихі й пригнічені, влаштувалися вони за дальнім столиком і розмовляли трохи не пошепки. Обслуговувала їх аданет - господар перед тим сховався за кухонною фіранкою, звідки чулися жіночі голоси.
Покінчивши з пирогом, синда відкинувся на спинку стільця і неуважно погладжував пальцями срібну чашу нолдорської роботи з королівським гербом, що невідомо як потрапила на цей заїжджий двір. Ельдар за дальнім столиком тихо заспівали на квенья, мелодія полилася хвилями, спочатку сумно, потім похмуро. У лорда перехопило горло, а на очах виступили непрохані сльози - ця пісня чомусь нагадала йому про дружину, яка відійшла опісля пологів до чертогів Намо.
Один з охоронців-синдар, побачивши напружене, застигле обличчя володаря, неправильно витлумачив його вираз, і різко встав.
- Цю мову заборонено королем Тінголом, як мову братовбивць! - дзвінко сказав охоронець, і п'ятеро ельдар в кутку різко обернулися в його бік, - всі, хто нею говорить, схвалюють скоєне Домом Феанора.
- Ми не з Дому Феанора, - знехотя відповів нарешті високий нолдо в котті синього кольору, - але нікому немає діла до нашої мови і наших пісень.
- Тим більше королю Тінголу, - додав ще один воїн з недоброю посмішкою на тонких вустах, - нехай він приїде сюди і особисто заборонить мені співати пісні Заходу.
Охоронець зухвало поклав долоню на руків'я меча. Нолдо в синьому сказав без посмішки:
- Не раджу.
Щось стукнуло за кухонною завісою, і звідти вибрався господар "Затишного куточка". На синдарського воїна, який вже стояв посеред кімнати в зарозумілі позі, випнувши груди як півень, він не звернув уваги, а вийшов з-за шинквасу незграбно, боком, завалюючись на одну сторону.
- Яка честь для моєї скромної оселі! - Весело прогудів адан басом, - ні, мені не вчулися ці голоси. Друже мій, Алмареа, останній сонячний промінь осяяв нашу зустріч. І як могла моя нерозумна донька одразу не покликати мене до дорогих гостей!
- Твоя донька, друже Марділе, в останню нашу зустріч сиділа у мене на руках і смикала мене за волосся, - сказав Алмареа, подивившись скоса на збентежену дівчину, - вона не могла мене впізнати.
- Так, летить час, - зітхнув чоловік, також скоса поглядаючи на воїна-синда, - що тут у вас відбувається? "Затишний куточок" не місце для суперечок.
- Ніхто не сперечаєтся, - сказав Алмареа втомлено, - ми просто співали прощальної ...
Адан зморщився і похитнувся. Зробив крок, другий. Глухо гупнула об підлогу дерев'янка, прив'язана ременями до культі правої ноги.
- Хто? - Запитав, - з вашого форпосту?
- Алдаріон, син Телемнара, - відповів Алмареа, - та ти сідай, друже, сідай.
Марділ прокульгав до столика, де сиділи нолдор і опустився на підставлений одним з воїнів стілець.
- От біда, - сказав розгублено, - та як же це ... Адже він ще по вашому, вважай, молодик.
- Та як зазвичай, - знехотя сказав Алмареа, - на патрулюванні. Наскочили на тварюк, поклали всіх. Алдаріон пішов до Мандосу.
- Довгий же мир, - сказав адан, похитуючи головою.
- Краще б велика битва, ніж це постійне протистояння, - відгукнувся Алмареа, - наш король умовляв лордів, але ...
Він покосився на синдар і замовк. Синдарський лорд вирішив нарешті втрутитись і неголосно наказав своєму воїну сісти на місце. Сутичка в його плани не входила, крім того тут був малюк, котрий солодко дрімав за столом.
- У нас є ліжко для дитини, - сказала тихо дівчина котра якраз підійшла до них, - давайте, я його віднесу.
Лорд завагався, але кивнув головою. Він наказав одному з охоронців йти з дівчиною, і звернувся до нолдор примирливо:
- Мої воїни не чули ваших пісень.
Ельда, який говорив про пісні Заходу, зневажливо пирхнув, але Алмареа зупинив його рухом руки.
- Бачите, гідний синда, - мовив він втомлено, - нам байдужа ваша думка з приводу пісень, а чи мови. Ми їдемо з Барад-Ейтель, а служимо на дальніх форпостах. Там, у дворі, у візку, тіло нашого друга - він загинув у бою.
- Мені казали, що довгий мир ... - мовив лорд стиха, - і що тут безпечно.
- Тут безпечно, - Алмареа смикнув куточком рота, - і до самої Барад-Ейтель безпечно, і до другої лінії, мабуть, теж. Але ми-то служимо на третій. Під командою самого Астальдо. Там тварі постійно випробовують оборону на міцність.
- То вовкулаки прорвуться, то ще яка-небудь нечисть, - заговорив ще один нолдо, - то орки захочуть побавитись зі зброєю ...
- Загалом, Алдаріон загинув за те, щоб тут було безпечно їздити з дітьми і жінками, - закінчив Алмареа, - за довгий мир, ось так от. Але ми збираємо сили і сподіваємося ...
- Астальдо - це ...? - Запитав лорд, щось згадуючи.
- Син короля, - сказав Алмареа, - Фінгон.
Скінчивши вечеряти, нолдор по одному виходили в ніч. Господар, гупаючи дерев'янкою, приніс шкіряні торбини з їжею та вином, та все передавав вітання якимось людям й ельфам, котрі повинні були його пам'ятати.
- По службі, - гудів він, - і по старій дружбі. А що його величність, чи здорові?
- Король здоровий і веселий, - відповів Алмареа, - і він пам'ятає тебе.
- Так, - адан поплескав по дерев'янці , - я теж пам'ятаю ту пригоду. Не знаю, як тварі пронюхали, що сам Фінголфін на третій лінії, але баталія була сурйозна. Передайте його величності, що Марділ, королівський пенсіонер і колишній гвардієць з хадорінгів, до кінця життя буде пам'ятати, як лорд тоді орудував клинком.
- Я передам, - сказав Алмареа, - до скорої зустрічі, нільдо.
- Ви що, знову назад? - Хадорінг похитнувся на милиці, - а відпочити?
- У Мандосі відпочинемо, - посміхнувся Алмареа, - не можу я залишити загін надовго, нудитися починаю.
Лорд-синда сидів, притулившись до стіни, і немовби марив з розплющеними очима. Потім дістав з дорожньої сумки акуратно складений аркуш паперу.
"Милий і улюблений брат, - читав він те, що давно знав напам'ять, - я щаслива, що ти нарешті погодився приїхати і то не сам, а з милим твоїм малюком. Після загибелі Телемнара мені так сумно і самотньо, як і тобі напевне опісля смерті Гвенніль. Шкода, що ти можеш не застати вдома мого сина - Алдаріон вже служить у війську під командуванням самого принца Фінгона. У принца прізвисько Астальдо - "Відважний" на квенья - і твій небіж його обожнює. Серце моє не на місці від постійної тривоги - я хвилювалася за коханого мужа свого, а тепер потерпаю за сина. Але хлопчик мій сказав, що його місце там, серед воїнів, - щоб я могла жити в безпеці. Я написала Алдаріону листа з проханням приїхати на кілька днів, щоб він міг побачитися з родичами. Сподіваюся, що він все таки зможе зустрітися з вами обома. Чекаю на тебе, як на першу зорю на небі. Твоя сестра Ларіель. "
- Адар! - Малюк стояв поруч з ним і смикав батька за рукав. За ним переминався з ноги на ногу охоронець, - я не хочу спати.
- Тоді ми їдемо прямо зараз, - ласкаво сказав лорд.
Охоронець -синда махнув рукою іншим, і ельфи пішли сідлати коней. Лорд встав, акуратно згорнув листок, на якому розпливлася пляма, розмазавши сестрине ім'я, сховав його до сумки і взяв сина на руки.
- Ми скоро побачимо тітоньку і братика? - Запитав малюк, сховавши голівку під батьків плащ.
- Так, - сказав лорд рівно, - так ...
Він вийшов з "Затишного куточка" і наказав своїм воїнам поспішати. Потрібно було обігнати похоронний кортеж і побачитися з сестрою раніше, ніж вона дізнається про загибель сина.
перевод
Дорога, устеленная опавшей листвой и пожухлой хвоей, вилась запутанными петлями. Среди высоких кленов и устремленных в небо сосен, отряд, состоящий из лорда-синда, его маленького сына и пятерых воинов личной охраны, казался маленьким и беззащитным.
Впрочем - бояться в Хитлуме было нечего. Это неисчислимое количество раз подчеркивала в своих письмах любимая сестра лорда, когда-то выбравшаяся из-за Завесы повидать мир, да так и оставшаяся в этом опасном мире. Уверенность в завтрашнем дне и чувство безопасности дали ей объятия воина-нолдо, ставшего супругом знатной синдэ.
Синдарский лорд никогда не видел ни своего зятя, погибшего в Дагор Аглареб, ни племянника. Он не одобрял этот брак, и не одна сотня лет прошла, прежде чем желание повидать сестру пересилило неприязнь к ее новой родне.
- Адар, - хныкал малыш под его плащом, - холодно, адар...
Синда вздохнул. Он не стал напоминать сыну, что именно по его просьбе они оторвались от неспешно едущего обоза и вырвались далеко вперед. Ругать детей у эльфов принято не было, а желания малышей приравнивались к желаниям эллет и исполнялись, даже если это приносило некоторые неудобства.
Запах древесного дыма дал путешественникам понять, что здесь неподалеку есть жилье. Лорд привстал в стременах, плотнее завернул мальчика в серый с разводами плащ, и приказал поворачивать.
Тропинка вывела отряд к небольшому хутору, состоящему из нескольких деревянных домишек. В самом большом из них можно было остановиться, по крайней мере надпись над дверями возвещала синдарскими рунами и квенийскими тенгвами, что здесь находится "Уютный уголок для путешествующих". Синдарских надписей было две - последнюю лорд прочитать не смог, ибо знакомые очертания рун складывались в непонятные слова, на квенийскую же надпись взглянул с неодобрением.
За деревянной дверью, украшенной набитыми сверху железными квадратами, оказалась прихожая, которая вела в большую залу. В зале топился камин, в небольшие окошки из стекол нолдорской работы лился сумрачный осенний свет, который миловидная аданет готовилась усилить с помощью свечей, укрепленных в большой подвесной люстре, для такого случая опущенной к самому полу. За чистенькой стойкой возился с бутылями и бутылочками усатый представительный адан, из кухни, отделенной полотняной расшитой завеской, тянуло вкусными запахами.
Синда поморщился. Он был готов к встрече с аданами - сестра писала ему об этих существах. Но странные лица людей, морщины на лице хозяина, резкие запахи в комнате, показавшиеся утонченному дориатцу почти звериными, привели к тому, что лорд уже был готов повернуть назад. Остановил его лишь плач малыша и услужливость девушки, вежливо, но уверенно взявшей ребенка из его рук. Неизвестно откуда возникший юноша, очень похожий на девушку чертами лица, зажег свечи и подтянул люстру к потолку.
- Приветствую, господин эльф, - весело отозвался из-за деревянного прилавка хозяин, - что вам подать: жаркое из дичи, которая еще вчера бегала по лесу, пирог с капустой, пирог с олениной, узвар из сушеных вишен...
- Жаркое, - сухо сказал синда
- И пирог! И узвар, - пискнул малыш, который уже забрался за стол, - а варенье есть?
- Маленькому эльда, - улыбнулась девушка, - будет подано варенье из самых вкусных лесных ягод. Любимое блюдо принца Фингона - он всегда останавливается у нас по дороге в Дор-Ломин.
Эльфы чинно расселись вокруг длинного стола, кто-то уже достал из кармана флейту, плащи, словно листва, опали на спинки стульев и зазвучала тихая, нежная музыка, которая напоминала журчание ручейка.
Музицировали по очереди, жаркое закончилось, и синдар приступили к пирогу, который девушка принесла на изукрашенном деревянном блюде. Где-то к середине пирога в дверь постучали, и юноша пошел открывать. Лорд недовольно нахмурился - компания заплутавших в дороге людей сделала бы ночлег совсем невыносимым.
Но в залу вошли эльдар - пятеро нолдор в небрежно наброшенных маскировочных плащах. Эльфы были как-то странно тихи, устроились они за дальним столиком и разговаривали вполголоса. Обслуживала их аданет - хозяин перед тем скрылся за кухонной занавеской, где слышны были женские голоса.
Покончив с пирогом, синда откинулся на спинку стула и рассеянно поглаживал пальцами серебряную чашу нолдорской работы с королевским гербом, неведомо как попавшую на этот постоялый двор. Эльдар за дальним столиком тихо запели на квэнья, мелодия полилась волнами, вначале грустно, потом мрачно. У лорда перехватило горло, а не глазах выступили непрошеные слезы - эта песня почему-то напомнила ему о жене, ушедшей после родов в чертоги Намо.
Один из телохранителей-синдар, увидев напряженное, застывшее лицо господина, неправильно истолковал его выражение, и резко встал.
- Этот язык запрещен королем Тинголом, как язык братоубийц! - звонко сказал телохранитель, и вся пятерка в углу резко повернулась в его сторону, - все, кто на нем говорит, одобряют сотворенное Домом Феанора.
- Мы не из Дома Феанора, - нехотя ответил наконец высокий нолдо в котте синего цвета, - но никому нет дела до нашего языка и наших песен.
- Тем более королю Тинголу, - добавил еще один воин с нехорошей улыбочкой на тонких губах, - пусть он приедет сюда и лично запретит мне петь песни Запада.
Телохранитель вызывающе положил ладонь на рукоять меча. Нолдо в синем сказал без улыбки:
- Не советую.
Что-то стукнуло за кухонной завеской, и оттуда выбрался хозяин "Уютного уголка". На синдарского воина, который уже стоял посреди комнаты в петушиной заносчивой позе, он не обратил внимания, а вышел из-за прилавка неуклюже, боком, заваливаясь на одну сторону.
- Какая честь для моего скромного жилища! - весело прогудел адан басом, - нет, мне не почудились эти голоса. Друг мой, Алмарэа, последний солнечный луч осиял нашу встречу. И как могла моя неразумная дочь сразу не позвать меня к дорогим гостям!
- Твоя дочь, друг Мардил, в последнюю нашу встречу сидела у меня на руках и дергала меня за волосы, - сказал Алмарэа, посмотрев искоса на смущенную девушку, - она не могла меня узнать.
- Да, летит времечко, - вздохнул человек, также искоса поглядывая на воина-синда, - что тут у вас происходит? "Уютный уголок" не место для ссор.
- Никто не ссорится, - сказал Алмарэа устало, - мы просто пели прощальную...
Адан сморщился и покачнулся. Сделал шаг, другой. Глухо стукнула об пол деревяшка, привязанная ремнями к культе правой ноги.
- Кто? - спросил, - с вашего форпоста?
- Алдарион, сын Телемнара, - ответил Алмарэа, - да ты садись, друг, садись.
Мардил прохромал к столику, где сидели нолдор и опустился на подставленный одним из воинов стул.
- Вот беда, - сказал растерянно, - да как же это... Он ведь еще по вашему, почитай, ребенок.
- Да как обычно, - нехотя сказал Алмарэа, - на патрулировании. Наткнулись на тварей, уложили всех. Алдарион ушел в Мандос.
- Долгий же мир, - сказал адан, покачивая головой.
- Лучше бы большая битва, чем это постоянное противостояние, - отозвался Алмарэа, - наш король уговаривал лордов, но...
Он покосился на синдар и умолк. Синдарский лорд счел нужным вмешаться и негромко приказал своему воину сесть на место. Стычка в его планы не входила, кроме того тут был малыш, сладко дремавший за столом.
- У нас есть кровать для ребенка, - сказала тихо подошедшая девушка, - давайте, я его отнесу.
Лорд заколебался, но кивнул головой. Приказав одному из телохранителей идти с девушкой, он счел нужным произнести:
- Мои воины не слышали ваших песен.
Эльда, который говорил о песнях Запада, презрительно фыркнул, но Алмарэа остановил его движением руки.
- Видите ли, достойный синда, - молвил он устало, - нам безразлично, что вы думаете о наших песнях. Мы едем из Барад-Эйтель, а служим на дальних форпостах. Там, во дворе, в повозке, тело нашего друга - он погиб в бою.
- Мне говорили, что долгий мир... - сказал лорд тихо, - и что здесь не опасно.
- Здесь не опасно, - Алмарэа дернул уголком рта, - и до самой Барад-Эйтель не опасно, и до второй линии, пожалуй, тоже. Но мы-то служим на третьей. Под командой самого Астальдо. Там твари постоянно пробуют оборону на прочность.
- То волколаки проберутся, то еще какая-нибудь нечисть, - заговорил еще один нолдо, - то орки захотят порезвиться с оружием...
- В общем, Алдарион погиб за то, чтобы тут было безопасно ездить с детьми и женщинами, - закончил Алмарэа, - за долгий мир, вот так вот. Но мы собираем силы и надеемся...
- Астальдо - это...? - спросил лорд, что-то вспоминая.
- Сын короля, - сказал Алмарэа, - Фингон.
Подкрепившиеся нолдор по одному выходили в ночь. Хозяин, стуча деревяшкой, принес кожаные сумки с едой и вином и все передавал приветы каким-то людям и эльфам, которые должны были его помнить.
- По службе, - гудел он, - и по старой дружбе. А что его величество, здоров ли?
- Король здоров и весел, - ответил Алмарэа, - и он помнит тебя.
- Да, - адан похлопал по деревяшке, - я тоже помню ту поездку. Не знаю, как твари унюхали, что сам Финголфин на третьей линии, но драка была сурьезная. Передайте его величеству, что Мардил, королевский пенсионер и бывший гвардеец из хадорингов, век будет помнить, как лорд тогда орудовал клинком.
- Я передам, - сказал Алмарэа, - до скорой встречи, нильдо.
- Вы что, снова назад?- хадоринг покачнулся на деревяшке, - а отдохнуть?
- В Мандосе отдохнем, - усмехнулся Алмарэа, - не могу я оставить отряд надолго, тоска глодать начинает.
Лорд-синда сидел, прислонившись к стене, и словно грезил с открытыми глазами. Потом достал из дорожной сумки аккуратно сложеный лист бумаги.
"Дорогой и любимый брат, - читал он то, что давно знал наизусть, - я счастлива, что ты наконец-то согласился приехать и не один, а с милым твоим малышом. После гибели Телемнара мне так тоскливо и одиноко, наверное так же, как теперь тебе после смерти Гвенниль. Жаль, что ты можешь не увидеть моего сына - Алдарион уже служит в войске под командованием самого принца Фингона. У принца прозвище Астальдо - "Отважный" на квенья - и твой племянник его обожает. Сердце мое не на месте от постоянной тревоги - я волновалась о возлюбленном супруге своем, а теперь боюсь за сына. Но мальчик мой сказал, что его место там - чтобы я могла жить в безопасности. Я написала Алдариону письмо с просьбой приехать на несколько дней, чтобы он мог повидаться с родственниками. Надеюсь, что он все таки успеет повидаться с вами обоими. Жду тебя с нетерпением. Твоя сестра Лариэль."
- Адар! - малыш стоял рядом с ним и теребил отца за рукав. Рядом топтался телохранитель, - я не хочу спать.
- Тогда мы едем прямо сейчас, - ласково сказал лорд.
Телохранитель -синда махнул рукой остальным, и эльфы пошли седлать лошадей. Лорд встал, аккуратно свернул листок, на котором расплылось пятно, смазав имя сестры, спрятал его в сумку и взял сына на руки.
- Мы скоро увидим тетушку и братика? - спросил малыш, уткнувшись в отцовский плащ.
- Да, - сказал лорд ровно, - да...
Он вышел из "Уютного Уголка" и приказал своим воинам торопиться. Нужно было обогнать похоронный кортеж и увидеться с сестрой раньше, чем она узнает о гибели сына.
@темы: моя творчість
-
-
01.01.2015 в 21:12-
-
01.01.2015 в 23:34Яке це в біса перемир'я.
А я, дебіл єден, не вмію писати не про ельфів. Не виходить.
-
-
02.01.2015 в 00:01Світлого йому шляху поза край. Нехай будуть прокляті ті що зробили цю війну. Може, й пусті слова, але най буде.
-
-
02.01.2015 в 00:07Я через це усі свята якийсь зденервований, намагаюсь веселитись, а воно сидить десь гвіздком у потилиці.
-
-
02.01.2015 в 00:21-
-
02.01.2015 в 00:34З другого боку - треба ж людям якось розслабитись.
Я оце читав мемуар одного поета часів революції - як вони перші три роки совдепа жили, намагались розважитись, і все очікували кращого, яке так ніколи і не настало.
Так, пити мені не можна)
-
-
02.01.2015 в 00:38А мінімально святкувати, мені здається, варто навіть там де стріляюсь. Щоб не забувати. Ось в нас просили не гриміти салютами. Ага. Зараз. Всю новорічну ніч спалахи були. Я "мирна" людина, навіть при Майдані далеко від біди сиділа, і то меня ніяково було з тих звуків по району. А просили.
-
-
02.01.2015 в 00:53-
-
02.01.2015 в 00:57-
-
02.01.2015 в 01:05-
-
02.01.2015 в 01:09-
-
02.01.2015 в 01:25-
-
02.01.2015 в 01:33-
-
02.01.2015 в 01:38-
-
02.01.2015 в 01:41-
-
02.01.2015 в 01:53