І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Дж. Керуак
В дорозі
читать дальшеНа прочитання цього опусу мене наштовхнула дискусія, котра нині тягнеться на деяких сайтах. Мова йде, ясна річ, про жорстокий Правий Сектор, котрий вимагає заборонити читання творів Андруховича - є такий україномовний базіка, котрий зве себе письменником. Так народжуються легенди - звісна річ, ПС заборонити Андруховича не пропонував. А от в тому, що його твори непатріотичні і нічому доброму не вчать, таки звинуватив. Але до чого тут американець Керуак? Дж. Керуак, американський письменник 40-х-60-х років, є у певному сенсі духовним батьком Андруховича. Герої його дорожнього роману, це люди, котрим в лом робити щось корисне як для країни, так і для себе. Якщо Сальваторе, головний герой і ліричний рупор письменника, принаймні намагається щось писати і час від часу платити свої борги, то його приятель Ден, яким Сальваторе щиро захоплюється, лише пиячить, краде, спить з десятком жінок трохи не одночасно, мотається по країні за чужий рахунок і знову пиячить. Крапка. У мене на таких людей, м яко кажучи, алергія. Ден поводиться так, наче живе при комунізмі. Ні, він не Робін Гуд, і не грабує банки. Він заходить до маленької крамнички і цупить там харчі при повному одобрямсі свого приятеля. Можливо крамар, котрий годує родину чесною працею,від цього не збідніє, але скільки ж такого хамла проходить через його крамничку за день. Ден береться перегнати через всю Америку розкішний "кадилак". Мало того,що він жене як скажений, ризикуючи не лише власною дурною головою, але й пасажирами, але він ще й псує чужу машину і здає замовнику фактично руїну. Якби я був на місці того механіка, що розгублено дивився на побиту дорогу тачку, то взяв би монтіровку і так віддухопелив би дорожнього філософа, щоб той ніколи в житті більше не сів за кермо. А також зробив би так, щоб той більше ніколи не мав справ з жінками - за гидке до них ставлення. В компашці Дена жити за рахунок жінки, а потім кинути її напризволяще без грошей, часом з дитиною у пелені - це нормально. Дурні дівки, однак, приймають казлів назад, пробачають і таке інше. Складається враження, що їм теж подобається таке існування - то й біс з ними, хто нерозумним лікар. Одним словом - років шістдесят тому в Америці це було модним: розхлябаний алкаш в якості борця з приватною власністю і родинними цінностями. Ну такі були часи - хіппі, травка, мандрівки автостопом, романтика. А в Україні писати про таке почали в 90 - андруховичі, вольвачі та інші хлопи, яким не додали свободи американських шістдесятих. Мені здається, що ПС таки правий, не тому, що Правий Сектор, а тому, що товариші, котрі пропагують образ життя бухих, обкурених нігілістів зараз просто не на часі. Бо коли людина просто мається дурнею, її ще можливо переконати. А коли вона під своє небажання нічого робити підведе ідеологічну базу, засновану на творах талановитих таки письменників, тоді - усе, вважай мізки зварились, і користі з такої людини ні на гріш.
Я твой ананакс (C) || Мне нравилось сжимать оружие в руках: так было спокойнее, словно под металлическим пледиком (C)
Я дозволю собі вставити п'ять копійок щодо Андруховича, оскільки обговорювала заяву ПС з приятелем, і хочется порівняти думки. Кілька років тому Андрухович був у тренді. Я тоді навчалася, і серед мого оточення (журфак) усі, хто вважався прогресивним, у хорошому сенсі цього слова, говорили про нього із захватом і блиском в очах: "О, який постмодерн!", "О, яка мова!", "О, які ідеї!", і таке інше. А зараз же, як мені здається, люди сильно змінилися, а Андрухович лишився таким як і був. Він більше не задовольняє інтелектуальні потреби того тонюсінького прошарку, який хвилювали проблеми переосмислення цінностей за його прикладом. Мені здається, аудиторія Андруховича вже переросла його бунтарство, і якщо він не зміниться у відповідь на вимогу реальності, його твори будуть знаходити все меньше і меньше розуміння і співчуття у читачів.
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Enco de Krev, Я Андруховича читав ще у нульових, і вже тоді він мені здавався застарілим. Ось, для прикладу - "Московіада". Ліричний герой тиняється по місту і бухає. На всі пропозиції щось робити реагує так, що в читачів складається враження - ті, хто намагається робити щось корисне є тупими ідіотами. Підводить друзів, кривдить жінок, фактично гвалтує дівчину в гуртожитку, і робить все можливе, щоб отримати в рило. Але народу подобалось, бо там він насміхався і над москалями теж) Але далі все пішло по колу - такі ж оббухані і обкурені ЛГ з таким же мінімальним відсотком віддачі суспільству. За те, що він обгидив Антонича в "12 обручах", варто взагалі натерти автору писок снігом. Рівно і як за "гнилозубих просвітян" і тупих рагулів-українців звідти ж. Мені здається, що хлоп задовго жив у Австрії-Німеччині - а тому нині зневажає хахлів, за те, що ми не такі чистенькі. За пропозицію подарувати Крим і Донбас расеї, я б його і сам урив, хоч я і не Правий Сектор.
Я твой ананакс (C) || Мне нравилось сжимать оружие в руках: так было спокойнее, словно под металлическим пледиком (C)
nolofinve, я вже не пам'ятаю таких деталей... Але про Австрію-Німеччину, думаю, це правда. У нього ж є концепція центрально-східної Європи, у якої свій культурний простір, і куди всяким "вульгарісам" з інших частин України зась.
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Enco de Krev, А у тебе є посилання на цей концепт, а то у мене окрім чотирьох його романів немає ніц, а в пошуку не знайшов. Це мені треба, щоб втерти одного розумника з захисників Андруховича
Важнейшим из искусств для нас является окклюменция
Андруховича не читала, послание ПС повеселило своей риторикой, но вот что касается героев Керуака и вообще прозы битников - не могу не согласиться в глубине души)) Кто-то более симпатичен, кто-то менее, но бесят ВСЕ, даже Макмерфи))
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
iezekiil, Вот как раз Макмерфи я люблю, хотя он и редкостный придурок) А битники в целом меня тоже раздражают. Хотя Макмерфи это другой типаж. Он не претендует на высокие материи или философскую заумь - простой себе мужик с закидонами. А ПС - в том и беда, что разгильдяям мы доверяем больше,чем риторике)
Важнейшим из искусств для нас является окклюменция
nolofinve, Макмерфи-то простой, но его придумал автор с закидонами)) Похоже, для них в понятие "свобода" входило обязательное пренебрежение условностями - а что включать в этом понятие, толковалось весьма широко - и, гм, специфическое отношение к женщинам.
Я твой ананакс (C) || Мне нравилось сжимать оружие в руках: так было спокойнее, словно под металлическим пледиком (C)
nolofinve, я пошукала про концепт Центрально-Східної Європи, нажаль, чітко викладеного я його не знайшла, але широко розкриває цю тему збірка есеїв "Дезорієнтація на місцевості", особливо добре в розділі "Ерц-герц-перц".
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
iezekiil, ну да, Макмерфи бабник, и гордится этим) Но вроде ж он с ними по согласию) А то, что Старшая Сестра женщина, так это характерно для медицины, и для любимой американскими фрейдистами всеподавляющей мамочки)
Важнейшим из искусств для нас является окклюменция
nolofinve, это как один рэппер-радикал ответил о месте женщин в борьбе за что-то там такое (забыла, чьи интересы он представлял): "prone")) Вот и все. Старшую сестру чисто по-человечески жалко (она сама первая жертва), но эта эмоция вроде бы не имеет отношения к авторскому мессиджу.
Важнейшим из искусств для нас является окклюменция
вот когда женщин так истово отождествляют с архетипическими ролями... хотя что я, в самом деле, сам Макмерфи ведь тоже не без того. Но когда я в нем пытаюсь видеть живого человека - бесит)) ну то есть как, на уровне "держаться подальше".
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
iezekiil, Типаж непредсказуемый, в том-то и проблема. Честно говоря я, когда читал, не сильно верил в его самопожертвование, обычно понтовые сникают враз, когда дело касается шкуры.
Важнейшим из искусств для нас является окклюменция
nolofinve, мне надо перечитать при случае, я тоже отчетливо помню, что там было ощущение самопожертвования, хотя сейчас я не могу вспомнить, когда у него выбор-то был. Или же это просто влияние архетипической роли, в которую засовывают не особо приятного (но вполне живого и верибельного) персонажа)
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
iezekiil, выбор у него был дважды, когда он понял, что на принудиловке, и на какое то время перестал буянить, и второй раз уже конкретный, когда он заступился за кого то, уже зная, что его ждет шоковый шалман. Если первый раз характеру в принципе соответствует - попугали, отлегло, пошел бузить дальше, то второй раз чисто альтруистичный, что совсем нехарактерно для подобных личностей. Обычно инстинкт самосохранения перевешивает гордыню.
Важнейшим из искусств для нас является окклюменция
nolofinve, вот, в этот второй момент персонажа и натянули как сову на глобус, на этот архетип)) у Керуака честнее - хотя базовый конфликт тот же по сути (как ты сам написал выше про американских фрейдистов и всеподавляющую мамочку-Систему), его участники даны в своей неприглядности как есть.
Кілька років тому Андрухович був у тренді. Я тоді навчалася, і серед мого оточення (журфак) усі, хто вважався прогресивним, у хорошому сенсі цього слова, говорили про нього із захватом і блиском в очах: "О, який постмодерн!", "О, яка мова!", "О, які ідеї!", і таке інше. А зараз же, як мені здається, люди сильно змінилися, а Андрухович лишився таким як і був. Він більше не задовольняє інтелектуальні потреби того тонюсінького прошарку, який хвилювали проблеми переосмислення цінностей за його прикладом. Мені здається, аудиторія Андруховича вже переросла його бунтарство, і якщо він не зміниться у відповідь на вимогу реальності, його твори будуть знаходити все меньше і меньше розуміння і співчуття у читачів.
Ось, для прикладу - "Московіада". Ліричний герой тиняється по місту і бухає. На всі пропозиції щось робити реагує так, що в читачів складається враження - ті, хто намагається робити щось корисне є тупими ідіотами. Підводить друзів, кривдить жінок, фактично гвалтує дівчину в гуртожитку, і робить все можливе, щоб отримати в рило. Але народу подобалось, бо там він насміхався і над москалями теж)
Але далі все пішло по колу - такі ж оббухані і обкурені ЛГ з таким же мінімальним відсотком віддачі суспільству. За те, що він обгидив Антонича в "12 обручах", варто взагалі натерти автору писок снігом. Рівно і як за "гнилозубих просвітян" і тупих рагулів-українців звідти ж.
Мені здається, що хлоп задовго жив у Австрії-Німеччині - а тому нині зневажає хахлів, за те, що ми не такі чистенькі.
За пропозицію подарувати Крим і Донбас расеї, я б його і сам урив, хоч я і не Правий Сектор.
Але про Австрію-Німеччину, думаю, це правда. У нього ж є концепція центрально-східної Європи, у якої свій культурний простір, і куди всяким "вульгарісам" з інших частин України зась.
А ПС - в том и беда, что разгильдяям мы доверяем больше,чем риторике)
maysterni.com/publication.php?id=6995
Недобра він людина, от і все.
А то, что Старшая Сестра женщина, так это характерно для медицины, и для любимой американскими фрейдистами всеподавляющей мамочки)
Старшую сестру чисто по-человечески жалко (она сама первая жертва), но эта эмоция вроде бы не имеет отношения к авторскому мессиджу.