Читальний зал

воскресенье, 10 мая 2015

13:27

nolofinve

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)

Чабуа Аміреджібі

Дата Туташхіа

В грузинській літературі я, чесно кажучи, ніц не тямлю за деякими винятками. Маю на увазі "Витязя у барсовій шкурі", та ще кілька книжок. Тим цікавіший був цей роман.
Найбільше цікаво - як його пропустила тодішня цензура, і як дозволили зняти по ньому багатосерійний фільм, совіцький предок серіалів. Книга крамольна від початку до кінця - це, до речі, говорить про те, що кавказцям у радянські часи дійсно дозволялося більше, бо якби таке написав українець, то одразу б сів.
читать дальше
По темі - що сподобалось.
- Алюзії з грузинським язичництвом, а також прямі натяки на те, що головний герой, "син Місяця" Туташхіа є аватаром язичницького Божества. Щоправда - лише аватаром, про те, що він далекий від божественної досконалості і не є богом в християнському сенсі підкреслюється неодноразово.
- цікава композиція книги - оповідання різних людей від першої особи про різні події. Напевне в оригіналі це виявляється ще яскравіше, бо переклад не може передати всіх тонкощів розмовної мови.
- ГГ - грузинський "Олекса Довбуш", горянин і розбійник. Щось є і від Кармалюка - Дата освічений грузин і почувається своїм навіть у світському товаристві. Загинув знов таки як Довбуш - через жінку, хоча і в іншій ситуації.
- Грузини, мегрели та інші кавказці офігенно колоритні
- Аміреджібі насмілився вустами одного з героїв висловитися за незалежність Грузії. Більше того - було сказано, що московське панування негативно вплинуло на грузинський народ. І нехай це говорить не найсимпатичніший персонаж, але сказано було сильно і багато. (Книгу написано в 70-ті)
Що вразило у негативному сенсі:
Я звісно розумію, що шановний грузин писав, як то часто у них заведено, швидше притчу, аніж історичний роман. Однак - це, здається, той варіант, де симпатичний головний герой є непритореним дурнем.
Дата йде у абраги тому, що смертельно поранив залицяльника своєї сестри. Цей момент якось проходить повз увагу і автора, і читачів, а у серіалі, здається, щось взагалі змінено. Однак - факт є фактом: мужик зіпсував сестрі життя. Залицяльник був цілком пристойним типом і не посягав на цноту молодої грузинки. Однак, ці гарячі кавказці...
Далі Дата стає "шляхетним розбійником", тобто фактично контролює певну територію, з багатих знімає "бакшиш" з якого спомагає незаможним. Ой, щось це мені нагадує))) Добре, що хоч бідним помагав, і то вже щось.
Але допомога бідним привела до того, що Дата розчарувався в людях. А що ж він хотів? Поміг одним розбагатіти на дурничку, а вони стали утискувати вже своїх наймитів. (От тому я злидням і не подаю, бо цим зазвичай і закінчується, коли щось дістається задарма). Дата чомусь сприйняв це неадекватно - ох ці гарячі грузинські хлопці. Потім він потрапляє до місцини, де один багатій тримає робітників фактично у рабському статусі. Дата захотів їх звільнити, вони йому набили морду...( Ну наче Дон Кіхота не читав)) Потім його вразила гризня за шматок хліба поміж голодуючими людьми. Зовсім як пацюки - і виживає найсильніший. Ну напевне ж - чому тут дивуватись, голод це така справа. Дата робить висновок - всі люди сволота. (іноді і я так думаю, але думаю мовчки)
Зрештою, Дата перестає допомагати людям. Зла не робить, однак навіть у скрутних ситуаціях не помагає. За те, що не врятував дівчину від згвалтування, я б його і сам прибив - зрештою є різниця між бідою і просто халепою.
У грузинського Довбуша-Дон Кіхота є антагоніст, Зарандіа, жандармський офіцер і його двоюрідний брат. Цей хлоп просто старший брат путінських ефесбешних журналістів, бо веде фактично психологічну війну проти абрагів, нацььковуючи їх одне на одного. Цього "чесного служаки" боїться навть його шеф, бо Зарандіа фактично на очах у шефа ловко підставив приїжджого з Петербургу ревізора аж так, що той подав у відставку. Оцей Зарандіа і згладив зо світу брата-абрага, нацькувавши на нього його ж власного сина від коханки.
Зарандіа, котрий у Аміреджібі асоціюється з "темним боком місяця", а фактично з дияволом, в принципі є більш реальним персонажем, аніж його донкіхотствуючий брат-розбійник. Але ж так і є - темні завжди реалістичні)
Окрема історія - це стосунки Дати з жінками. Власне - коханка у нього одна, мати його сина, селянка Бечуні. А от кохання - як і належить романтичному бандиту - до княгині, дуже цікавої і вродливої пані. Взагалі, жінки на вродливого абрага вішаються гронами, але він дуже суворий з дамами і не дозволяє собі зайвого (Досить дивно для гарячого кавказького хлопця)
Взагалі ж - батоно Чабуа за книгу респект і шаноба. Шкода, що раніше не трапила до рук.
Не знайшов картинки з тою книгою, що в мене - купив на товчку (знову, ага))). Тому - портрет славетного абрага у виконанні Отара Мегвінетухуцесі (Боги, ну й імена у кавказьких хлопців, одразу не вимовиш)