Сергій ЖаданГлибокі подвір'я, на яких уночі не чути нікого,
Лише яблука падають в жорстку траву, пробиваючи листя.
Жінки у вересні чутливі, наче пальці сліпого,
Наче в кожній із них ще один голос прокинувся і оселився,
читать дальшеІ озивається тепер до мене, і говорить зі мною,
І пояснює мені речі – таємні та очевидні:
Що навіть вода у вересні темною стає і мутною,
Пам'ятаючи все, що з нею трапилося в липні;
Що у вересні жіноче дихання гріє, ніби каміння,
Прикладаєш його до горла, аби спинити застуду,
Що в жінок восени прокидається дивне вміння -
Бачити в темряві кожну стежку і кожну споруду;
Що навіть остання вуличка зі своїми псами,
З брамами зачиненими і нічними трамваями
Є прихистком для нас усіх із нашими голосами,
Є притулком для світел, які ми в собі тримаємо.
Тепер і нам, думаю я, доведеться пройти крізь зиму,
Яка вже стоїть і чекає за міською стіною.
Навіть якщо я вас і не виведу, я все одно ітиму,
Тож і ви не спиняйтеся, ідучи за мною.
А всім, хто лишається тут, у своїх вересневих будинках,
Чоловікам і жінкам, дітям, старим і пропащим,
Всім, хто просіює час в аптеках, школах, на ринках,
Всім, хто збирав дбайливо свої кольори і пахощі,
Всім ряженим і переродженим, хворим і порятованим,
Всім стійким і розгубленим під темрявою терпкою,
Всім, хто любить у цьому місті без сумніву та утоми,
Всім вам теплої зими і тихого спокою.
Інею вам на дахах, сонця на гратах.
Гарячої вам зневаги і знання головного.
Народжуйте веселих дітей.
Помирайте в своїх кімнатах.
Кидайте це чортове місто.
Повертайтеся в нього.
Посетите также мою страничку
hospital.tula-zdrav.ru/question/%d0%ba%d0%b0%d0... банк таджикистана
33490-+