І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Журналісти з "Еха Москви" побували в Донецькому аеропорту.

это какое-то эпическое событие, это какой-то оживший Толкиен, который мне никогда не нравился, какой-то LordoftheRings, потому что в этой книге нет юмора, там какая-то идиотская фабула: какое-то абсолютное добро борется с абсолютным злом. И вот здесь наконец этот Толкиен для меня ожил. Я увидел, что, действительно, достаточно абсолютное добро вот в этом аэропорте, который защитить нельзя, который защищать не нужно, борется с абсолютным злом, с этими орками, которые со всех сторон окружают этот аэропорт и долбят его «Градами», минометами и так далее.

@темы: українське

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
31.10.2014 в 20:43
Пишет  Magnus Kervalen:

Финголфин от Niyochara
Большие, поэтому прячу под кат.

читать дальше

URL записи

@темы: сильмовське

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Для тех россиян, которые упорно мне доказывают, что Украинская Армия во избежание жертв серед мирных жителей должна была сложить оружие и позволить сепам, российским наемникам и российской армии (которой, конечно, на Донбассе нет, она нам мерещится) дойти до Киева, а то и до Львова, как у них на танках и было написано. Ответы кидайте в комменты, украинцы тоже могут участвовать.
Примеры реальные, из сакрализованной россиянами ВОВ.

читать дальше

Можно отвечать анонимно, но конкретно и обосновано.

@темы: Українське, білочки

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
28.10.2014 в 19:58
Пишет  riweth:

Анархист Матюкайленко и всем анархистам анархист
Всем анархистам анархиста так и звали — Анархист. А фамилию он взял Кропоткин-Махно. Правда, поговаривали, что с рождения Анархист был записан как Семен Акакиевич Череззаборногузадерищенко, но это были только слухи.

Поздним вечером, когда Анархист вломился в расположение анархиста Матюкайленко, там уже почти все спали. Отец Павел сопел в землянке, носом выводя любимую у него на родине колядку, пленный интервент Валера тихо ругался матом, а пулеметчик Назар стерег лагерь.

- Распустились! - громко сказал Анархист, заламывая шапку набекрень. На плече он нес древко с черным знаменем, по которому белым, но довольно коряво кто-то вывел «Воля или смЭрть». За поясом торчало у Анархиста сразу два нагана и один маузер, а пояс был красный с черным, шелковый кушак. Мужчина хоть куда, так считали во всех поселковых лавочках.

- Что орешь? Люди спят, - спокойно сказал анархист Матюкайленко, раскуривая толстенную самокрутку.
- А почему они спят, когда такой бардак творится? - вызверился всем анархистам анархист по имени Анархист. - Идеалы анархизма еще не победили, главгад Борис в Кубышке все сало сожрал, а вы тут бока отлеживаете.
- Ну все сожрал — так лопнет, - ответил анархист Матюкайленко и зевнул. - А ты кто?
- Я свободная личность — не хочу и не отчитываюсь. - ответил Анархист Кропоткин-Махно. - А ты тут небось кулеша нажрался, курева накурился и глух к страданиям трудового народа.
- Так иди, свободная личность, достань сало из главгада, - пожал плечами Матюкайленко. - Ты луну мне загораживаешь.
- Вот как? Луну тебе еще? - возмутился Кропоткин-Махно. - В то время, как все стонут под игом...игом...иго...
Тут Кропоткин случайно наступил на интервента Валеру, и тот заматюкался уже громко, а еще пнул Кропоткина-Махно со всей силой пленного в плохом настроении.
- Говорю же, - сказал анархист Матюкайленко. - Люди спят.
Но всем анархистам анархист его не слушал. Получив смачного пинка, он откатился под холм, заросший малинником, и там громко обещал всем показать, кто присваивает гордое звание и вообще разлегся тут.

С тех пор Анархист Кропоткин-Махно поселился со своим знаменем в бурьянах возле землянки Матюкайленко. Каждого, кто проходил мимо, он вопрошал с надрывом: «А что ты сделал для победы идеалов анархизма?». Все посылали Кропоткина-Махно очень далеко, но он не шел.

URL записи

@темы: українське

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Ну що - могло бути й гірше.
Приємно, що кількість ідіотів в країні скоротилась до восьми відсотків.
Неприємно, що ці ідіоти знову увіпхнули в парламент кільканадцять огидних рил, по яких хочеться стріляти.
Приємно, що начебто пройшли у раду Ярош (о, так, візитки безкоштовно) та Білецький (ось за це варто випити, пане полковнику)
Неприємно, що не пройшов ПС - а втім він буде ззовні, щоб карасі не дрімали.
Не пройшла (начебто) Свобода - отут не знаю, як реагувати. З одного боку там багато гарних хлопців, але Тягнибок макуха, а Фаріон божевільна дурепа.
Приємно, що пройшла Самопоміч, а з нею славетний Семенченко.
А взагалі-то все це неправильно.
В нашій країні справжній демократії ще треба вчитись. А вчитись так - кожному здавати екзамени на громадянство, в який входить знання мови та історії. Здав екзамен - маєш право голосувати. Не здав - тобі нічого не буде, але ти, любчику, не громадянин. І не маєш права вибирати нам за гречку все тих самих казлів і зрадників.
Скажете - підроблять і результати екзамену? Та ні - якщо ті екзамени прийматимуть "Правий сектор" та "Азов" з "Донбасом")

@темы: українське

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
26.10.2014 в 01:08
Пишет  riweth:

Анархист Матюкайленко и душегуб Харитон
По заказу  nolofinve

Начинающий душегуб Харитон получил за голову анархиста Матюкайленко банку кильки в томате и бутылку ситро «Буратино». Это была неплохая ставка, поскольку все остальные начинающие душегубы пока что работали за идею. Платил Харитону главгад Борис, замотавшись по самые глаза в шерстяную шаль бабы Фроси, о которой та говорила, что она «пошти как меховой палпатин». Ну, только молью чуток трачена в верхнем левом углу. Голос главгад тоже изменил — он как раз очень удачно простудился, сидя в засаде в бурьянах за сараем. Анархиста так и не дождался, а голос уже осип. Вот и решил заказать кому помоложе, пусть они бегают.

Замирая от ужаса, отправился Харитон на дело. У анархиста была дурная слава, но, с другой стороны, начинающий душегуб очень любил кильку.

читать дальше

URL записи

Заблукав бідолашний... Ну так заблукав...

@темы: українське

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Колись я питав себе, чого росіян ковбасить від української мови. Саме ковбасить - на підсвідомому рівні - конкретно від мякого "г" та кличного відмінку. Я вже не говорю про те, що нашим ... добрим сусідам ріжуть слух такі слова як "громада", "громадяни" - можливо тому, що у росіян "община" від "все общее", а не від кількості людей, а слово "гражданин" взагалі-то на початку означало мешканця огороженого міста, а не члена "громади", тобто одного з багатьох. Але то все їхні проблеми.
Але мене завжди смішить твердження, що українською мовою неможливо адекватно передати серйозну літературу. Гумористи...
Це я до того, що знову відкопав свого двотомника Рільке. Серйозний був поет.

трохи прекрасного

@темы: поезія

23:57

Онеїда

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Не перекладаю, бо ліньки. Вважайте, що це поминальний тост, тобто пост моєму хорошому життю на дайрях, тусовці та толкінізму ру-юей в його колишньому обсязі. Світ змінюється. Отака фігня, малята.

фіялочкам краще не читати навіть з гуглем. Ноло злий і нетверезий

@темы: білочки

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
19.10.2014 в 14:24
Пишет  riweth:

Анархист Матюкайленко и позиционная война
- Ты, анархист Матюкайленко, свой же парень, - увещевал интервент Валера, доставая из волос мокрую труху. - Нормальный мужик, рабочий...
- Уралвагонзавод тебе рабочий, - отвечал Анархист Матюкайленко. - Я анархист, я за вольный труд и вольный самого... то есть отдых.
Между противниками осенне желтели могучие, еще не сдавшиеся тлению бурьяны. Секретное оружие интервента Валеры булькало и пускало мыльные пузыри всех цветов радуги. Не прошло ему даром знакомство с военными хитростями анархическими. А у Матюкайленко никак не собирался пулемет. Стало быть, обманул гетьман Очевидько, опять ржавых запчастей прислал. Или вот как в прошлый раз... Где-то орал петух. Подступало утро, а военные действия все откладывались.
- Нет, ну ты вот подумай, - чихал простуженно интервент Валера. - Я ж когда починюсь — я тебе башку снесу и не замечу.
- То когда будет, - говорил анархист Матюкайленко, продолжая яростно ковыряться в своем пулемете. - А может, я тебе снесу.
- Это ж черт-те что, - не унимался интервент Валера. - До утра что ли сидеть тут?
- Да можно и до утра, - согласился анархист Матюкайленко. - А можно и неделю. Особенно если ты горохового супу поел.
- Чегоо? - не понял интервент Валера и вскинул секретное оружие, предательски выдававшее его расположение мыльными пузырьками.
- Того, - огрызнулся анархист Матюкайленко. - Это позиционная война, темень ты. Кто первым обосрался, тот и проиграл.

URL записи

Інтервент Валера жжот напалмом)))

@темы: українське

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
В. Пелевін

Empire V

Бэтман Аполло

Кажуть, що є письменники однієї книги, а Віктор наш Олегович є письменником однієї ідеї. От сподобався колись людині буддизм "для чайників", і з того часу всі його книги - одна думка в різних обгортках.
Обгортки гарні, бо письменник з біса талановитий. Зміст... Ну як сказати.
На той час, коли писалася перша книга, гламурні вампіри були в моді. Тому обгортку зроблено у вампірському стилі.
Зміст - все той же. Люди є "дійними коровами" вищих сил, в данному випадку вампірів, котрі самі є "дійними коровами" чогось іще. Вампіри харчуються не "червоною рідиною", а енергією, котру виділяють люди, коли хочуть пробити собі шлях до успіху. Цю енергію збирає верховна вампірша, а тоді по краплині роздає підданцям. Коротше - куди не кинь, скрізь розвод лохів.
Рецепт позбутися цього все той же - проникнутись Великою Порожнечею і зрозуміти, що тебе нема. Є тільки Велике Ніщо.
Другий роман - все те саме, тільки на сцені з являється американський упир-гермафродит. Боротися з системою вампірізму неможливо - вона самодостатня, всі спроби людей не давати вампірам поживи - це хитрий хід того ж самого упиря Аполло. Висновок знов таки неоригінальний - російські вампіри змушують населення страждати, і тим отримують свій баблос-поживу, Аполло за допомогою проекту "Американська мрія" виснажує людей в гонитві за успіхом. Виходу з замкненого кола нема.
От за що я не люблю довколабуддійські спекуляції, так це за оцей висновок - нічого нема, тебе не існує, все суєта суєт, булька на воді, а отже не варто і напружуватись. І поки довірливий інтель жує цю жуйку, на вулицях його міста може з' явитись чужа бронетехніка, або заблуканий десант, якого також начебто не існує.
Ні, бути буддистом на даний момент це розкіш, яку не можна собі дозволити.

@темы: літературне

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
27.08.2014 в 23:56
Пишет  Klod:

Сергій Жадан

Візьми лише найважливіше. Візьми листи.
Візьми лише те, що зможеш сама нести.
Візьми рушники та ікони, візьми срібні ножі,
Візьми дерев’яні розп’яття, золочені муляжі.

Візьми хліб і городину, потім іди.
Ми ніколи більше не повернемося сюди.
Ми ніколи більше не побачимо наші міста.
Візьми листи. Всі. До останнього злого листа.

Нам ніколи не повернутись до наших нічних крамниць.
Нам ніколи не пити з сухих криниць.
Нам ніколи більше не бачити знайомих облич.
Ми з тобою біженці. Нам з тобою бігти крізь ніч.

Нам з тобою бігти вздовж соняшникових полів.
Нам з тобою тікати від псів, спати поміж волів.
Нам збирати воду в долоні, чекаючи в таборах,
дратувати драконів на бойових прапорах.

Друзі не вернуться, і ти не прийдеш назад.
Не буде задимлених кухонь, не буде звичних посад,
Не буде сонного світла серед нічних осель,
Не буде зелених долин і заміських пустель.

Буде розмазане сонце за плацкартним вікном.
Буде холерна яма, залита вапном.
Буде криваве взуття на жіночих ногах,
Вимучені вартові в прикордонних снігах,

Підстрелений листоноша з порожнім мішком,
Підвішений за ребро священик із безжурним смішком,
Цвинтарна тиша, гамір комендатур,
Списки загиблих, друковані без коректур,

Такі безкінечні, що навіть часу не стає
Шукати в них щоранку ім’я своє.

URL записи

@темы: поезія

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
17.10.2014 в 16:41
Пишет  Klod:

Сергій Жадан

Золото на воді й вогні за рікою.
Всі твої сльози звідси й радощі звідси.
Мова твоя стає щоразу стриманішою та гіркою,
Щойно між нами з’являється відстань.

Відстань, яка стоїть поміж нас стіною,
Стоїть, і здолати її насправді нічим.
Але, принаймні, якщо ти говориш зі мною,
Ти в цей час не говориш із кимось іншим.

Принаймні, якщо ти слухаєш і смієшся,
Або навпаки — якщо замовкаєш і плачеш,
Можна не хвилюватися щодо твого серця,
Яке й надалі лишається наполегливим і терплячим.

Можна не лякатися й не панікувати
Щодо того, чи воно працює надалі,
Адже ти слухаєш мене, а отже всі завади
Такі несерйозні насправді, такі нетривалі.

Можна хоч трішки бути за тебе спокійним,
Можна хоча б на мить відновлювати рівновагу,
Слухати твоє серце, що лишається непокірним,
Перебирає на себе всю любов та увагу.

Звідси всі твої сумніви та бажання.
Керуйся своїми вірою та удачею.
Відстань, це те єдине, що тобі заважає.
Відстань, це те єдине, що не має жодного значення.

URL записи

@темы: поезія

22:21

Типажі

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
До суперечки про те, що "з того боку", тобто з боку "апалченцев" можуть бути Берен та Лутіень.
О люди, люди небораки. Ви намагаєтесь самим собі довести, що ті особи, чия ідеологія вам подобається, є кращими за нас, захисників своєї землі, або, принаймні рівними.
Ми не є ангелами. Але те, з чим ми воюємо - це урки. Хоч ображайтесь, панове інтелігентні росіяни, хоч ні.


під кат ходити обережно. Фейси дуже неестетичні

Оце ось їхні закохані - уркаган і маруха. Міг би ще сюди підкинути фото міністра культури ЛНР Філатової, але то зовсім неестетичне видовище, та ще й за порнуху можуть притягти.
Як не крути, а розумовий та інтелектуальний рівень террів у більшості ось такий. І тим більше шкода нормальних людей, котрі опинилися під владою Крис та Болтів лише тому, що їм не пощастило з місцепроживанням.

@темы: білочки

00:02

Цитата

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
«Гарантія миру: закопати сокиру війни разом з ворогом. »Станіслав Єжи Лец

@темы: білочки

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Українці більше не будуть святкувати на офіційному рівні день защітніка россійского отєчєства 23 лютого. Віднині День Захисника Вітчизни відзначаємо 14 жовтня. Він же День Українського Козацтва, він же День Української Повстанської Армії.
Тепер одразу буде видно, якого числа гуляють справжні мужики, а якого... ну ясно хто.
А якщо серйозно, то зі святом, друзі. І слава Україні.



@темы: українське

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
13.10.2014 в 18:31
Пишет  tolkien-fanfiction:

Адунаик для чайников


Адунайк – язык, который знают все нумэнорцы, и Верные, и Черные. У нумэнорцев, живущих южнее Пэларгира, это единственный язык общения, севернее Умбара это наиболее распространенный из двух языков общения (синдарин все же второй язык). Все нумэнорцы используют адунайк при общении с людьми Средиземья, поэтому те Младшие люди, которые либо живут в нумэнорских поселениях, либо как-то общаются с нумэнорцами, тоже понимают адунайк и говорят на нем. В сфере влияния нумэнорских поселений адунайк – язык межнационального общения.

Ударения в словах выделены жирным шрифтом.
•ЯЗЫКОВОЙ МИНИМУМ
•ЯЗЫКОВОЙ ОПТИМУМ
•АДУНАЙКСКИЕ ИМЕНА
•ДОПОЛНИТЕЛЬНЫЕ МАТЕРИАЛЫ

читать дальше


URL записи

@темы: сильмовське

23:51

Цитата

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
"Правило поведінки на полі брані: загарбник повинен бути ображений діяннями."

Невідомий автор

@темы: українське

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Макс Кідрук

Бот

Твердиня

Не великий я прихильник жанру "техно", але цей хлопець пише непогано. Принаймні "Бот" мені сподобався чисто як твір, де виведено нормального українця. Розумного, винахідливого і відважного.
Сам сюжет в принципі класичний - божевільні вчені створюють проблему, з якою не в стані впоратись. Проблему намагається вирішити інтернаціональна команда, серед якої програміст Тимур Коршак. По ходу з'ясовується, що наш хлопець вміє вправлятись не лише з компами, але і зі зброєю. І взагалі - чував я про програмістів, котрі багато чого вміли в реалі, але то деталі...
Але другий роман мене розчарував. Враження таке, наче прийшов до пана Макса видавець і сказав йому - книга продається збіса добре, з наступною, хлопче, маєш вийти на російського читача (книга написана була до війни,ясна річ). Однак - ти маєш ввести в роман еротичні сцени і додати гегів. Ну, як ото в американських фільмах - на поржать.
А головне, хлопче, народ нє паймьот, коли головним героєм буде хахол. Тож спробуй - і буде тобі переклад російською мовою і видання у Москві.
Звісно, це все мої припущення. Але ж...
Еротична сцена в романі написана так, ніби автор запозичив її з фандомної битви. Ну не вміє технарь цього - то навіщо і пробувати. У розвитку сюжету вона не грає ніякої ролі.
Українець Левко виступає тут у звичній ролі блазня. Всі геги і ідіотські розиграші трапляються саме з ним.
Його приятель-росіянин найрозумніший, і найкмітливіший з інтеркоманди. Коли він єдиний раз питає у Левка поради, той радіє як дитина.
Американець з тої ж команди - передбачувано тупий хвалько.
Сумно - ажже автор патріот, і таке інше. Навіть якщо це не задля видання книги - тим більше неприємно. Підсвідомість чи що спрацювала.


@темы: літературне