Феанорінги, такі вони, Феанорінги...

Із зали суду ...)))





Суддя Намо: Підсудні, розкажіть, як ви дійшли до такого життя...
Феанаро: не дійшли, а допливли...

дивитись тут

Нолофінве з адвокатського місця : "Це я дійшов"

дивитись тут

@музыка: нема

@настроение: спати час...

@темы: сильмовське, білочки

---

Хімрінг-5. Нолофінве в гостях у племінника. Улюбленого)

12.01.2012 в 13:20

Пишет  ~Milashk@:

ХИМРИНГ. " Государь и Князь"
О приезде Нолофинвэ в Химринг.
По хронологии это где то 370 -380 годы ПЭ.
По моим глюкам, Нолофинвэ был очень редким гостем на Севере, да и в дни Долго Мира с Феанорнгами- даже с Маэдросом встречался очень редко.
Химринг.
I.
5.
Государь и Князь

Нолофинвэ гостил в Химринге вместе со своим сыном Финдекано, да приближенными. Верховный Король нолдор не любил путешествовать с большой свитой, да и надобности в этом не было – во всяком случае в Западном Белерианде, где без ведома воинов-эльдар даже белка не могла перескочить с ветку на ветку. Вместе с королем кроме его сына были также князья- Арафинвионы : Финдарато и Айканаро. C Майтимо были его братья.
Майтимо знал, что король прибыл не просто для того, чтобы посмотреть на крепость Химринга, но и для того, чтобы показать - Старшие из рода Финвэ больше не враждуют друг с другом.
Сам Майтимо принял Нолофинвэ как положено - но он ни разу не поклонился и вел себя так, словно он и не считался вассалом своего государя. Многие из свиты короля приняли это за дерзость и гордость – ведь за старшим братом наблюдали не только эльдар из Второго Дома, но и братья Майтимо, которые и так не признавали верховенства дяди, а тут еще и видели поведение рыжего Феанариона.
В первый день, когда Нолофинвэ принимали на Хладном Холме, на пир, устроенный в честь государя, пригласили и Амлаха с его сыном и дочерью, и парой приближенных. Сам Амлах был преклонных лет, горд и, должно быть в молодости, хорош собой, так как старость не согнула его плеч, и не погасила живого огня в глазах. Король милостиво взирал на адана, который поклялся вечно мстить Моринготто за ту ложь, что он пытался посеять между эльфами и людьми и очернил его имя.
Финдекано, завидев молодую аданэт , то и дело смотрел то на нее, то на Майтимо. С тех самых пор, как он наконец поверил, что друг не шутит насчет того, что ему сказали, он присматривался к каждой смертной женщине, которая проходила мимо рыжего сына Феанаро, и Майтимо без всякого осанвэ мог прочесть вопрос в его глазах : «Она?» Однако, вскоре он разочарованно оставил это занятие- дочь Амлаха краснела только тогда, когда Финдекано начинал на нее смотреть, а на хозяина Химринга не обращала никакого внимания.
Несколько последующих дней тоже прошли в пирах да охоте – на западном берегу Келона было много небольших озер, где гнездились птицы. Правда последнее занятие больше привлекало Тьелкормо да Финдекано – они прихватили собой множество стрел и луки.
- Я слышал, тут видели болотных оленей, - говорил Тэльво Нолофинвэ и Майтимо. – Мориквенди говорят, они чуть ли не восемь футов ростом а рога и того каждый в пять ,а то и шесть футов в длину!
Дядя и брат заулыбались, переглянувшись. Видно было – они не верят словам Амбарассы. Зато о том, о чем умолчали старшие, не преминул сказать Питьо:
- Да что за сказки ты рассказываешь! Где таким громадным животным укрыться? Тут травы мне едва по пояс, а ты про какие - то восемь футов…
- Да говорю тебе, не стали бы мориквенди врать! – не унимался Тэльво. – Это тут трава низкая, а ты был южнее, внизу по Келону? Чем ближе к Дориату, тем болотистее местность, и трава там такая, что даже Майтимо или Турукано могут в ней в полный рост стоять, и никто их не увидит! Что, не веришь? Спроси у Турко или Морьо, я был там с ними!
- Вот сейчас спрошу у них! – Питьо вскочил с травы и направился к Карнистиро. Тэльво тут же устремился за ним.
Оставшиеся наедине Нолофинвэ и Майтимо некоторое время молчали.
- Макалаурэ обмолвился, что набеги орков участились на ваши северные рубежи, - сказал, наконец, Нолофинвэ. – У вас достаточно воинов, чтобы противостоять им?
- Достаточно, - спокойно ответил Майтимо . – Макалаурэ, как обычно, немного преувеличил. Приближается зима, а в это время года натиск Моринготто всегда становится сильнее, чем обычно. К тому же, Химринг самая ближайшая эльфийская крепость к Ангамандо. Но не стоит беспокоится, дядя, - Майтимо улыбнулся. – На рубежах Ладроса и Лотлана наши разъезды, ущелье Аглона бдительно охраняется, да и Айканаро с Ангарато не дремлют. Я не знаю, сказал ли тебе Наро, но мы установили дозорные башни по всей границе от Дортониона до Хелеворна – если кто –то из нас будет в опасности, другие узнают об этом во мгновение ока и придут на помощь.
Нолофинвэ удовлетворенно кивнул.
- Наро не говорил, но об этом упоминал Кано. Мой Кано, - с улыбкой добавил король. – Из-за вашего почти соседства я Финдарато и Артанис вижу чаще родного сына, но не об этом сейчас речь. Насколько быстро можно передать сигнал?
- Мы проверяли- за две –три минуты, - ответил Майтимо.
- А как быстро войско может придти на помощь?
- От ближайшей заставы – за один дневной переход , то есть меньше чем за половину солнечных суток.
- И кто это придумал?
- Айканаро и я. Мысль пришла одновременно. Когда он гостил у меня, у кого-то в людском поселении в Дортонионе загорелся амбар – а пламя было видно даже в Химринге.
Нолофинвэ снова заулыбался и поднялся.
- А что, Майтимо, не проверить ли нам, существуют ли такие большие олени ,как говорит твой брат?
Рыжий Феанарион покачал головой.
- Кто их знает… Но если да, то обычными стрелами их не убить.
- Верно. Нужно копье.
Вниз по Келону с королем и князем Химринга отправились несколько их приближенных, а так же Финдарато, Амбаруссар и Атаринкэ. Финдекано и другие Феанарионы предпочли остаться и поохотится на больших белокрылых птиц.
Как верно сказал Тэльво, чем ниже нолдор спускались по реке, тем выше становились прибрежные тростники, тем больше появлялось болотистых озер . В конце концов травы стали достигать такой высоты, что в них без помех мог спрятаться даже Майтимо на своем сером в яблоках.
Охотники проблуждали по топям до самого вечера, не встретив никого, кроме самых обычных болотных оленей, что были меньше лошадей , но возвращаться с пустыми руками никто не хотел, потому Амбаруссар решили немного взбодрится и подстрелить хоть одного. Финдарато и Атаринкэ последовали за ними, а Нолофинвэ и Майтимо продолжили путь вниз по реке.
Внезапно раздался глубокий трубный зов. Король и князь насторожились и оба, отпустив поводья, схватились за древки копий. Кони медленно, почти бесшумно, побрели к небольшому леску, что вырос прямо на болоте. Трубный зов повторился и из высокого тростника медленно вышли две оленихи, а за ними и олень. Он был огромным, как и говорил Тэльво, с плоскими и ветвистыми рогами, которые были такими огромными, что его голова клонилась под их тяжестью. Он снова протрубил – долго и протяжно, и беззаботно принялся есть водоросли, вытаскивая их прямо из воды.
Некоторое время Нолофинвэ и Майтимо смотрели на него, не в силах вымолвить и слова, так прекрасен был олень. Нечего подобного им видеть не приходилось – даже в Валиноре.
- Он видит нас и не бежит, - удивленно проговорил король.
- Ему нет надобности, - ответил Майтимо. – С таким ростом у него, должно быть, и нет врагов в природе, а лаиквенди не охотятся и не едят мяса… Но за беспечность часто можно поплатится жизнью! - с этими словами князь Химринга поднял копье на перевес.
Олень поднял голову и, перестав живать траву, посмотрел на Майтимо. На миг Феанарион замер и словно хотел опустить копье, но потом упрямо сжал челюсти и снова поднял руку, готовясь метнуть.
- Нельо, не надо, - произнес вдруг Нолофинвэ, направляя коня к племяннику. – Оставь его. Он слишком прекрасен, чтобы умирать. Будь милосерден к беззащитному созданию.
Медленно, словно не хотя, Майтимо опустил оружие. Мягкий голос Нолофинвэ, и то, что он обратился к нему его отцовским именем – заставили Феанариона остановиться. Копье оправилось обратно в кожаный чехол, в котором обычно хранилось у седла. Майтимо обернулся и посмотрел на брата своего отца. Нолофинвэ с восхищением следил за оленем, который шумно вздохнул и развернувшись, ушел в густые тростниковые заросли.
- Ты воистину король , - сказал Феанарион дяде, неотрывно глядя на него.
- Как и ты, Майтимо, - спокойно сказал Нолофинвэ.
- Ты мой государь, - отозвался рыжий нолдо и гордо добавил: - Я свои слова не забываю!
- Да кто же спорит? Но ты все равно сам себе хозяин.
- Я же сын Феанаро. Не забывай, дядя.
Нолофинвэ некоторое время смотрел на него, но потом неожиданно рассмеялся.
- Забудешь тут! – сказал он, разворачивая коня. – Вернемся, нас, наверное, уже ищут!

@музыка: "Ельфійська ораторія-2"

@настроение: ліричне

@темы: сильмовське, фанфік

---

Lind Erebros Фінголфін

@музыка: Lind Erebros Фінголфін

@настроение: відповідне

@темы: сильмовське

---

"Твое непревзойденное оружие"

Итак, оружие, наиболее подходящее тебе для захвата мира - Катана

Хороший враг — мёртвый враг. Но для тебя это не совсем верно. Хороший враг — разрубленный напополам, скорее. Тебя ведут духи предков и эльфийские песни. Ты сражаешься только холодным оружием. Ты всегда спокоен. Твой характер твёрже стали. В общем, все шансы на захват мира. Если только шальная пуля не остановит твою героическую жизнь…

Пройти тест

@музыка: вмикаю e-nomine)

@настроение: Ноло з катаною у руці непереможний)

@темы: тести

---

Феанорінги та інші...

Чому толкінутий народ любить Феанорінгів?
Ну - з Арфінгами все зрозуміло: відвагу і самопожертву лорда Артафінде важко недооцінити.
А ось за що люблять Феанорінгів і помірно байдужі до більш "позитивних" Нолфінгів?
Мені здається, що тут говорить первісний інстинкт родової приналежності.

далі, далі...

Феанаро та його Сімка - згуртована родина. Всі інші для них якоюсь мірою чужі, принаймні - Феанаро кидає решту Нолдор на тому боці абсолютно без жалю, навіть не спробувавши закликати їх до послуху, як зробив би на його місці будь який престолонаступник. Вірні Нолфінгам, або Арфінгам йому непотрібні - згуртована родина Феанаро є сама собі захистом і не пропускає чужих.
Цікаво, що при наявності майже повної самодостатньости - родина здатна пожертвувати частиною цілого, щоб зберегти решту. Мова йде про цікаве питання - чому сини Феанаро нічого не робили для того, щоб врятувати Маедроса?
Відповідь - якраз за отим первісним інстинктом, котрий вимагає зберегти рід навіть ціною жертви одного, або кілької її членів. Вірні Обітниці - і батьковій тіні - вони не можуть покинути Белеріанд, і, зберігаючи рід, не можуть ризикувати всіма, задля одиниці. При тому, що кожен з братів є особисто хоробрим до безумства.
Маедрос - судячи з того, що він ніколи не докоряв братам, теж був прив язаний до родової карми.
А от Арфінги - тут зовсім інше. Тут Фіндарато ладен пожертвувати не тільки собою, але і родом і народом задля людини - істоти не лише не одної з ним крові, а навіть іншої раси.
В знаменитій нарготрондській усобиці Фінрод від початку ставить питання "не тим боком". Якби він мовив - "родовичі, я маю віддати життя за те, щоб дотримати даної мною присяги і тим зберегти честь Нолдор" - я певен, що бажаючих супроводжувати його на смерть було б більше за 10 ельфів.
Але Фінрод закликає вірних йти за ним - на вірну загибель - задля людини і її кохання. І зрештою - кидає на підлогу свого вінця: символ влади над родом і народом. Він піднявся (піднявся?) вище, бо ладен віддати своє безсмертя за одного з "малих цих"
А отже Феанорінгів люблять ті, кому потрібна згуртована родина, а Арфінгів ті, хто потребує навчитись жертвувати собою.
А от чому майже ніхто не любить Нолфінгів?
Загадка, та й тільки...
Нолфінги вибрали собі золоту середину між двома родинами. Фінгон - цілком епічний герой, котрий в Альквалонде стає на захист уже не роду - народу Нолдор (ну здалося йому, що "наших б ють, і показово, що Феанорінги для нього є "нашими") Окрім цього епізоду (неначе навмисне привнесеного, щоб позбавити Астальдо ореолу святості) - Фінгон просто суперпозитивний ельф.
Однак - списів через нього на форумах не ламають. Як не ламають їх і задля Нолофінве - котрий кинувся на Моргота, бажаючи припинити загибель уже не лише родини - народу.
А значить - половині толкінутих потрібно відчути довкола себе родину, а другій половині - виховати в собі готовність до самопожертви (не так трагічно - самопожертва в реалі часто бескровна, але не менш болюча)
Але чому, цікаво, нікому не хочеться бути "просто епічним героєм"?


И перевод

Почему толкинутый народ любит Феанорингов?
Ну - с Арфингами все понятно: отвагу и самопожертвование лорда Артафиндэ трудно недооценить.
А вот за что любят Феанорингов и умеренно равнодушны к более "позитивным" Нолфингам?

дальше, дальше...

Мне кажется, что здесь говорит первобытный инстинкт принадлежности к роду.
Феанаро и его Семерка - сплоченная семья. Все остальные для них в какой-то степени чужие, по крайней мере - Феанаро бросает остальных Нолдор на западной стороне абсолютно без сожаления, даже не попытавшись призвать их к послушанию, как сделал бы на его месте любой престолонаследник. Верные Нолфингам, или Арфингам ему чужды - сплоченная семья Феанаро сама себе защита и не пропускает чужих.
Интересно, что при наличии почти полной самодостаточности - семья способна пожертвовать частью целого, чтобы сохранить остальных. Речь идет о интересном вопросе - почему сыновья Феанаро ничего не сделали для того, чтобы спасти Маэдроса?
Ответ - как раз из-за этого первобытного инстинкта, который требует сохранить род даже ценой жертвы одного, или нескольких его членов. Верные Клятве - и отцовской тени - Феаноринги не могут покинуть Белерианд, и, сохраняя род, не могут рисковать всем, ради одного. При том, что каждый из братьев является лично храбрым до безумия.
Маэдрос - судя по тому, что он никогда не упрекал братьев, тоже был привязан к родовой карме.
А вот Арфинги - тут совсем другое. Здесь Финдарато готов пожертвовать не только собой, но и родом и народом для человека - существа не только не одной с ним крови, а даже другой расы.
В знаменитой нарготрондской усобице Финрод изначально ставит вопрос "не той стороной". Если бы он сказал - "Родичи, я должен отдать жизнь за то, чтобы соблюсти данную мною клятву и тем сохранить честь Нолдор" - я уверен, что желающих сопровождать его на смерть было бы более 10 эльфов.
Но Финрод призывает подданых идти за ним - на верную гибель - ради человека и его любви. И наконец - бросает на пол свой венец: символ власти над родом и народом. Он поднялся (поднялся?) выше, потому что готов отдать свое бессмертие за одного из "малых сих"
А значит Феанорингов любят те, кому нужна сплоченная семья, а Арфингов - те, кто желает научиться жертвенности.
А вот почему почти никто не любит Нолфингов?
Загадка, да и только ...
Нолфинги выбрали себе золотую середину между двумя семьями. Фингон - вполне эпический герой, который в Альквалондэ становится на защиту уже не рода - народа Нолдор (ну показалось ему, что "наших бьют, и показательно, что Феаноринги для него уже являются" нашими ") Кроме этого эпизода (как будто нарочно привнесенного, чтобы лишить Астальдо ореола святости) - Фингон просто суперпозитивний эльф.
Однако - копий из-за него на форумах не ломают. Равно - как из-за Нолофинвэ, который кинулся на Моргота, чтобы остановить гибель "своего народа". Пожертвовав собой во имя уже не одной семьи, но еще только "своих" родичей. Абсолютно в эпичном духе.
А значит - половине толкинутых нужно почувствовать вокруг себя семью, а второй половине - воспитать в себе готовность к самопожертвованию (не так трагично - самопожертвование в реале часто бескровно, но не менее болезненно)
Но почему, интересно, никому не хочется быть "просто эпическим героем"?

@музыка: нема

@настроение: хочу до Арди... Дуже хочу.

@темы: сильмовське

---

Обережно - віруси!!!

11.01.2012 в 15:09

Пишет  Владыка Судеб:

Вот людям делать нефиг, как вредить другим, созданием подобных вирусов.
На кол таких!

11.01.2012 в 13:57

Пишет  GrayFess:

11.01.2012 в 11:41

Пишет  masha i sasha:

ВНИМАНИЕ!!!

11.01.2012 в 11:35

Пишет  delen2:

Ёж твою...
Информация от модераторов сайта!
Если в друзья будет проситься Кетанов Эрик, 31 год, Беломорканал - не соглашайтесь и не смотрите его страницу!!! - это ВИРУС, разрушает комп.
Передайте всем тем, кто у вас в друзьях. Если кто из ваших друзей его ХАПНЕТ, то он потом автоматом перейдёт к вам.
И ещё - admin,my@mail,ru и "сателит@бк,ру" - ТОЖЕ ВИРУС.
В «Одноклассники"запустили вирус! Он разрушает весь жёсткий диск.
Если его кто-то схватит из вашего списка, то вы тоже.
Скажите всем своим друзьям, чтобы они НЕ ДОБАВЛЯЛИ контакт bernar,kz@mail,ru. потому, что это ВИРУС! Windows летит при первом выключении компьютера.
А если кто-то из ваших контактов его словит, то он у вас тоже будет автоматически. Скопируйте это, и перешлите всем своим друзьям!

@музыка: нема

@настроение: душив би гадів

@темы: глюки

---

Краєвид

Знайшов золоту жилу - блог з чудовими перекладами на українську класичних віршів. Автор - С. Осока.
Тепер у депресії - бо сам мав талант до цього діла, а розміняв його на сьогочасні мідяки.
Заздрю білою заздрістю.

Ф. Гарсіа Лорка. Краєвид.


Вечір молився і мерз
в одязі літнім.

Там, за холодним вікном,
знічені діти
бачать, як птахом стає
дерево світле.

Вечір натомлений ліг
серцем на ріки.
Світить червоно на дах
яблуко дике.

оригінал

PAISAJE

A Rita, Concha,
Pepe y Carmencica

La tarde equivocada
se vistió de frío.
Detrás de los cristales,
turbios, todos los niños,
ven convertirse en pájaros
un árbol amarillo.
La tarde está tendida
a lo largo del río.
Y un rubor de manzana
tiembla en los tejadillos.

Для порівняння - переклад Ф. Воротнюка

вірш

Заморочений вечір
Горнеться в холод.

У дітей розплющені очі,
Бо за вікном покірно
Обростає птахами дерево.

Дрімота лягла над рікою.
Затремтіло біляве яблуко,
Вдарило в дах.

Перший варіант набагато кращий - імха

@музыка: Дідюля Фламенко

@настроение: треба випити

@темы: поезія

---

Довколашекспірівське...

А. Рембо

Офелія

оригінал

Sur l'onde calme et noire où dorment les étoiles
La blanche Ophélia flotte comme un grand lys,
Flotte très lentement, couchée en ses longs voiles ...
- On entend dans les bois lointains des hallalis.


Voici plus de mille ans que la triste Ophélie
Passe, fantôme blanc, sur le long fleuve noir;
Voici plus de mille ans que sa douce folie
Murmure sa romance à la brise du soir.


Le vent baise ses seins et déploie en corolle
Ses grands voiles bercés mollement par les eaux;
Les saules frissonnants pleurent sur son épaule,
Sur son grand front rêveur s'inclinent les roseaux.


Les nénuphars froissés soupirent autour d'elle;
Elle éveille parfois, dans un aune qui dort,
Quelque nid, d'où s'échappe un petit frisson d'aile:
- Un chant mystérieux tombe des astres d'or.

II

O pâle Ophélia ! belle comme la neige !
Oui, tu mourus, enfant, par un fleuve emporté!
- C'est que les vents tombant des grands monts de Norvège
T'avaient parlé tout bas de l'âpre liberté;


C'est qu'un souffle, tordant ta grande chevelure,
A ton esprit rêveur portait d'étranges bruits ;
Que ton cœurécoutait le chant de la Nature
Dans les plaintes de l'arbre et les soupirs des nuits;


C'est que la voix des mers folles, immense râle,
Brisait ton sein d'enfant, trop humain et trop doux ;
C'est qu'un matin d'avril, un beau cavalier pâle,
Un pauvre fou, s'assit muet à tes genoux!



Ciel! Amour ! Liberté ! Quel rêve, ô pauvre Folle!
Tu te fondais à lui comme une neige au feu :
Tes grandes visions étranglaient ta parole
- Et l'Infini terrible effara ton œil bleu!

III

- Et le Poète dit qu'aux rayons des étoiles
Tu viens chercher, la nuit, les fleurs que tu cueillis,
Et qu'il a vu sur l'eau, couchée en ses longs voiles,
La blanche Ophélia flotter, comme un grand lys.



Офелія

Переклад С. Ткаченка

I
По чорних хвилях вод, де сплять вечірні зорі,
Бліда Офелія, мов лілія, пливе,
Поволі так пливе в своїй фаті прозорій...
— Мисливський крик збудив безмежжя лісове.

Вже тисячу років, безумна, серед ночі
Вона, мов білий квіт, рікою проплива.
Вже тисячу років Офелія шепоче
Нічному леготу свої сумні слова.

Цілує перса їй набіглий бриз, неначе
Сплітаючи вінок з великої фати;
Над нею жалібно верба плакуча плаче,
Схилились над чолом шумкі очерети.

Зім'яті лілії ронитимуть зітхання;
З вільшини сонної, пристанища птахів,
Долине інколи кралате тріпотання:
— А з золотих зірок озветься дивний спів.


ІІ
Бліда Офеліє! Тобі, мов сніг, сліпучій,
Поринуть довелось у плин — без вороття!
— Тому, що вітровій норвезький, знявшись з кручі,
Терпкою вольністю тебе манив, дитя;

Тому, що в подуві, що хвилив кожний волос,
Тобі, замріяній, приніс він дивний спів;
Тому, що вчула ти Природи владний голос
У скаргах дерева, в зітханнях вечорів;

Тому, що рев морів, хрипкий і люті повний —
Як на твої чуття, був надто грізний він;
Тому, що лицар твій, безумний та безмовний,
Одного ранку сів коло твоїх колін!

Свобода! Небеса! Кохання! О Причинна!
Ти танула від мрій, мов білий сніг в огні;
I слово марища душили безупинно.
— I зір потьмарили Безмірності страшні!


III
— I твердить так Поет: коли засяють зорі,
Збираєш ти вночі латаття річкове.
I бачив навіч він, як у фаті прозорій
Бліда Офелія, мов лілія, пливе.


З Артюра Рембо. Офелія.

Взято тут

osoka80.blogspot.com/search/label/%D0%A5%D1%83%...

переклад С. Осоки

І
По гладі чорних хвиль, де зорі задрімали,
Офелія пливе – лілея осяйна.
Лежить самим сама в коштовнім запиналі,
мисливський ріг сурмить, скидається луна.

Багато сотень літ у темрявій стрімнині
Офелія тремтить, мов скрушний дивовид.
Багато сотень літ, і лагідна, й причинна,
бурмоче свій романс у вітра в рукаві.

А вітер груди їй цілує, й розгортає
пелюстяну габу над полиском води,
а верби сльози ллють і все про неї знають,
спадають на чоло очерети руді.

Зітхає подовкіл і пружиться латаття.
Прокинеться гніздо в вільшаному гіллі,
за голосом майне крилечко пелехате –
таємний слухать спів із зоряної мли.


ІІ
Офеліє бліда! Ти ж бо як сніг чудовна!
Померла ти – поніс, помчав тебе потік!..
Ти слухала колись вітрів норвезьких мову
про волі смак гіркий на горній видноті.

Куйовдили вітри у косах хуртовину,
у мрійний розум твій вплітались голоси.
Природи владний спів тобі до серця линув
то стогоном дерев, то подихом роси.

То лютий глас морів з дрімучого хрипіння
на серденько благе простяг свої шаблі,
коли блідий юнак із вранішньої сині
сів мовчазний, мов біль, коло твоїх колін.

Причинна! То лиш дим – ті небеса й любові!..
Ти ж станула як сніг у лютому вогні.
Ті марева навік твоє здушили слово
і лазуровий зір втопили в бистрині…

ІІІ
Сказав колись Поет, що в променях зірчаних
ти рвала квіти десь. Тебе ховала мла.
Ще й бачили як вниз у пелені туманній
Офелія бліда, мов лілія пливла.

еще один перевод

По глади черных вод, где звезды задремали,
Плывет Офелия, как лилия бела,
Плывет медлительно в прозрачном покрывале...
В охотничьи рога трубит лесная мгла.

Уже столетия, как белым привиденьем
Скользит Офелия над черной глубиной,
Уже столетия, как приглушенным пеньем
Ее безумия наполнен мрак ночной.

Целует ветер в грудь ее неторопливо,
Вода баюкает, раскрыв, как лепестки,
Одежды белые, и тихо плачут ивы,
Грустя, склоняются над нею тростники,

Кувшинки смятые вокруг нее вздыхают;
Порою на ольхе гнездо проснется вдруг,
И крылья трепетом своим ее встречают...
От звезд таинственный на землю льется звук.

II

Как снег прекрасная Офелия! О фея!
Ты умерла, дитя! Поток тебя умчал!
Затем что ветра вздох, с норвежских гор повеяв,
Тебе про терпкую свободу нашептал;

Затем что занесло то ветра дуновенье
Какой-то странный гул в твой разум и мечты,
И сердце слушало ночной Природы пенье
Средь шорохов листвы и вздохов темноты;

Затем что голоса морей разбили властно
Грудь детскую твою, чей стон был слишком тих;
Затем что кавалер, безумный и прекрасный,
Пришел апрельским днем и сел у ног твоих.

Свобода! Взлет! Любовь! Мечты безумны были!
И ты от их огня растаяла, как снег:
Виденья странные рассудок твой сгубили,
Вид Бесконечности взор погасил навек.

III

И говорит Поэт о звездах, что мерцали,
Когда она цветы на берегу рвала,
И как по глади вод в прозрачном покрывале
Плыла Офелия, как лилия бела.

и перевод Б. Лившица

По черной глади вод, где звезды спят беспечно,
Огромной лилией Офелия плывет,
Плывет, закутана фатою подвенечной.
В лесу далеком крик: олень замедлил ход.

По сумрачной реке уже тысячелетье
Плывет Офелия, подобная цветку;
В тысячелетие, безумной, не допеть ей
Свою невнятицу ночному ветерку.

Лобзая грудь ее, фатою прихотливо
Играет бриз, венком ей обрамляя лик.
Плакучая над ней рыдает молча ива.
К мечтательному лбу склоняется тростник.

Не раз пришлось пред ней кувшинкам расступиться.
Порою, разбудив уснувшую ольху,
Она вспугнет гнездо, где встрепенется птица.
Песнь золотых светил звенит над ней, вверху.

2

Офелия, белей и лучезарней снега,
Ты юной умерла, унесена рекой:
Не потому ль, что ветр норвежских гор с разбега
О терпкой вольности шептаться стал с тобой?

Не потому ль, что он, взвевая каждый волос,
Нес в посвисте своем мечтаний дивных сев?
Что услыхала ты самой Природы голос
Во вздохах сумерек и жалобах дерев?

Что голоса морей, как смерти хрип победный,
Разбили грудь тебе, дитя? Что твой жених,
Тот бледный кавалер, тот сумасшедший бедный,
Апрельским утром сел, немой, у ног твоих?

Свобода! Небеса! Любовь! В огне такого
Виденья, хрупкая, ты таяла, как снег;
Оно безмерностью твое глушило слово –
И Бесконечность взор смутила твой навек.

3

И вот Поэт твердит, что ты при звездах ночью
Сбираешь свой букет в волнах, как в цветнике.
И что Офелию он увидал воочью
Огромной лилией, плывущей по реке.

@музыка: Сен Санс Смерть лебедя

@настроение: ліричне

@темы: поезія

---

Цитата

"На світі нам дано не набагато більше, ніж вибір між самотністю і вульгарністю"
"Я би дав філістерам таке визначення - це люди, котрі дуже серйозно переймаються реальністю, яка насправді не існує"

Артур Шопенгауер

Чим далі в ліс, тим страшніші партизани... Я починаю сприймати його песимізм....

@музыка: Паганіні "Кампанелла"

@настроение: лінуюсь

@темы: філософічне

---

Пошукові фрази

Вперше подивився, що шукають у мене...

дивитись тут

Феанор, Феанаро.... - правильно, де ж і шукати відомостей, як не у брата)
Моррет - не знаю, чому...
ельфійська музика - ага, є таке...
Ніеннах - з Елхе не зустрічався)
Язичницькі колядки - за адресою...
Фінве про Государя не писав, здається, нічого, але шаную.
Кинн - пані Кінн заходила в гості
Маедрос, Майтімо - угу, про цього персонажа дуже люблю поговорити
Моргот - ну ясно, у кого ще про Моргота питати, як не у Ноло)))
А я, чорнява, гарна кучерява, цілу ніч не спала, з лісником гуляла - це ж треба, хтось ще чув про цю пісню
Наповал вбило - кого і як... ???
Сунь Цзи "Мистецтво війни" - є і в гарному перекладі
Фотки дракончиків - є дуже симпатичні дракончики)))
кругленькі - хто кругленький? Або що?
Майтимо успокаивал его - напевне мого синочка Фіндекано)))
Майтимо, как твоя рука - ага, це з тієї ж опери
Сленг в поезії Забужко - я більше її прозу читав...
Чигиринская - пані вшанувала візитом
Феаноринги - а нолфінгів так ніхто і не шукає...
віза германська, віра християнська - візу маю, вірою - язичник
ПТСР - прочитав, і вам раджу. Не пошкодуєте.
Келебримбор отец - ніколи не чув, щоб у Кела були діти)))
Ніенна - єдина з Валар, кого поважаю від серця.
Еонве - но комментс
цікавість згубила кота - попередження, щоб не вмер від цікавості.

@музыка: вимкнув

@настроение: веселе

@темы: білочки

---

Нуменорське....

Вчора півночі читав суперечки на тему потоплення Нуменору. Аж голова розболілась.
Єдиний доказ прихильників непохитності Божої Волі - Еру завжди правий.
Угу - ми Біблію також читали, як і Безсмертний Професор.
Язичник би сказав, що покарання жорстоке, але за злодіяння перед Богами, або людьми, людина відповідає родом усім. Тому про врятування невинних говорити не варто - рід поняття загальне, і включає в себе навіть немовлят.
Інша річ - що опоненти мали рацію в тому, що останнього короля Нуменору можна було зупинити на самому початку.
Або - якщо не порушувати хваленої "свободи волі" - принаймні не залишати в Ендоре Саурона.
Жорстке тестування - аж надто...
До речі - християнство, котре піднімає на щит індивідуума та індивідуальний порятунок, дуже поблажливо ставиться до Потопу, в якому за злодіяння частини суспільства платить весь рід
Приклад подвійної моралі видно здалеку.

Ну, і щоб не зациклюватись на сумному...

Барабанная дробь...Итак, вы - Элрос Тар-Миниатар

Первый король Нуменора. Брат Элронда, мудрый, решительный; прожил 500 лет, из них 410 — правил. Можете собой гордиться!

Пройти тест

До потопу не дожив би все одно)

@музыка: вимкнув

@настроение: мелодраматичне

@темы: сильмовське

---

Епос, пафос, кактус....

Імена братів можна підставляти за бажанням...
Цікаво - у когось будуть варіанти?)))

@музыка: Канцлер Гі "Брат мій, брат..."

@настроение: ліричне

@темы: сильмовське

---

Читальний зал

Олег Ольжич

Вибрані твори

Вірші

Хтось метнув неминучу стрілу

Хтось метнув неминучу стрілу.
Захиталось струнке оперіння,
І, негаданий креслячи лук,
Під ногами тікає каміння.

Заступило веселкою зір.
Чисті барви на диво веселі.
Замість неба, і міста, і гір
Небувалі пливуть акварелі.

Ти, що мечеш всі стріли, один,
Тільки ласка — стріла твоя злотна:
Замість жаху бездонних глибин —
Дать уздріти барвисті полотна!

Легко і ясно

Легко і ясно лежати з пробитими грудьми
В травах поплутаних, в росах на вогкій землі.
Так всевидюче-спокійний мій сон непробудний.
Брови розкинулись вільно на рівнім чолі.

Довго-бо йшли ми крізь доли, і гори, і кручі;
Світ не радів нам, упертим, бундючним і злим,—
Лінії завжди ламались суворо й рішуче,
Барви навколо лягали камінням важким.

Шкуру й волосся нам теж переситила барва.
Риси суворі на видах врізьбили бої. ...
Легко і ясно лежати в поплутаних травах...
Трави і квіти візьмуть собі барви мої.

МЕЖА

По рівній грані двох світів ідеш,
Що, наче скло, невидима і гостра.
І тягне, рве глибинами без меж
Одкрите серце ненаситний простір.

Ступи ліворуч: легкий буде спад,
Повільні луки, мляві серпантини.
Від інтелекту через хліб назад
До жаху і бєзсилости клітини.

А вправо ступиш — прірва і провал,
І знову сплеск, і в клекотінні виру —
Лише твій шал щитом проти навал.
Одвага ж, коли ти запрагнув. Віра.

Давнім трунком, терпкістю Каяли

Давнім трунком, терпкістю Каяли
Ці — і кров, і смерть.
Небо — княжі київські емалі.
Небо знову — твердь.

Знов не вгору несміливим зором —
В безкраї степів,
Жити повно, широко і скоро
І урвать, як спів.

Як колись, горіти і п'яніти,
Шоломом п'ючи,
І життя наопашки носити
На однім плечі.

Член Проводу ОУН і голова - тримайте мене семеро - культурно-освітньої референтури цієї вікопомної організації.
Культурно-освітня референтура белеріандських партизанів з поетом на чолі.
До речі - коли дивлюся на їхні світлини, то часто дивуюся - які красиві обличчя... Можливо це відбиток жертовності.

@музыка: К. Єрофеєв "А надворі дощ"

@настроение: мелодраматичне

@темы: поезія

---

Одне з клятих питань, які нам зоставив Професор...

Коли Еонве звелів Саурону прибути до Валінору на суд Валар - він що, серйозно думав, що той туди явиться?

Задумливо чухаю потилицю...

@музыка: нема

@настроение: меланхолічне

@темы: сильмовське

---

Дагор - нун - Гіліат. І як по вашому - чия буде перемога?

05.01.2012 в 19:25

Пишет  Норлин Илонвэ:

Танк ПД-1
Вспомнила, что хотела повесить.
Слеплено по просьбе  f-lempi по заказанным параметрам

@музыка: e-nomine das omen

@настроение: веселе

@темы: сильмовське, білочки

---

Читальний зал

Почав читати Шопенгауера "Афоризми житейської мудрості"
Боги, вбережіть мене від тараканів, котрі водилися в голові у цього німця)))
Але ж він у всьому правий, чортів герр Артур...

@музыка: нема

@настроение: намагаюсь уявити себе песимістом)

@темы: філософічне

---

Серце лорда.

04.01.2012 в 17:20

Пишет  Лайверин:

Чтоб не в тишине сидеть.

Текст

Джем - "Сердце лорда"
Утренних страниц четкий след на ладони
Ветра гончих птиц, смех мой не догонит
И прощальных слов, кровь чернил густеет
Рвать с сердец покров Время не посмеет

«Нет» писать и вновь, «нет» в ажурной рамки
Вычурных оков кожу режут грани
Мир застыл и мы вновь посередине
В пламени мосты. Ночь горит в камине

Пр.
Спеть, что бы снова замолчать
Смерть, разломив свою печать
Вновь, отдает нам право на любовь
На крепкое объятье сжатых рук
Но ты не брат мне и не друг
А Сердце мое

Слово на губах не сорвать не спрятать
И чужих отрав прорастает память
Мы опять с тобой связаны невольно
Пламя за душой прорастает болью

Что же ты молчишь и в глазах ни строчки
Кто за нас, малыш, расставляет точки?
Кто срывает лист эполетом Лорда?
Где тут твой каприз? Где моя работа?

Пр.

Все что нас ждало отразилось в раме
Четкое стекло, замкнутые грани
Что же мальчик мой, мы опять в фаворе
Только вот стекло здесь отнюдь не море

Долгий разговор, шифр почти не виден
Гордый взгляд в упор, вижу ты услышал
Вот мое клеймо – сердце на ладони
Нам с тобой одно.
В небо рвутся кони

Пр.

@музыка: Джем Сердце лорда

@настроение: спогади, спогади...

@темы: білочки

---

І чому я не здивувався)

Поздравляем!!! Вы - Маэдрос

Маэдрос Высокий — старший сын Феанора и Нерданэль. Лучший друг Фингона Отважного, своего кузена. Серьезный и ответственный. Словом, старший.

Пройти тест

Відповідальність - це наше все)))





Однак буває по всякому. Особливо опісля буремно проведених свят. Зрештою - хто там говорив, що може перепити Нолдо?)))

компромат дивитись тут

Нуу... Вы Нолдор

НОЛДОР — один из трех родов эльфов (род Финвэ), следовательно, это готичная ветвь толкинистов. Особые приметы: черно-красная длинная одежда, постоянное опьянение (две ступени опьянения так и называются — типично-нолдорское и поддато-нолдорское), железный венец и серебряные застежки на одежде, наглость и уверенность. Слушают фолк метал, менестрелей и готик метал. Сверхспособности: пить столько, что людей уже хоронят, а ты почти трезв… Пробивать заборы… В редких случаях (Феанор и его незаконнорожденный брат Финалгон Алкафинвэ) — зажигать огонь

Пройти тест

@музыка: вимкнув

@настроение: спати час...

@темы: тести

---

Про драббл-фест і не тільки...

Відкрився новий фест...
Цікаві теми є, звичайно... Треба помедитувати.
Однак все одно - для чого було ділитись...
Прогноз відомий - на обох фестах буде затишшя і млявість.
Ага - сепаратист Ноло ратує за єдність))). Але в цьому випадку єдність була б цілком доречна. Драббл-фест в цьому крузі якийсь сумний, пишуть мало, можливо через те, що почалися свята. Зимовий кружок взагалі щось ледве дихає, а я то думав, що буде таке, як на Хелловін.
Новий фест... Ну не знаю... Мабуть буде те саме.
Милі панни і пані - тепер Ноло знає, чого дівчат не беруть до війська. Вони і наказів не слухатимуть, і гвинтівку поділять навпіл). Ні - навіть не так, одна панна забере собі гвинтівку, а друга - патрони...
І закінчиться це сумно, на жаль...
Помирилися б панночки, абощо. Ноло вже встиг звикнути до фесту і полюбити вас усіх ніжною братньою любов ю.
Були б ви хлопцями - змусив би випити по віртуальній чарці на знак примирення. А так - не знаю, що й робити...
Тим більше варто було б примиритись в день Професорського ювілею...

@музыка: "Послухай, кохана дівчино..."

@настроение: за дам, за милих дам)))

@темы: драббл фест, роздуми

---

Для тих, хто знає українську...

Великі за обсягом фанфіки по творчості Толкіна українською мовою є, але їх не так і багато. Власне - тільки два.
Перший - це роман М. Горностаєвої "Астальдо". Роман-біографія Фінгона Відважного. Дуже нолдороцентрично, і тому не зовсім канонічно.
chtyvo.org.ua/authors/Hornostaieva/Astaldo/ - роман можна знайти тут. Моя думка - дуже сильно, і стильно. Місцями викрешує сльозу.
Маедрос - фактично другий головний герой книги. Цікава подача образу - старший Феанорінг просто кладезь гумору і є дуже веселої вдачі.
Тим, хто любить Доріат і доріатців, одразу зізнаюся, що в цьому варіанті Менегроту панує повний декаданс)))
І цієї ж пані повість "Атарінья". Про Ельронда - вихованця Маедроса. Одразу зізнаюся, що мій "нордичний" Ел, котрий визволяв Келебрімбора та переміг Велике Кільце, є прямим продовженням саме цієї трактовки образу Володаря Рівендейлу)))
Фанфік викладено тут:
www.diary.ru/~nolofinve-zp/p166125678.htm
www.diary.ru/~nolofinve-zp/p166125723.htm
www.diary.ru/~nolofinve-zp/p166125760.htm
www.diary.ru/~nolofinve-zp/p166125823.htm
www.diary.ru/~nolofinve-zp/p166125906.htm
www.diary.ru/~nolofinve-zp/p166125956.htm

@музыка: нема

@настроение: чудове

@темы: сильмовське