І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Нещодавно приятель завантажив мене солідною книгою сторінок на вісімсот. Дуже хвалив...
Ім я авторки було мені знайоме - Оксана Забужко. Подлубавшись на книжкових полицях, я витягнув тонесеньку книжечку, 10 років тому куплену мною за дурні гроші в університетському кіоску. Книжечка називалась "Польові дослідження з українського сексу".
Зараз намагаюсь згадати свої тодішні враження - для того, щоб врешті з ясувати, чи варто мені влазити в це, нове чтиво... Я читаю глибоко - часто вролююсь в персонажів, якщо вони того варті... А потім ще місяць-два обдумую прочитане, перечитую те, що до вподоби. Хоча швидкість читання у мене дуже висока - при бажанні можу "пройти" вподобану книгу за кілька годин.
Отже - мої тодішні враження...
Найперше - самозакоханість авторки. Два перших листки тоненької брошурки присвячені критичним відгукам на сей шедевр. При чому - як доброзичливим так і негативним. На мій тодішній погляд непримиримого до багато чого студента, це було ну, м яко кажучи, некрасиво. Спершу текст - тоді критика, хоч яка... В даному контексті це було схоже на кудкудакання курки, котра яйце знесла, і рада, що це всі помітили.
Далі обкладинка сповіщала, що це - "головна літературна подія року". Власне - це і спонукало мене видати на книжечку гроші: цікавість вбила кота )))
Сюжет одразу ж нагадав мені доволі відомий в 19 столітті і теж "скандальний" роман Жорж Занд "Вона і він". Там - кохання художниці до поета, тут - кохання поетки до художника. Там жінка з усіх сил намагається наставити коханого на шлях творчої роботи, а він іде в рознос - і тут те саме. Там у персонажів не ладнається з особистим життям - і тут теж саме...
Звичайно, у леді Забужко все це описано з поправкою на сучасний розкутий стиль. Але сенс той же самий.
Так в чому ж тут новація? Адже критика писала, що "важливіша за цю бомбу тільки атомна"...
Те, що в книзі є еротичні сцени? Але наприкінці 90-х це вже не було новиною.
Те що є сленг і нецензурщина - знову ж таки, все це у невеликій кількості (не порівняти, скажімо з тим же Пелевіним)
Те що про сексуальні стосунки пише жінка? Можливо - в Україні це і справді було вперше, але в світовому контексті...
І зрештою - невже це аж так важливо...
Оце приблизно так я міркував тоді, продираючись через доволі неоковирний стиль - леді вважала, що саме так і мають писати панянки - одне речення на півсторінки, при чому закінчення говорить зовсім про інше, ніж початок.
Коли перегорнув останню сторінку, то був доволі прикро вражений. І ось чим...
По сюжету молода поетка закохується в богемного і неприкаянного художника. Одною з причин пристрасті - оце дійсно специфічно українське, а втім може ще й ірландське - стала україномовність партнера. Молода жінка завжди бажала знайти собі "правдивого українського мужчину"
Художник приніс поетці лише купу клопоту і розчарувань. Самітник - він не звик дбати про жінку, взагалі не звик ні про кого дбати, виявився себелюбним, дріб язковим,та ще й грубим у фізичному плані... Панна ж навіть робить йому виклик в Америку (яку Забужко - як і її героїня - щиро вважає осередком культурного життя всього світу
) В Америці ж вони і розлучаються - героїня вже не може витримати постійних скандалів і творчої та сексуальної неспроможності партнера.
Що ж - буває... У житті все може трапитись...
Але ж книжечка називається - "Польові дослдження з УКРАЇНСЬКОГО сексу"
Тобто - лірична героїня, а отже і авторка, робить висновок: всі українські чоловіки себелюбці, неспроможні, однак, ні реалізувати себе, ні вдовольнити жінку.
З цього вона виводить цілу теорію - ми народ рабів, у нас - рабські гени... Чоловік-українець, відчуваючи себе рабом, ( "наших мужчин "мали" всі, хто хотів"- десять літ пройшло, а я все ще злий, убив би авторку за цю фразу, незважаючи на те, що жінка), помщається на жінці тим, що робить їй боляче. І в сексі теж...
Пам ятаю свою реакцію на це - реакцію 20-літнього українського націоналіста... Толкінутого до стадії впровадження в життя і спілкування манер ельфійського лорда.
І от приносить мені приятель товстий том авторства тієї ж пані і каже: "Ноло, тобі сподобається, тут же про УПА..."
Оце й сиджу над книгою як дурень... Прочитаю, ясна річ, бо пообіцяв... Однак мені вже страшно за справжніх українських мужчин...
Книга зветься "Музей покинутих секретів". Приятель і критичні відгуки притяг - там теж пишуть, що це типу бомба...
Одним словом - будемо читати... А це було - трохи спогадів )))
"Своєї" книжки в Інеті не знайшов - це більш нове видання...
Ім я авторки було мені знайоме - Оксана Забужко. Подлубавшись на книжкових полицях, я витягнув тонесеньку книжечку, 10 років тому куплену мною за дурні гроші в університетському кіоску. Книжечка називалась "Польові дослідження з українського сексу".
Зараз намагаюсь згадати свої тодішні враження - для того, щоб врешті з ясувати, чи варто мені влазити в це, нове чтиво... Я читаю глибоко - часто вролююсь в персонажів, якщо вони того варті... А потім ще місяць-два обдумую прочитане, перечитую те, що до вподоби. Хоча швидкість читання у мене дуже висока - при бажанні можу "пройти" вподобану книгу за кілька годин.
Отже - мої тодішні враження...
Найперше - самозакоханість авторки. Два перших листки тоненької брошурки присвячені критичним відгукам на сей шедевр. При чому - як доброзичливим так і негативним. На мій тодішній погляд непримиримого до багато чого студента, це було ну, м яко кажучи, некрасиво. Спершу текст - тоді критика, хоч яка... В даному контексті це було схоже на кудкудакання курки, котра яйце знесла, і рада, що це всі помітили.
Далі обкладинка сповіщала, що це - "головна літературна подія року". Власне - це і спонукало мене видати на книжечку гроші: цікавість вбила кота )))
Сюжет одразу ж нагадав мені доволі відомий в 19 столітті і теж "скандальний" роман Жорж Занд "Вона і він". Там - кохання художниці до поета, тут - кохання поетки до художника. Там жінка з усіх сил намагається наставити коханого на шлях творчої роботи, а він іде в рознос - і тут те саме. Там у персонажів не ладнається з особистим життям - і тут теж саме...
Звичайно, у леді Забужко все це описано з поправкою на сучасний розкутий стиль. Але сенс той же самий.
Так в чому ж тут новація? Адже критика писала, що "важливіша за цю бомбу тільки атомна"...
Те, що в книзі є еротичні сцени? Але наприкінці 90-х це вже не було новиною.
Те що є сленг і нецензурщина - знову ж таки, все це у невеликій кількості (не порівняти, скажімо з тим же Пелевіним)
Те що про сексуальні стосунки пише жінка? Можливо - в Україні це і справді було вперше, але в світовому контексті...
І зрештою - невже це аж так важливо...
Оце приблизно так я міркував тоді, продираючись через доволі неоковирний стиль - леді вважала, що саме так і мають писати панянки - одне речення на півсторінки, при чому закінчення говорить зовсім про інше, ніж початок.
Коли перегорнув останню сторінку, то був доволі прикро вражений. І ось чим...
По сюжету молода поетка закохується в богемного і неприкаянного художника. Одною з причин пристрасті - оце дійсно специфічно українське, а втім може ще й ірландське - стала україномовність партнера. Молода жінка завжди бажала знайти собі "правдивого українського мужчину"
Художник приніс поетці лише купу клопоту і розчарувань. Самітник - він не звик дбати про жінку, взагалі не звик ні про кого дбати, виявився себелюбним, дріб язковим,та ще й грубим у фізичному плані... Панна ж навіть робить йому виклик в Америку (яку Забужко - як і її героїня - щиро вважає осередком культурного життя всього світу
) В Америці ж вони і розлучаються - героїня вже не може витримати постійних скандалів і творчої та сексуальної неспроможності партнера.Що ж - буває... У житті все може трапитись...
Але ж книжечка називається - "Польові дослдження з УКРАЇНСЬКОГО сексу"
Тобто - лірична героїня, а отже і авторка, робить висновок: всі українські чоловіки себелюбці, неспроможні, однак, ні реалізувати себе, ні вдовольнити жінку.
З цього вона виводить цілу теорію - ми народ рабів, у нас - рабські гени... Чоловік-українець, відчуваючи себе рабом, ( "наших мужчин "мали" всі, хто хотів"- десять літ пройшло, а я все ще злий, убив би авторку за цю фразу, незважаючи на те, що жінка), помщається на жінці тим, що робить їй боляче. І в сексі теж...
Пам ятаю свою реакцію на це - реакцію 20-літнього українського націоналіста... Толкінутого до стадії впровадження в життя і спілкування манер ельфійського лорда.
І от приносить мені приятель товстий том авторства тієї ж пані і каже: "Ноло, тобі сподобається, тут же про УПА..."
Оце й сиджу над книгою як дурень... Прочитаю, ясна річ, бо пообіцяв... Однак мені вже страшно за справжніх українських мужчин...
Книга зветься "Музей покинутих секретів". Приятель і критичні відгуки притяг - там теж пишуть, що це типу бомба...
Одним словом - будемо читати... А це було - трохи спогадів )))
"Своєї" книжки в Інеті не знайшов - це більш нове видання...
-
-
05.08.2011 в 14:06не знаю насправді, чомусь мене до подібної літератури років з десять як не тягне зовсім.
-
-
05.08.2011 в 15:20Хоча деякі дурощі не лікуються, а у пані Забужки вони якраз такого штибу.