Пам яти Василя Стуса...

[nolofinve]

Про Стуса:
Василь Семенович Стус — український поет, літературознавець, правозахисник.





Народився 6 січня 1938р. в селі Рахнівка на Вінниччині. Закінчив філологічний факультет Донецького педінституту, учителював, працював у газеті. 1963р. вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР у Києві, звідки його було відраховано за протести проти арештів у середовищі української інтелігенції. Належав до т. зв. «шістдесятників» — опозиційно настроєних представників творчої молоді, які активно боролися за відродження національної культури, протестували проти реставрації сталінізму.

1972р. В. Стуса арештовано разом з іншими українськими правозахисниками та засуджено до п'яти років таборів і трьох років заслання.

Перебуваючи в ув'язненні в Мордовії, продовжував творити поезію, писав заяви-протести проти переслідувань інакодумців в СРСР.

1979р. повернувся до Києва, але через 8 місяців його знову заарештовано й засуджено на 15 років позбавлення волі.

Помер під час голодування в карцері 3 вересня 1985р. 19 листопада 1989р. відбулось перепоховання праху Василя Стуса в Києві на Байковому цвинтарі.

Перша поетична збірка «Зимові дерева» ще продовжувала поетичну традицію «шістдесятників»: тут переважала громадянська лірика з її пристрасними роздумами про долю української культури, протестом проти атмосфери гноблення, несвободи, яка панувала в тогочасному суспільстві («Дума Сковороди», «Останній лист Довженка», «Звіром вити, горілку пити»). Позбавлений можливості друкуватися на Батьківщині, видає ряд поетичних збірок за кордоном («Зимові дерева» (Брюссель, 1970), «Свіча в свічаді» (Сучасність, 1977)).

Найвизначнішим досягненням Стуса-поета є збірка «Палімпсести» (1986). Глибинне проникнення у внутрішній світ людини, досконалість мистецької форми характеризують цю книгу віршів, яка стала однією з вершин української поезії XX ст. Стус відомий також і як літературознавець: його перу належать статті про творчість В. Свідзинського, Б. Брехта, Г. Белля, грунтовна розвідка про поезію П. Тичини «Феномен доби». (с)

В. Стус
Як добре, що смерті не боюсь я

Як добре, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражданням і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерті з рідним краєм поріднюсь. (с)

@музыка: "Червона калина"

@настроение: Для пам яті

@темы: поезія